Пам’яті старшого солдата Володимира Маляра
1 квітня 2022 року під Запоріжжям у запеклих боях з ворогом загинув 25-річний нацгвардієць старший солдат Володимир Маляр.
До того, як долучитися до лав НГУ, він служив молодшим інспектором відділу охорони Дар’ївської виправної колонії № 10 на Херсонщині.
У червні 2023-го, за понад рік після його загибелі, воїна перепоховали в рідному селі Федорівка Дар‘ївської громади. Мужнього захисника посмертно нагороджено медаллю «За військову службу Україні».
Володимир закінчив школу і вирішив стати пенітенціарієм в установі ДКВС, де довгі роки працював електриком його батько Олександр, котрий там був незамінним фахівцем. Тим часом хлопець набував досвіду у виправній колонії, знайшов кохання — дівчину Діану, а згодом взяв шлюб з нею. Задовго до подій великої війни Володимира Маляра у 2017 році призвали на строкову військову службу. Тут він вирішує за рік далі підписати контракт і продовжити своє перебування у 15-й бригаді оперативного призначення Національної гвардії імені Героя України лейтенанта Богдана Завади.
Він перебував за місцем дислокації бригади на Запоріжжі, коли росія почала нічим неспровоковане агресивне вторгнення. Батьки зоставалися на Херсонщині, їхні рідні місця доволі швидко підпали під рашистську окупацію. Скрізь снували ефесбешні агенти та намагалися знайти осередки спротиву, атовців і родичів українських силовиків, котрі перебували у війську.
Приміром, колеги Маляра з виправної установи зі своїх гаджетів видаляли фото, документи і будь-які згадки про службу в ДКВС — щоби не потрапити у неприємну історію й не викликати в окупантів інтерес до їхньої персони. Тому практично не залишилося світлин із Володимиром з його періоду служби в колонії.
Поки рідні воїна намагалися вижити в захоплених росіянами містечках і селищах, старший солдат виконував бойові завдання. Щоправда, повоювати хлопцю судилося недовго — лише місяць. Володимир розумів, що потрібно визволити рідну Херсонщину від військ противника, лише так з’явиться шанс побачитися з мамою, татом й багатьма друзями дитинства. А поки ж воїн мав боронити Запорізький край.
Захисник із побратимами потрапив під страшний ворожий обстріл. До місця загибелі гвардійця довго не могли дістатися побратими, оскільки згаданий район вогневого ураження відійшов до «сірої зони», яку потужно прострілював ворог. Певний час вони спостерігали за тим місцем, використовували безпілотник, але підходящі умови для евакуації тіла ніяк не наставали. Але таки вдалося забрати зі згарища останки Володимира Маляра тільки через 1 рік і 2 місяці, коли ЗСУ спромоглися дещо потіснити там росіян. Причому наші сили утримували ту локацію буквально три дні. Евакуаційна група заскочила й зібрала тіла українських воїнів. Незабаром ця ділянка на воєнних мапах знову «посіріла».
«Нам дуже пощастило, що вдалося так забрати синочка й згодом поховати у рідному селі його батька Олександра Федорівці, яке розташоване у трохи безпечнішому місці, аніж той же Херсон, де я тоді перебувала з дочкою», — говорить матір нашого героя Юлія Євгенівна.
Володимир Маляр за своє коротке, але славне життя пройшов шлях від вартового виправної колонії до гранатометника роти оперативного призначення (на бронеавтомобілях) 2-го батальйону бригади, був снайпером, а у велику війну став навідником тієї ж роти. Він був чудовим сином, чоловіком, другом, колегою та справжнім воїном. Честь і вічна шана Герою!
Фото з родинного архіву
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
