Пам’яті добровольця Тараса Стахіва (позивний «Стах»)
Написав заяву на академвідпустку й добровольцем пішов на фронт.
«Для нього це була боротьба за те, що він любить. Він завжди знав, за що бореться, й він не дозволяв собі впадати у відчай. Ніколи!» — зазначає однокласниця захисника Софія Ткач.
Тарас народився 18 січня 2004 року в Івано-Франківську. Навчався в ліцеї № 22, а пізніше — у спеціалізованому ліцеї № 1 з поглибленим вивченням англійської мови. Він дуже любив заняття з історії України та англійської мови, ЗНО з якої склав на 196 балів. У 2021 році вступив до Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича на факультет іноземних мов за спеціальністю «Англійсько-український переклад та переклад з другої іноземної мови». Він мав багато захоплень, цікавився військово-історичною реконструкцією, завжди намагався відкривати щось нове.
З дитинства Тарас займався карате під керівництвом тренера Івана Хмілевського, представляв на всеукраїнській арені Івано-Франківську федерацію Зендокай карате-до, мав чорний пояс, був переможцем міжнародних і всеукраїнських змагань. «Він, коли прийшов до мене, був таким веселим хлопцем, але бунтарем. Пригадую, ми з дітьми їздили в табори, то Тарас завжди був активним і вмів біля себе зібрати дітей. Він навіть, можна сказати, їх повчав. Раніше іноді траплялися російськомовні тренери, то він мав сміливість їх виправляти, щоб вони говорили українською мовою», — згадує тренер.
Незадовго до повномасштабної війни став членом ГО «Незламна нація», планував брати участь у військово-історичній реконструкції УПА. «Мій син був завжди усміхненим, непосидючим, впертим, цілеспрямованим у досягненні мети. Він багато читав, любив фантастику. Найперше ми були друзями. Ще з дитинства я брав його з собою на товариські посиденьки, на риболовлю, де ми з моїми товаришами часто обговорювали історію і сьогодення. Мені його дуже не вистачає…» — розповідає пан Володимир, батько Тараса.
З початку Великої війни 24 лютого 2022 року Тарас активно включився в роботу волонтерського центру Об’єднання громадських організацій «Штаб Оборони Прикарпаття». До червня 2022 року майже цілодобово виконував доручення Штабу, став одним із його комендантів, був залучений до охорони громадського порядку рідного Івано-Франківська, до збору допомоги ЗСУ, у вишколах із цивільної оборони, а також представляв інтереси Штабу у спілкуванні з іноземними журналістами.
«Тарас завжди любив жартувати, особливо якщо щось стосувалося наших занять. Він знав англійську на високому рівні. Одразу після початку війни він сказав: „Мене не буде на навчанні до найближчого параду на Червоній площі! “. На що наша кураторка відповіла: „Тарасе, якщо ви це зробите, я вас до 4 курсу дотягну“. Та не судилося», — ділиться спогадами Анна, одногрупниця Тараса.
Але, зрештою, юнак написав заяву на академвідпустку і поїхав до Києва. З червня по серпень 2022 року проходив вишкіл у Роті охорони батальйону оперативного призначення № 1 полку ССО ЗСУ «Азов». Курс тривав 10 тижнів. У війську взяв позивний «Стах».
Побратим Олександр Данилюк згадує: «З першого дня війни він, як і дуже багато з нас, рвався на фронт. З часом це бажання ще більше зростало».
У жовтні 2022 року «Стах» приєднався до підрозділу добровольчого формування територіальної громади «Хартія» 127-ї окремої бригади Сил ТрО, а з листопада — виконував бойові завдання як кулеметник на Харківщині та Донеччині.
«Тарас — дуже щирий друг. Завжди був на позитиві. Що б не трапилося, намагався підбадьорити, підняти бойовий дух», — розповів побратим із позивним «Шум».
У середині січня 2023 року, розповідає побратим на позивний «Шомпол», з яким Тарас познайомився ще під час вступу до Чернівецького національного університету, підрозділ перекинули в селище Опитне поблизу Бахмута. Востаннє вони переписувалися в день загибелі Тараса: «Він відповідав на позитиві, ніби нічого не відбувалося. Ніби він не в Бахмуті, а на курорті. Відкриваю діалог за 15 січня вранці, а він пише: „Вже доїжджаю до Бахмута“ і смайлик. „Обстрілюють постійно“. Їхню позицію з міномета крили», — згадує «Шомпол». Під час наступної ротації хлопці планували разом відзначити свої дні народження.
15 січня 2023 року «Стах» загинув під час бойового завдання неподалік Бахмута. Він не дожив до свого 19-річчя три дні…
Поховали юного захисника 21 січня 2023 року в рідному Івано-Франківську. У нього залишилися батьки, старша сестра та двоє молодших братів.
Указом Президента України Тарас Стахів удостоєний ордена «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно). Також посмертно воїна нагороджено відзнакою міського голови Івано-Франківська «За честь і звитягу».
«Він ще у 9 класі на уроці історії сказав, що повномасштабної війни не уникнути: „Росія нападе на нас!“. Вчителька обурилася: „Тарасе, ми мирні люди. Хто піде воювати?“ Він відповів, що піде першим. Так і зробив. І загинув за Україну», — говорить мама Героя, пані Надія.
В пам’ять про Тараса Стахіва 18 серпня 2023 року на фасаді івано-франківського ліцею № 1, де він навчався, відкрили меморіальну дошку.
Честь і шана Герою!
Фото: Суспільне Івано-Франківськ, Главком, Фейсбук-сторінка Олександр Данилюк
За матеріалами: Суспільне Івано-Франківськ 1 і 2, Главком, Івано-Франківськ. Місто Героїв, Вікна, Меморіал. Платформа пам’яті, Sport.ua
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
