Новини Чернігова

Пам’ятну дошку Левку Лук’яненку відкрили у Чернігові

Пам’ятну дошку Герою України, дисиденту та співавтору Акту про незалежність України Левку Лук’яненку сьогодні об 11 відкрили у Чернігові. Встановили її на домі на вулиці Рокоссовського, 49, – саме тут жив його рідний брат та учасник Народного руху України Олександр Лук’яненко. За словами чернігівського громадського діяча Олександра Ясенчука, у цій квартирі знаходився штаб чернігівської організації «рухівців». Як це було – бачила Анастасія Лоза.

Цю пам’ятну дошку Левку Лук’яненку створив скульптор з Ужгорода Михайло Белень. Каже, Левка Лук’яненка запам’ятав як людину зважену та помірковану. Бачився з ним один раз – коли в складі української делегації приїздив до Канади, де Левко Григорович тоді був послом України.

«Ну збагніть, людина чекала розстрілу 70 днів, можете собі представити, що він в житті пережив. Але в його характері, я вам скажу так: це максимальний згусток тої енергії українця, який дійсно боровся за незалежність України».

Коштувало виготовлення дошки 24 тисячі гривень. Михайло Белень говорить, створити портрет Лук’яненка для нього честь.

«У нього чоло Франка, мудрість Шевченка, – це Лук’яненко, це справній герой, не якийсь там надуманий України.»

Зінаїда Лук’яненко, сестра Левка Лук’яненка: «Я в дитинстві його називала бригадиром, бо він такий… любив командувати».

Коли у 1989 році Левко Лукяненко звільнився після другого ув’язнення, жив у молодшої сестри Зінаїди у Седневі. Зустрічі з соратниками проводив у Чернігові в квартирі рідного брата Олександра, тут – на шостому поверсі будинку на вулиці Рокоссовського, 49.

«Як ковбасна революція була тут у Чернігові. То вони тут збиралися Рухівці. Планували. Потім, коли Левко приїхав із тюрми вони збиралися тут і планували всілякі роботи політичні. Листівки друкували розмножували, на мітинги збиралися, все тут робилося у цій квартирі».

Саме тому, каже громадський діяч Олександр Ясенчук, пам’ятну дошку встановили на цьому будинку.

«Є фотографії про те, що тут перебували Тихий та інші достойники, які після того, як відсиділи в Сибіру і поверталися на Україну, і вони зупинялись тут, скажімо так, адаптувалися до життя.

За квартирою, до речі, велось спостереження КДБ. У своїх спогадах Левко Лук’яненко писав, що коли приїжджав до них Левко Лук’яненко, кудись відселяли жінку, яка жила зверху, а самі встановлювали прослуховуючи апаратуру».

Роман Лук’яненко – племінник Левка Григоровича. Дитинство у штаб-квартирі дисидентів згадує так.

«Десь класі в третьому я був, це десь 79-80-й рік, я пам’ятаю таке. Заходив за мною мій однокласник, щоб разом іти до школи, а у нас – обшук у квартирі. Мене нікуди не пускають, я сиджу в хаті весь час. Спостерігаю, як КГБісти обшукують кожну книжечку, кожен папірець, між рядками, може, що прочитати».

Мешканці цього та сусідніх будинків до відкриття пам’ятної дошки ставляться так.  

«Ну хай висить, дошка нікому не заважає, може, знаменитість якась була. Я не пам’ятаю… – Але він же ж тут то не жив. – Працював же. – Де працював? Показуха була і є, так і залишилась».  

«Вісім місяців пожив у брата на квартирі».

Зінаїда Лук’яненко, сестра Левка Лук’яненка: «А Седневі відкрили 23 числа – на День прапора – меморіальну дошку. І в той же день, поки всі розійшлися її облили варенням абрикосовим і забрали квіти, і перенесли під мої вікна. Оце такі є ще люди. Все та жінка кричала, що Бандера мені не потрібен».

«Ну а ми міцні горішки. Ми за Україну, за все».

Читайте новини на нашій Facebook-сторінці  та приєднуйтесь до нашої  Facebook-групи


Джерело: UA: Чернігів
19.09.2019

Close