Україна і світ

Ніколи не буде як раніше: Сумська про війну в Україні та колег із РФ

Будівельні матеріали м.Ніжин

Українська акторка Ольга Сумська в ексклюзивному інтерв’ю Вікна-новини розповіла, як її змінила повномасштабна війна, чим вона зараз займається та чи підтримує спілкування з кимось із російських колег.

– Як нас усіх змінила війна?

– Все змінилося, ніколи не буде як раніше. У цьому є трагізм, а є й частка позитиву. Нація об’єдналася і я багато чого переглянула у своєму житті. Мої друзі, які раніше спілкувалися російською, перейшли на українську. І це дуже важливо в нашій боротьбі зараз. Як говорила Леся Українка: Нація повинна боронити свою мову більше, ніж свою територію.

Щодо загальних змін, можу сказати, що всім нам дуже важко зорієнтуватися, знайти себе в цьому світі. Наша сім’я, як і мільйони родин, зазнала цього страшного горя, ми втратили маму. Ці страшні події не могли не вплинути на наш психологічний стан. Але все одно потрібно знаходити ось цю жагу життя, щось, на що можна спертися.

– У професійному плані ми, актори, зараз виживаємо. Немає роботи акторської на сцені взагалі. Часи змусили багатьох змінити професію. Я кланяюся нашим захисникам. Серед акторів на фронт пішли Андрій Федінчик, Олексій Тритенко. Не можна не згадати Пашу Лі, який загинув, рятуючи діток в Ірпені. Це ангел добра та честі.

– Що буде з українським театром і кіно далі?

– Не знаю, коли вийдемо на сцену, але щиро вірю, що театр виживе і розвиватиметься, бо це живе слово, завдяки якому можна впливати на суспільство та допомагати вивести людей зі стану депресії. Так завжди було за всіх часів страшних війн, криз. Завдяки кінематографу країни долали ці кризи. Покладаємо великі надії на культурну політику в нашій державі.

Хочеться побачити такі фільми, які підняли б дух нації, які відродили б нас, простих людей. Вірю, що буде нове українське кіно! Воно з’явиться на міжнародному рівні, заявить про себе голосніше. Буде і донесення історій сучасної війни через драматургію, але буде і жанр комедії, мюзиклу, як свого часу це було у післявоєнній Америці.

– Ми маємо дарувати надію глядачеві. Тому я мрію про мюзикл українською! Після 2014 року українське кіно встигло вразити – це і Кіборги, і нещодавня стрічка Стоп, Земля – просто чудова. І попереду ще чекають сильні лейтмотиви у кіно. Дуже чекаю відродження Маріуполя, у тому числі як і театрального міста. У мене серце болить за кожен куточок рідного театру в Маріуполі, який розбомбили. Ми все відновимо.

– Чим ви займаєтесь під час війни?

– Наразі наше покликання – допомагати. Ми з чоловіком волонтеримо, збираємо та відправляємо амуніцію для наших військових. Чоловік возить гуманітарну допомогу людям у Київській області. Коли він відвозив бронежилети туди, то робив фото із різних міст та сіл області.

– Буча, Ірпінь, Гостомель. У мене просто немає слів від побаченого. Коли я бачу результати цих знущань із людей, я просто думаю: Боже, які ж матері народили цих потвор? Це душевнохворі люди. І має бути суд над ними, щоб увесь світ знав їх усіх в обличчя.

– У перший період війни ми були в Італії, у місті Пінетто, із донькою. Велике дякуємо моїм італійським друзям, які нам дали прихисток. Там я мала нагоду спілкуватися з нашими переселенцями, серед яких були й люди з Маріуполя. Хотілося просто обійняти їх і плакати, слів не треба було.

Але залишатися там було вже несила, дуже хотіли назад додому, тому ми повернулися. І коли ми приїхали, я була готова цілувати кожне дерево в нашому парку біля будинку.

– Чи продовжуєте ви спілкуватися з кимось із російських колег?

– Це безглуздо, навіть сторінки в Instagram їхні вже закриті. До кого ми стукаємо? Від мене багато колег відписалися, серед них і багато російських, з якими сто років разом знімалися.

– Одна тільки знайома моя, з якою спілкуємося, свідомо не називаю її прізвища. Там знають її позицію, вона залишилася без роботи. На цю людину навіть зараз пишуть доноси, як колись у СРСР на ворогів народу.

– Під час війни ви втратили маму. Як ви це пережили?

– Було дуже тяжко. Це сталося наступного дня після початку війни. Як ховали матусю, моя донька Антоніна підключилася онлайн по відеозв’язку. Боже, як вона плакала! Я трималася, бо на мені були організаційні питання, а вона не могла втриматись, оскільки для неї це була друга мама.

– До війни ми разом збиралися на дні народження мами, коли святкували її 88-річчя. Коли піднесли торт, щоб задути свічки, я побачила, що мама якось хило задула. Так ніколи не було, вона завжди енергійно це робила, а цього разу вона, може, щось відчувала (плаче).

– Ви знову, незважаючи на війну, повертаєтеся до роботи, зокрема озвучування героїв у серіалах. Над чим зараз працюєте?

– Ось уже як два дні триває робота над новим серіалом. Знову покликали, і ми на крилах творчих одразу летимо, хочемо працювати, поринути в цей процес. Це буде турецький серіал Крила кохання, доволі популярний в Туреччині.

Телемарафон поки що продовжується, але вже готуємо нові жанри в кіно та серіалах для глядача. Ми повинні дати можливість у майбутньому повернутися хоч частково таким програмам, щоб подарувати надію та відволікти від напруги глядача.

Фото: Ольга Сумська

Ольга Сумська
Джерело ФАКТИ. ICTV
2022-05-20 16:18:31

Магазин Автозапчастин м.Ніжин