Підбив два танки за два дні: десантник Тарас самотужки опанував ПТРК і з побратимами відбив масований штурм
Тарас — головний сержант роти протитанкових засобів 80-ї окремої десантно-штурмової Галицької бригади.
Історію бійця бригада оприлюднила у соцмережах.
До підрозділу він приєднався на початку повномасштабного вторгнення. Рішення стати на захист України військовий ухвалив без вагань, адже вже мав бойовий досвід, здобутий під час АТО.
Службу в бригаді Тарас розпочав водієм-санітаром, згодом став водієм у протитанковому підрозділі. Однак обмежуватися допоміжними завданнями не хотів: за першої нагоди вирушав на позиції разом із протитанковим розрахунком, прагнучи долучатися безпосередньо до бойової роботи.
Зрештою військовий сам опанував протитанковий ракетний комплекс «Стугна». Разом із побратимами він працював із засідок, звідки десантники відбивали російські механізовані атаки. На рахунку Тараса — кілька уражених ворожих танків.
Один із найпам’ятніших епізодів стався у 2023 році поблизу Сіверська на Донеччині. Тоді російські війська раптово активізували наступальні дії, однак українські захисники передбачили можливий розвиток подій і підготувалися до бою.
«Це було в 2023 році, під Сіверськом на Донеччині. Ворог раптово активізувався для наступальних дій, але ми те передбачили та були в повній бойовій готовності. Впродовж двох днів мені вдалося знищити два російських танки. Як на мене, хороший результат, бо це були мої перші подібні цілі. Ті дні та ті емоції я не забуду ніколи. В такі моменти ми розуміли, що ми сильні та можемо дати відсіч будь кому», — пригадує Тарас.
За роки служби мотивація десантника не змінилася. Саме вона допомагає йому витримувати найскладніші випробування та щодня продовжувати боротьбу.
Для військового важливо не лише виконувати бойові завдання, а й докладати всіх зусиль, щоб російських окупантів на українській землі ставало менше.
«Хочу зробити все можливе, щоб росіян на нашій землі було якомога менше. Ну і, звісно ж, побратими, сім’я і країна — це моя головна мотивація», — говорить військовий.
Попри бойові завдання та відповідальність за підлеглих, Тарас найбільше чекає на зустріч із родиною.
Особливо важко йому чути запитання сина про те, коли тато нарешті повернеться додому. Військовий зізнається, що такі моменти даються непросто, однак саме думки про рідних додають сил продовжувати службу.
Для Тараса побратими, сім’я та Україна залишаються головними причинами тримати стрій. Він продовжує виконувати бойові завдання, щоб наближати перемогу й захищати тих, хто чекає на нього вдома.
