Будівельні матеріали м.Ніжин
Україна і світ

Нові посередники. Чого очікувати від переговорів з РФ після Бучі?

Президент України Володимир Зеленський вважає, що навіть після розкриття звірств окупантів у Бучі й атаки на Краматорськ із Росією все одно необхідно вести перемовини – заради встановлення миру і уникнення ще більшої кількості жертв. Однак, досягнення компромісу з росіянами як підсумок цієї війни уявити все важче і важче.

Без просувань

Формально консультації між українською і російською переговорними групами тривають у режимі онлайн. Остання очна зустріч відбулася 29 березня в Стамбулі, на ній Україна представила свої пропозиції щодо мирної угоди.

Перспектив у запропонованої Україною конструкції насправді не дуже багато, насамперед, через її складність і багаторівневість. Україна державами-гарантами бачить США, Велику Британію, Туреччину, Польщу, Німеччину, Францію, Ізраїль. Також серед потенційних гарантів української безпеки називалися Китай та власне Росія, що взагалі смішно. Причому гарантії, за українським баченням, мають бути схожі на домовленості всередині НАТО щодо реакції на атаку на одного з членів альянсу.

Зрозуміло, що брати на себе подібні зобов’язання ніхто з країн Заходу не поспішає. Визнає це і сам Зеленський – “всі позитивно налаштовані до України, але гарантій нема”, лише значно активізували військову підтримку. Нарешті ми почали отримувати те, про що так довго просили – системи ПВО, важку артилерію, танки та бронемашини. Звичайно, така допомога вже добряче запізнилася, і, наприклад, літаків як не було, так і немає, але очевидно, що Захід нарешті повірив у можливість України перемогти і готовий це спонсорувати.


Такий розворот бачить і Москва, намагаючись інформаційними вкидами повернути переговорний процес у вигідне для себе русло. Голова українського МЗС Дмитро Кулеба вже казав, що охочих виступити посередником між Україною і Росією в світі хоч відбавляй. Раптово затесався в цю чергу і один з головних друзів Володимира Путіна в Європі, прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан. Ну як випадково, на прохання Кремля, скоріш за все. Орбан заявив, що запросив Путіна на перемовини до Будапешту з Зеленським, президентом Франції Еммануелем Макроном та канцлером Німеччини Олафом Шольцем. І президент РФ, мовляв, погодився, але за певних умов. Яких саме, Орбан не назвав. Тобто близький до Кремля угорський прем’єр пропонує розіграти щось на кшталт вже давно мертвого нормандського формату і нових Мінських угод. Поки триватимуть бойові дії в Україні, Путін буде схиляти піддатливих любителів замирення Макрона і Шольца до поступок.

Інший вкид від Росії – залучення до перемовин Білорусі, причому теж у якості гаранта безпеки України. Що може гарантувати де-факто окупована російською армією країна із самопроголошеним диктатором на чолі – не зовсім зрозуміло, але росіянам у такій компанії вести перемовини було б значно легше.

Таємні пропозиції

Інший несподіваний посередник, який з’явився на українському горизонті – Австрія, ще одна країна Європи з давніми проросійськими настроями. Канцлер Австрії Карл Нехаммер відвідав Київ, поспілкувався із Зеленським та на власні очі побачив наслідки “визволення” рашистами Бучі. А після цього відправився до Москви, ставши першим західним лідером, який особисто зустрівся з Путіним після 24 лютого. Це перший випадок такої “човникової дипломатії” з початку війни. Австрія – формально нейтральна країна, член ЄС, але не член НАТО. Нехаммер однопартієць колишнього австрійського канцлера Себатьяна Курца, якого серед іншого звинувачували зокрема й в отриманні грошей від Росії. Путін танцював на весіллі колишнього міністра закордонних справ Австрії Карін Кнайсль. На сьогодні 80% австрійських компаній, які працювали в Росії до війни, продовжують це робити, попри санкції і звірства росіян в Україні. І попри озвучену Нехаммером у Києві обіцянку посилити санкції проти Росії. Нехаммер каже, що його дії узгодженні з канцлером Німеччини Шольцем та головою Єврокомісії Урсулою фон дер Ляєн, двома наступниками Ангели Меркель і її особливої прихильності до РФ.

Австрійський канцлер міг озвучити Путіну пропозиції про домовленості від цього кола європейської еліти, що бажає якомога скоріше закінчити війну і повернутися до бізнесу “as usual” з агресором.

Зустріч Нехаммера і Путіна тривала півтори години, один на один, без радників і перекладачів. Заява для преси після переговорів не була передбачена, Кремль узагалі відмовився хоч якось їх коментувати, а Нехаммер кілька слів сказав.

Канцлер Австрії стверджує, що розмова була “прямою і жорсткою”,  торкнулась військових злочинів росіян у Бучі та продовження санкцій проти Росії. Перед зустріччю міністр закордонних справ Австрії Олександр Шалленберг казав, що Нехаммер їде до Путіна особисто сказати тому, що він вже “де-факто програв війну морально”. Після ж перемовин Нехаммер не був таким критичним, а обмежився заявою про те, що “найважливіше повідомлення Путіну полягало в тому, що ця війна має нарешті закінчитися, тому що у війні є лише переможені з обох сторін”.

