Будівельні матеріали м.Ніжин
Україна і світ

Пам’ять незнищенна. Спогади очевидців про Голодомор та роль музею у збереженні пам’яті

День пам’яті жертв Голодомору 1932-33 років цьогоріч припадає на 28 листопада.

Вже майже не залишилося свідків тих страшних подій, коли українського господаря-селянина знищувала репресивна машина колгоспів та хлібозаготівель.

Разом із Музеєм пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років на Хмельниччині у Меджибожі Факти ICTV публікують спогади очевидців Голодомору, які на собі відчули всі реалії сталінської колективізації.

Науковці музею додають: страшні події того часу люди згадували зі сльозами на очах, а деякі розповідали про це вперше.

Спогади очевидців Голодомору

Гевак Степан Феодосійович (1927 р. н.)

Мені тоді було шість років. Врожай забирала влада, активісти чи комсомольці. Документів їхніх ніхто не питав, бо боялися: вони завжди приходили з залізними палками.

Вдома неможливо було нічого сховати, бо ті люди перевертали меблі, шукали у печах, коминах та навіть ламали підлогу. Окрім їжі, забирали посуд, одяг та навіть подушки.

Тим, хто погоджувався йти в колгосп, давали гороховий суп і трошки хліба. Біля полів стояли охоронці: вони ловили дітей з колосочками і сильно били.

Сильний голод почався навесні. Ми їли листя з липи, гнилу бараболю, кору дерев.

Пам’ятаю, що хтось підпалив колгоспну стайню і згоріло багато коней. То люди вночі приходили і крали тих печених коней.

Кондратюк Марія Созонівна (1920 р. н.)

Нас розкуркулили, бо дід колись був багатою людиною. У родині нас було четверо: я, матір з батьком і братик. Ми з мамою ходили в колгосп, а батько з братом лежали вдома з опухлими ногами.

Щодня видавали дві тюльки і одну кукурудзу. Дозволили залишити корову, то рятувалися молоком, а ще я часто бігала до лісу по татарське зілля, з якого мама варила кашу.

В селі не залишилося ні котів, ні собак. Люди тільки й чекали, щоб у колгоспі щось здохло, і коли тварину списували з обліку, на ранок від неї вже нічого не залишалося.

Одного разу, коли йшла з колгоспу додому, побачила жінку, яка лежала на землі і дивилася прямо на мене. Я почала кричати і тільки потім побачила, що вона мертва.

Зварич Григорій Васильович (1927 р. н.)

Я був маленький, але те відчуття голоду запам’ятав на все життя.

Люди сильно бідували. Щоб врятуватися від голоду, взимку потайки варили юшку зі схованої телячої шкіри. Навесні харчувалися березовими бруньками та варили суп з кори дерев.

Одного страшного дня до нас в гості зайшов сусід Ілля Казимиров. Я грався у дворі, аж раптом він схопив мене, закрив рота рукою і потягнув по землі. Я розплакався, і на цей крик вибіг мій батько.

Він прогнав Казимирова і вже потім розповів, що сусід хотів мене з’їсти. Згодом його мертвим знайшли біля своєї хати.

Ставнійчук Ганна Гнатівна (1915 р. н.)

Коли настав 1933 рік, у мене вже був чоловік та двоє маленьких дітей.

Я не розуміла, що роблять чужі чоловіки у моєму домі, але вони за один день винесли буквально все. На горищі була складена кукурудза – винесли до останнього стручка. Окрім продуктів повиносили усі рушники, посуд, домоткані скатертини. В будинку залишилося лише ліжко та дерев’яний стіл.

Нам вдалося зберегти корову, яка своїм молоком годувала моїх дітей. Настали жнива, і я пішла до колгоспу. Коли робочий день закінчився і всі йшли додому, я взяла два колоски жита і заховала їх за пазуху. Але до мене підійшло двоє військових, штовхнули на землю і сильно побили палицями.

Голодомор – це найстрашніше, що я бачила у своєму житті. Один Господь знає, як ми це пережили.

Музей, що зберігає пам’ять

Музей пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років у Меджибожі за ініціативою другого президента України Віктора Ющенка було відкрито у листопаді 2008 року.

Оскільки музей знаходиться на території фортеці XVI століття, за приміщення було обрано колишній каретний двір, а за радянських часів – місце розстрілів.

Директор Державного історико-культурного заповідника Межибіж Олег Погорілець розповів Фактам ICTV, яку роль відіграє музей у збереженні пам’яті про Голодомор.

– Наш музей розповідає не лише про Хмельниччину, а й про події, які відбувалися далеко за її межами. Сьогодні це практично єдиний музей в Україні, присвячений темі Голодомору.

З часу відкриття музей відвідали десятки тисяч людей з усіх куточків України, а також з багатьох інших країн, музейна книга налічує вже понад 1,5 тис. відгуків відвідувачів.

  • Голодомор 1932-33: спогади очевидців та роль музеїв
  • Голодомор 1932-33: спогади очевидців та роль музеїв
  • Голодомор 1932-33: спогади очевидців та роль музеїв
  • Голодомор 1932-33: спогади очевидців та роль музеїв
  • Голодомор 1932-33: спогади очевидців та роль музеїв
  • Голодомор 1932-33: спогади очевидців та роль музеїв
  • Голодомор 1932-33: спогади очевидців та роль музеїв
  • Голодомор 1932-33: спогади очевидців та роль музеїв
Пам’ять незнищенна. Спогади очевидців про Голодомор та роль музею у збереженні пам’яті / 8 фотографий

Олег Погорілець зауважив, що чимало туристів принципово відмовляються заходити до музею через те, що тягар трагедії є заважким.

– Хтось продовжує вірити радянській історії, а хтось просто відмовляється усвідомлювати, що на найродючіших землях в Європі від голоду помирали мільйони людей.

Музей спроектував та втілив у життя народний художник України Микола Мазур.

За допомогою символів висвітлено суть сталінських законів, колективізації та колгоспів, а також трагедію української родини.

Жоден історик не зможе розповісти про Голодомор з легкістю чи з посмішкою, однак усі ми заслуговуємо на правду, якою гіркою вона б не була.

Вічна пам’ять усім загиблим та низький уклін тим, хто зміг пережити жахливі роки розкуркулення та голоду.

Читайте останні новини України та світу на каналі  в Telegram

Джерело ФАКТИ. ICTV
2020-11-28 09:15:15