«Прикидаються убитими поміж трупами по кілька діб»: аеророзвідник «Бабай» виявляє хитрих російських штурмовиків завдяки увазі до деталей

Серед пів сотні тіл ворожих штурмовиків на кілометр посадки завжди можуть переховуватися кілька живих росіян, які прикидаються мертвими поміж трупами.

Завдання уважного аеророзвідника — виявити цю ворожу хитрість і вказати на ворога екіпажам FPV-дронів чи розрахункам артилеристів.

Не менш важливим моментом бойової роботи є обов’язкове патрулювання підступів до передової за будь-яких погодних умов, особливо під час туману, дощу, снігопаду чи сильного вітру.

Саме тоді противник, сподіваючись на відсутність наших дронів у небі, може спробувати просунутися до переднього краю, тож «очі в небі» мають бути завжди за будь-яких погодних умов.

А ще зараз до завдань аеророзвідників додалось патрулювання власного ближнього тилу наших позицій, адже дистанційне мінування та ворожі дрони-«ждуни» стали серйозною загрозою для логістики переднього краю.

Тож виявити і знешкодити загрозу постачанню передових позицій — для розвідників пріоритет.

Про бойову роботу малої безпілотної розвідувальної авіації у «нижньому небі» АрміяInform розповів військовослужбовець 40-ї окремої артилерійської бригади імені Великого князя Вітовта Євгенія на позивний «Бабай».

«З того часу все своє життя перебуваю в армії»

Військовослужбовцю Євгенію на позивний «Бабай» незабаром виповниться 30 років. Родом він з Миколаївщини. Свій основний позивний військовий вигадав ще в дитинстві для онлайн-ігор — інші варіанти нікнеймів були зайняті, а «Бабай» система прийняла. Згодом цей нік став армійським позивним, хоча побратими часом називають його й інакше.

Майже все доросле життя Євгенія пов’язане зі Збройними Силами України. За десять років він пройшов шлях від строковика й військовослужбовця роти охорони до аеророзвідника і служить нині у 40-й артилерійській бригаді та виконує обов’язки командира батареї.

— Я прийшов на строкову службу, потрапив у Десну. Там десь пів року проходив курс молодого бійця, так би мовити. Там прийняв присягу і потрапив далі служити строкову службу в 43-й бригаді. Я там не дослужив місяці три-чотири і підписав контракт, щоб поїхати на схід захищати Україну. Це вже був 2017–2018 рік.

Ми не служили в піхоті, у штурмових військах. У нас це була артилерія, яка стояла за 40 кілометрів від передньої лінії. Я тоді був у роті охорони і моїм завданням було просто охороняти техніку. Переважно виконував якісь обов’язки: завантажити БК, вивантажити БК.

Нічого такого серйозного там не було — якісь інциденти траплялися дуже рідко. Порівняно з 2022 роком і війною потім до сьогодні — це дуже велика різниця. Я прямо відчуваю, що зараз іде війна, а на той момент, можна сказати, це була просто операція військових сил. З того часу все своє життя перебуваю в армії, — розповідає Євгеній про те, як долучився до лав ЗСУ і здобув перший досвід участі в бойових діях.

Шлях «Бабая» у війську проліг від «Мавіка» до розвідувальних «крил»

У січні 2020 року «Бабай» перейшов до 40-ї окремої артилерійської бригади імені Великого князя Вітовта в дивізіон артилерійської розвідки. Саме тоді його армійська спеціалізація поступово змістилася від охорони артилерійської техніки до пошуку цілей і спостереження за противником.

Він розповідає, що аеророзвідник не лише знаходить ціль, а й передає її тим, хто може найшвидше завдати ураження. Один і той самий Mavic, за словами військового, може працювати в інтересах FPV-операторів, і для артилеристів або мінометників, і для піхоти. Він може спочатку знаходити ціль, а після її виявлення — коригувати вогонь різних засобів.

Широкомасштабне вторгнення значно розширило перелік безпілотних систем, які довелося опановувати. Упродовж 2022–2024 років «Бабай» навчився працювати як із квадрокоптерами, так і з безпілотниками літакового типу.

— Я почав учитися і розвиватися в плані армії, у плані розвідки вже коли потрапив до 40-ї бригади. Під час повномасштабного вторгнення я поїхав до Німеччини на навчання на крило Puma LE, пробув там 10 днів.

Після того як приїхав, мене ще відкомандирували до 25-ї бригади на пару місяців. Трохи там попрацював і повернувся назад до нас у підрозділ.

Потім знову поїхав і відучився на крило «Фурія». Також трохи попрацював на «Фурії» і навчився на «Лелеку», попрацював на «Лелеці». А так переважно я працював «мавіками». Була в мене така проста робота — знаходити ворога і знищувати ворога.

Працювати на квадрокоптері типу Mavic чи працювати на крилі — це дуже велика різниця, звісно. По суті, всі крила однотипні. Там нічого такого важкого немає, вони всі однакові між собою. Може, відрізняються якимись характеристиками.

