Пам’яті військовослужбовця Сергія Федьківа
Боронив Україну разом із батьком та братом.
Сергій народився 20 червня 1989 року в Калуші на Івано-Франківщині. Його батьки жили скромно, бабусі й дідусі були людьми робітничих професій. У дитинстві хлопець самостійно почав займатися боксом, згодом тренувався професійно, став чемпіоном області та брав участь у чемпіонатах України.
Після школи Сергій разом із молодшим братом Василем допомагали батькові в бізнесі. Юнак не боявся важкої праці, працював на різних роботах як в Україні, так і за кордоном.
У 2013 році, після початку Майдану, брати повернулися із заробітків у Польщі. Коли їхній батько Микола вирушив воювати на схід України, Сергій і Василь придбали йому мікроавтобус, а згодом обоє добровольцями приєдналися до ДУК «Правий сектор», де служив і батько. Брати пройшли горнило боїв на Луганщині та Донеччині, виконували завдання у складі диверсійно-розвідувальної групи. У 2019 році Сергій повернувся до цивільного життя, почав працювати та будувати плани на майбутнє.
Після початку великої війни Сергій майже одразу, 26 лютого, приєднався до 79-го батальйону 102-ї окремої бригади Сил територіальної оборони ЗСУ імені полковника Дмитра Вітовського. У підрозділі служив водієм зенітно-кулеметного відділення.
У складі військової частини, що виконувала бойові завдання на південному напрямку фронту, Сергій проявив високий професіоналізм і самовідданість. Побратими любили й поважали його за надійність, підтримку та готовність завжди бути поруч.
«Сергій завжди допомагав іншим, не стояв осторонь. Коли мене не було, керував побратимами. Завжди знав, що не має права підвести батька. Увесь цей час ми служили пліч-о-пліч», — згадує пан Микола.
Брат Василь також воював, але в іншому підрозділі.
Свій останній бій Сергій прийняв 11 травня 2025 року поблизу Малинівки на Запоріжжі. Під час бойового завдання дістав поранення, несумісні з життям, коли рятував побратима.
Батько воїна згадує, що Сергій завжди був дуже обережним, особливо під час виходів із бліндажа. У ніч загибелі замість відпочинку пішов на позицію до побратимів.
«Найрідніше для батьків — це їхня дитина. Я картаю себе, що не зберіг його. Штурмовики о 2:30 поїхали забирати вбитих і поранених хлопців. Один підірвався на міні, тому евакуаційна група вирушила на допомогу. Сергій був старшим. За ними летіли дрони… До кінця всіх обставин я не знаю. Я на багі евакуював двох поранених, але тоді не спитав, де син. Коли дізнався, що він у посадці, відчув тривогу. По рації мені теж не одразу сказали правду. Мабуть, боялися повідомити. Це сталося о 4:11. Молодшому сину я сказав о 10-й, а дружині — о 12-й. Просив вибачення, що не зберіг… І досі відчуваю провину. Тіло побратими винесли одразу… Потім я сам переніс його до позиції за півтора кілометра, але поїхати забирати поранених тоді морально не зміг», — говорить пан Микола.
«На війні загинув мій хороший друг Сергій Федьків — побратим і неймовірно смілива та добра людина… Ти боронив нашу землю ще з часів АТО і ніколи не ділив нас на захід і схід — для тебе була одна країна і один народ. Я — з Харкова, ти — з Калуша. Ти часто жартував, вигадував якісь слова, а я з серйозним обличчям намагався їх відгадати… Було за честь стояти з тобою в окопі. Твій досвід і гумор завжди заспокоювали, навіть коли ситуація була вкрай складною. Я завжди пам’ятатиму нашу дружбу. Тепер ти серед наших янголів, і я вірю, що ти нас бачиш. Легкого неба, побратиме!» — написав побратим Артур Карпінус.
Поховали Сергія Федьківа 15 травня 2025 року на Алеї Слави в Калуші. У нього залишилися батьки, брат, кохана дівчина, рідні, друзі та бойові побратими.
За мужність і відвагу воїн був нагороджений медалями «За оборону рідної держави», «За службу державі» та відзнакою «За поранення».
У квітні 2026 року на фасаді Калуського ліцею № 10, де навчався Сергій, відкрили інтерактивну меморіальну дошку на його честь. Посмертно йому присвоєно звання «Почесний громадянин Калуської міської територіальної громади».
Рідні воїна створили петицію про присвоєння захисникові звання Героя України. Вона набрала необхідні 25 тисяч підписів і нині перебуває на розгляді Президента.
Вічна пам’ять і шана Герою!
Тетяна Тиндик
Фото із соцмереж, ВІКНА
За матеріалами: Суспільне, ВІКНА, Sport.ua, Главком, Versii
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
