Будівельні матеріали м.Ніжин
Новини Чернігова

Нескорений. Як Чернігів вистояв під російськими бомбами і чого чекає далі

  • Нескорений. Як Чернігів вистояв під російськими бомбами і чого чекає далі
  • Нескорений. Як Чернігів вистояв під російськими бомбами і чого чекає далі
  • Нескорений. Як Чернігів вистояв під російськими бомбами і чого чекає далі
  • Нескорений. Як Чернігів вистояв під російськими бомбами і чого чекає далі
  • Нескорений. Як Чернігів вистояв під російськими бомбами і чого чекає далі
  • Нескорений. Як Чернігів вистояв під російськими бомбами і чого чекає далі
  • Нескорений. Як Чернігів вистояв під російськими бомбами і чого чекає далі
  • Нескорений. Як Чернігів вистояв під російськими бомбами і чого чекає далі
  • Нескорений. Як Чернігів вистояв під російськими бомбами і чого чекає далі
  • Нескорений. Як Чернігів вистояв під російськими бомбами і чого чекає далі
  • Нескорений. Як Чернігів вистояв під російськими бомбами і чого чекає далі
  • Нескорений. Як Чернігів вистояв під російськими бомбами і чого чекає далі
  • Нескорений. Як Чернігів вистояв під російськими бомбами і чого чекає далі
  • Нескорений. Як Чернігів вистояв під російськими бомбами і чого чекає далі
  • Нескорений. Як Чернігів вистояв під російськими бомбами і чого чекає далі
  • Нескорений. Як Чернігів вистояв під російськими бомбами і чого чекає далі
  • Нескорений. Як Чернігів вистояв під російськими бомбами і чого чекає далі
  • Нескорений. Як Чернігів вистояв під російськими бомбами і чого чекає далі
  • Нескорений. Як Чернігів вистояв під російськими бомбами і чого чекає далі
  • Нескорений. Як Чернігів вистояв під російськими бомбами і чого чекає далі
  • Нескорений. Як Чернігів вистояв під російськими бомбами і чого чекає далі
  • Нескорений. Як Чернігів вистояв під російськими бомбами і чого чекає далі
  • Нескорений. Як Чернігів вистояв під російськими бомбами і чого чекає далі
  • Нескорений. Як Чернігів вистояв під російськими бомбами і чого чекає далі
  • Нескорений. Як Чернігів вистояв під російськими бомбами і чого чекає далі

Майже два тижні російські війська не бомблять Чернігів. Окупанти так і не змогли його захопити і перекинули сили на схід України. Як місто пережило місячну облогу – в репортажі РБК-Україна.

Президент Володимир Зеленський 6 березня присвоїв Чернігову звання міста-героя. “Північна столиця” з перших днів повномасштабного вторгнення стримувала натиск ворога, не дозволивши йому прорватися на Київ. Аби помститися російська армія без розбору знищувала стародавнє місто снарядами, ракетами і авіабомбами.

Готель “Україна”, стадіон імені Гагаріна, кінотеатр Щорса, лікарні, школи, бібліотеки, житлові масиви і навіть кладовище – це лише короткий перелік “цілей”, по яким “працювали” окупанти. Передмістя подекуди в буквальному сенсі зрівняли з землею. Мабуть, у Чернігові сьогодні не вдасться знайти місце, де “руський мір” не залишив би свій слід. Як і сім’ї, у якої хтось із близьких, друзів або знайомих не став би його жертвою.

Російські бомби вбивали мирних українців у чергах за хлібом і прямо у власних квартирах. За даними місцевої влади, мінімум 700 людей загинули від ворожих обстрілів. Холод, голод і нестача ліків день у день збільшували трагічну статистику. І навіть зараз, після припинення бойових дій, жителям Чернігова радять на якийсь час покинути місто, адже для нормального життя воно поки малопридатне.

* * *

– Вранці 15 березня вибухнуло поруч з нами, а о п’ятій вечора вже потрапили в будинок. Все затряслося, я побачив в загальному коридорі сильний вогонь, на мене густий такий клубок диму пішов. Закрив очі і пішов до виходу, орієнтації ніякої, руками намацав стіни і дістався до виходу на нижні поверхи. Там вже побачив світло. Боявся, що сусідка залишилася у вогні. Питаю: де Ольга? А всі мовчать. І тут вона йде до мене, я їй руку подав, кажу: радий, що ви залишилися живі, – згадує Микола Тихонович.

Чоловікові нещодавно виповнилося 80 років. Переїхав до будинку на вулиці Івана Мазепи лише рік тому. До останнього не вірив, що Росія піде на велику війну. Навіть коли над житловим масивом вже літали ворожі літаки – не думав, що будуть бомбити мирних людей, “як фашисти в Другу світову”. Він один з небагатьох, хто, навіть після всього пережитого, залишається жити в напівзруйнованому будинку, пропахлому гаром, без світла, тепла і водопостачання. У напівзруйнованому, але своєму.