А от Mavic — у нього дальність роботи в розвідці кілометрів 10–15. Це залежить, звичайно, від антени, від самого пілота, від оператора, який стежить за своїм обладнанням.

А крила є такі, які літають на 40–50 кілометрів, на 60–70 кілометрів, навіть на 180 кілометрів. Є крила, які можуть літати 12 годин на 2000 кілометрів, — розповідає «Бабай».

Що шукає розвідник: сліди, натоптиші, зламані гілки та рух серед загиблих

Навіть найдосконаліша оптика не звільняє оператора від потреби уважно зчитувати місцевість. Узимку рух противника видають сліди на свіжому снігу, в інші пори року — натоптані стежки, зламані гілки із зів’ялим листям, сміття, маскувальні накидки або нехарактерні зміни рослинності.

Додатковою ознакою присутності людей іноді стають коти чи собаки, які тримаються поблизу позицій. Утім, самі по собі тварини ще не свідчать про перебування там російських військових. Кожне спостереження слід оцінювати комплексно, зіставляючи з іншими деталями та результатами попередніх вильотів.

Саме порівняння картинки в різний час допомагає помічати зміни, які противник намагається приховати. Це стосується не лише укриттів чи техніки, а й російських військових, які можуть по кільканадцять годин або навіть по кілька діб прикидатися мертвими серед тіл своїх загиблих.

— У мене переважно було таке, що я хотів знайти особовий склад. Чому хотів знайти особовий склад? Тому що мені було дуже цікаво бачити, як вони стають, так би мовити, «хорошими».

Коли ми летимо вздовж посадки, проглядаємо її, там можуть лежати кілька «хороших», тобто мертвих окупантів, але поміж ними можуть ще траплятися «погані» — живі загарбники. Дуже часто вони прикидаються убитими і лежать поміж трупами годинами, навіть по кілька діб і не ворушаться. Тому я щоразу, коли пролітаю над посадкою, запам’ятовую, як лежить той чи інший труп.

Якщо під час наступного вильоту я туди прилітаю і бачу якісь зміни в положенні його тіла — нога якось інакше лежить або рука, — значить, це той, хто прикидається мертвим. Коли в нього все затерпло, то він не може постійно лежати в одному положенні і якось його змінює. Якщо я це помічаю, то потім прилітаю зі скидом.

Було таке, що три доби ми літали і бачили, що начебто людина мертва. А потім прилітаєш, а він уже там лежить трохи інакше. І вже не на тому місці, а під дерево трохи перемістився і на стовбур сперся.

Я колись нараховував 40–60 ворожих тіл орієнтовно на кілометр посадки. Пів сотні точно було. І це все було набито за два-три дні. Це тоді вони якраз пішли штурмувати і спочатку заходили по 10 людей, потім по п’ять, потім по двоє, потім по одному. Їх набили переважно FPV, артою, мінометами, скидами. Дуже багато роботи робив Mavic зі скидом, — згадує військовослужбовець бойову роботу аеророзвідника.

«Тільки вони виїжджали — ми вже їх накривали»

Один із найпомітніших для «Бабая» епізодів роботи аеророзвідки пов’язаний зі Слобожанською наступальною операцією осені 2022 року, під час якої вдалося визволити майже всю тимчасово окуповану територію Харківської області.

Тоді безпілотники ще не заполонили небо так щільно, як у наступні роки, але вже давали змогу системно вивчати роботу ворожої артилерії. Під час бойової роботи поблизу Балаклії розвідники не обмежувалися пошуком цілі безпосередньо перед ударом, а здійснювали тривале спостереження.

Такий підхід допоміг встановити маршрути противника, розташування вогневих позицій і напрямки, з яких російська артилерія могла почати працювати після переходу українських військ у наступ.

— Ми тоді вже працювали «мавіками» і мали завдання регулярно моніторити ворожі позиції: підіймали дрон на 500–600 метрів і перевіряли, звідки йдуть виходи снарядів, де працює їхня артилерія. Близько тижня чи навіть більше ми їх вивчали.

Мабуть, протягом двох тижнів ми підіймалися з періодичністю 20 хвилин, пів години висіли і потім через 20 хвилин знову підіймалися. Умовно: сіли, перекурили, — і знову в небо. Тобто ми спостерігали за обстановкою, яка була на території противника.

Таким чином ми вивчали їхню логістику, з’ясовували, де в них вогневі точки і звідки вони відпрацьовуватимуть у разі нашого наступу на них. І таким способом ми перекрили їм контрбатарейну боротьбу. Потім воно дало свій результат.

Коли ж уже пішов наш наступ на кацапів, коли ми вичищали Харківську область, то вже чітко знали, де стоїть їхня арта. Тільки вони виїжджали — і ми вже їх накривали. Я пам’ятаю, що з першого пострілу було влучання в їхню САУ. І другий вибух також був поруч, буквально за два метри теж прилетіло, — розповідає Євгеній про роботу аеророзвідки під час Слобожанської наступальної операції.