З одного боку, непогано, що до Путіна хоч якось намагаються доносити реальний стан речей. Але схоже, це особливого сенсу не має, адже Нехаммер після відвідин країни-агресора відзначив, що оптимізму щодо завершення війни не має. З іншого боку, умиротворювачі агресора зі стажем, скоріш за все, пропонують поступки Україні й намагаються допомогти Путіну зберегти обличчя та виправдати власні прорахунки. Десятиріччями вже умиртворювали і знову намагаються “наводити мости”. Краще б допомагали це робити в Ірпені та Бучі.

Крім того, існує думка, що пропозиції Нехаммера, які він озвучив Зеленському, були настільки неприйнятні, що в той же день, коли австрійський канцлер був у Києві, в столиці України висадився і прем’єр Британії Борис Джонсон, щоб запевнити в підтримці і вберегти Київ від болісних компромісів.

Столиця України зараз без перебільшення ключове місто Європи, місто, де твориться історія. Тому цілком зрозуміла популярність Києва серед європейських лідерів. Але, зазвичай, вони заздалегідь повідомляють про свій візит, демонструють світлини, як їдуть поїздом зі Львова до столиці України, а от Джонсон нічого не анонсував і нікому не повідомляв, а просто з’явився прямо на Банковій з неодмінною папкою документів у руці.

Фото: Офіс Президента

Ба більше, британський прем’єр у компанії Зеленського ще й Хрещатиком прогулявся і поставки протикорабельних ракет пообіцяв, чим просто привів в екстаз українські соцмережі. Звичайно, це жест скоріше символічний, Джонсон укріпив своє лідерство в підтримці Заходом України, та й підтягнув власні проблеми. Напередодні війни активно тривали розмови про його звільнення через організацію вечірки на Даунінг-стріт у розпал локдауну і коронавірусних обмежень, але після того як Джонсон взяв на себе роль першої скрипки в підтримці України і введення санкцій проти Росії, про це у Великій Британії швидко забули. Джонсон, очевидно, наполягає на боротьбі України до переможного кінця. “Я зроблю все, що в моїх силах, щоб заморити голодом військову машину Путіна”, – казав він і продовжує подібну риторику.

Все вирішать гармати

Слова про покращення переговорної позиції на полі бою все частіше чутно і в Україні.

– Україна вже готова до великих битв, Україна має перемогти в цих битвах, у тому числі на Донбасі, після цього вона отримає більш суттєву переговорну позицію, з якої може диктувати певні умови, – каже радник голови Офісу президента Михайло Подоляк.

Ось тільки Росія сподівається на те саме, готуючись до масованого наступу на Сході України.

– Те, що в перемовинах немає просування вперед, пов’язано зі сподіванням Росії, що їх наступ на Сході може мати певний успіх. Тоді вони будуть з позиції сили диктувати нам умови. Це традиційна російська тактика — примушувати до миру шляхом війни. Вони хочуть через вихід на адміністративні кордони Донецької та Луганської областей закріпити одну зі своїх вимог: щоб Україна визнала так звані “ЛНР/ДНР”, – вважає політолог Володимир Фесенко.

На думку експерта, Росія може погодитися лише на тимчасове перемир’я і фіксацію лінії розмежування там, де йшли бойові дії, тобто зі збереженням окупації територій, на які загарбники вийшли вже після 24 лютого. Зрозуміло, що для України така конфігурація неприйнятна і не буде погоджена.

– Ніякі перемовини вже неможливі до перемоги України на фронті. Якщо Путін захоче врятувати свою армію, то шлях тільки один, як під Києвом – швидко припинити вогонь та тікати, – відзначає військовий оглядач Юрій Бутусов.

Фото: Петро Андрющенко

Битву за Донбас, яка зараз розгортається, називають ключовим етапом війни. І цілком можливо, що після неї перемовини вже вести і не доведеться.

– Вони не змогли взяти Київ на початку війни, коли у них була сильніша позиція. Жодних резервів серйозних вони не змогли мобілізувати. Підтягнули різні російські частини з Абхазії, Осетії, Карабаху. Африки, ще звідкись. Тому ця битва за Донбас скінчиться такою ж другою поразкою, як і битва за Київ. Що призведе, на мою думку, до дуже серйозної боротьби всередині путінського бункера навколо одного питання — а хто винен у поразках? – прогнозує російський політолог Андрій Піонтковський.

Власне, винних у Росії вже шукають, з’являються чутки про затримання то Сергія Бесєди – голови відділу ФСБ, відповідального за підривну діяльність в Україні, то Владислава Суркова – експомічника Путіна, одного з головних ідеологів нападу на Україну.

Та головна причина щурячих розбірок у Москві – сила ЗСУ, які, схоже, є найкращими перемовниками з Росією. Тож віримо в них.


Джерело ФАКТИ. ICTV
2022-04-13 20:19:41

Магазин Автозапчастин м.Ніжин