«Ніхто з наших тоді не літав, а я полетів — і ми знищили штурмову групу»

Тоді погодні умови сприяли розвідникам, однак так бувало не завжди. Опади, туман і сильний вітер значно ускладнюють сам політ, погіршують якість зображення та збільшують ризик втратити дрон. Тож у таких умовах більшість пілотів літати не ризикують.

Противник також ураховує погоду, намагаючись використовувати періоди поганої видимості для пересування або штурмових дій. Якщо більшість українських безпілотників у цей час не підіймається, російська піхота розраховує наблизитися до позицій Сил оборони непоміченою.

В таких ситуаціях рятівним може стати нетипове рішення оператора все ж підняти дрон у повітря, незважаючи на вкрай несприятливі погодні умови. Один із таких випадків стався взимку на ділянці між позиціями поблизу Синьківки та Кругляківки Куп’янського району на Харківщині.

— Ішов такий сильний сніг із дощем, був туман. Погода була дуже погана і майже ніхто з пілотів не літав, тому що погода не дозволяла. Я тоді вирішив, так би мовити, ризикнути й пролетіти півтора-два кілометри. Від нас до противника було орієнтовно півтора-два кілометри.

Думаю: там нічого страшного, якщо дрон намокне. Подивлюся, суто для себе переконаюся, що все добре. І так вийшло, що я долітаю і бачу там штурмову групу противника в кількості 10 осіб. І в цей момент ми викликали наших FPV-шників і почали їх розбирати.

А вони ж саме і йшли під дощем, бо розраховували, що в таку погоду їх ніхто не помітить. Ніхто з наших тоді не літав, а я от полетів — і ми знищили ворожу штурмову групу, — розповідає Євгеній.

«„Рубікон“ я відчував на собі — вони працюють не поодинці»

За оцінкою «Бабая», до 2025 року дістатися позицій було значно простіше. Тоді FPV-дрони ще не застосовували в нинішніх масштабах, багато з них не долітали або придушувалися засобам РЕБ. Особливо помітно ситуація почала погіршуватися восени 2025 року, коли масовішими стали оптоволоконні дрони та так звані «ждуни», які очікують на ціль поблизу доріг.

Через збільшення дальності польоту безпілотників аеророзвідка тепер працює не лише по передньому краю й у ворожому тилу. Дрони перевіряють власні логістичні маршрути на дистанційне мінування й замасковані FPV, щоб забезпечити проїзд техніки та заміну особового складу.

Однією з найнебезпечніших загроз на дорогах Євгеній називає дрони російського підрозділу «Рубікон». За його спостереженнями, вони зазвичай діють групою: перший апарат атакує транспорт, а наступні очікують на людей, які залишать машину або спробують евакуювати постраждалих.

— «Рубікон» я відчував на собі — вони працюють не поодинці. Буває дві-три одиниці, які прилітають на дорогу і чекають. У мене був такий випадок: я заїжджав на позицію, і перед нами прилетіла FPV-шка. Перед машиною був розрив, відповідно, вона в нас не влучила.

Ми проїхали ще метрів сто — там сиділи ще два дрони-«ждуни». Ми вискочили з машини, заховалися під дерево. Друга FPV-шка почала підійматися і, не знаю з якої причини, просто перевернулася й підірвала сама себе. А третя вже почала висіти над нами.

Нам тоді пощастило, що був якийсь туман. Він над нами покружляв хвилин п’ять і відлетів. Але ті хвилин п’ять він нас так полякав, що довелося побігати під деревом, зі сторони в сторону тікати. Звук такий не дуже приємний, так би мовити, — пригадує військовий.

Іншого разу екіпаж «Бабая» допомагав евакуювати пораненого військовослужбовця. Дорогою назад FPV вибухнув приблизно за метр від автомобіля. Військові встигли залишити машину, після чого до них одразу полетів другий дрон.

«Для того, щоб захищати своїх рідних, мені мотивації не треба»

Досвід аеророзвідки, робота на різних безпілотних комплексах і служба на солдатських та сержантських посадах стали основою для подальшого кар’єрного зростання «Бабая», тому він планує надалі розвиватися у війську.

Завершення війни Євгеній не пов’язує з поверненням до цивільного життя. Після десятиліття служби армія стала для нього не тимчасовим етапом, а професією, у якій він бачить своє майбутнє.

— Я вже людина військова, у мене вже 10 років служби. Себе в цивільному житті я не бачу взагалі ніяк. Хочу розвиватися, далі, можливо, йти по посадах.

Після війни, я думаю, армія точно не втратить значення. Вона буде тільки посилюватися і покращуватися. У мене зараз сержантський контракт, але я буду підписувати офіцерський — хоч на 15, хоч на 20 років готовий його підписати.

Як там кажуть: «Чим ви мотивуєтеся йти в армію?» От скажу так: для чого мені мотивація? Для того, щоб захищати своїх рідних, мені мотивації не треба. Я просто маю робити свою роботу. А я в цьому хороший і, в принципі, цивільною людиною себе вже не бачу, — наголошує на завершення розмови Євгеній.