Каже, що всі 34 роки роботи в міліції завжди намагався зробити так, щоб було краще для інших людей. Тепер же вони піклуються про нього: сусіди приносять гарячу їжу і воду, діляться консервацією і ковдрами. Микола Тихонович запевняє, що йому нічого не потрібно, аби хоч іноді приїжджали і просто було з ким поговорити, щоб “знати, що про нас не забули”. На прощання міцно обіймає і обіцяє зводити на природу по своїх улюблених місцях. Коли потеплішає. Коли закінчиться війна.

Його сусідку Ольгу Миколаївну новина про те, що її квартири більше немає, застала в бомбосховищі. Благо до цього переїхала до доньки, в її будинку залишився хоча б газ, на ньому вдалося зварити і засолити залишки продуктів, висушити хліб. Щоночі всією сім’єю з шестирічною онукою спускалися в підвал, спали позмінно – літні люди на стільцях, малюки на столах. Іноді включали генератор, заряджали телефони, дуже виручав запас свічок.

– Я ніколи не плакала, скільки сиділи в підвалі – не було сліз. І тільки через пару днів, коли перестали стріляти, почала плакати і не можу заспокоїтися, не можу витримати цього всього. Що діти наші пережили… Якось дивимося, літак летить. Онучка каже: “Люди побігли, значить потрібно і нам бігти в підвал, напевно, повітряна тривога”. А сирени тоді вже багато днів як не працювали, – розповідає жінка.

Її сім’я в перші тижні планувала виїхати на захід України, але коли зважилися остаточно – вже було пізно, з міста залишився тільки один вихід і той регулярно обстрілювала російська артилерія. Зараз, незважаючи на заклики місцевої влади по можливості покинути Чернігів, їхати нікуди не збираються. Ольга Миколаївна впевнена, що бомбити вже не будуть. Люди повиходили з підвалів, відкриваються аптеки і магазини, води і тепла все так само немає, зате з’явилося світло і подекуди пробивається зв’язок.

Комунальні служби поступово в міру своїх сил повертають місто до життя. На тлі зруйнованого будинку на вулиці Чорновола старанно працює бригада електриків. Навколо руїни – 3 березня росіяни скинули сюди кілька некерованих авіабомб. Під удар потрапили кардіодиспансер, аптека і житлові багатоповерхівки. За офіційною інформацією, того дня тут загинуло 47 осіб, але ще не всіх дістали з-під завалів.

– Тільки спустилися в підвал, воно як шарахне, будинок трусить, пилюка пішла, ми один одного не бачили. Почекали трохи, прийшли в себе, а потім як повиходили всі люди дивитися, що у нас тут. Багато трупів було, руки тут валялися, якби ви бачили. Таке горе. Одна жінка зайшла, а син не встиг, загинув. Вона тиждень ходила, сподівалася, що відкопають, щоб хоч поховати, – розповідає Марія Гаврилівна.

Вона з чоловіком весь цей час жила в підвалі. У невеликому укритті від ворожих снарядів ховалися близько 30 осіб, вони, напевно, найстаріші, найменша – 4-місячна Полінка. Багатьом навіть після затишшя і відходу окупантів тепер нікуди піти, не залишилося нічого, крім прописки. Держава пообіцяла компенсувати житло всім, хто його втратив через бойові дії, але люди до таких заяв поки ставляться з обережністю.

– Обіцяють житло нове дати. Потрібно зайти там кудись… Як воно називається, дід?

– В “Дію”.

– Так у нас такі телефони старі, що не “діють”, – сміється подружжя.

Марія Гаврилівна каже, що з Чернігова вони вже нікуди не поїдуть, мовляв, “з 24 лютого приписані до підвалу”. Тим більше, що в місто повинні повернутися діти, які були в окупації. Поки ж пенсіонери дивляться новини і переживають за інші українські міста. Сидячи неподалік від величезної воронки, кажуть: ну хоча б не так, як у Бучі. І задаються питаннями, на які дуже складно хоч щось відповісти.

– За що вони так з нами? Лукашенко – “брат”, в переговорах брав участь і в спину нам ніж встромив, – сердиться Михайло Юхимович. – По телевізору ось виступала російська жінка, каже: все правильно зроблено, ми праві, а Україна не права. Що поганого Україна зробила? Чого тому Путіну не вистачало?

Російська армія воює не тільки проти живих, але і з мертвими. Під час облоги загиблих доводилося ховати в траншеях посеред міста і в парках. Адже на головному міському кладовищі намагалися окопатися окупанти. Після себе залишили знищену церкву та обстріляні могили героїв АТО.

Навколишній район Бобровиця та прилегла Новоселівка практично знищені. Росіяни намагалися будь-що захопити дорогу для своєї техніки, але оборону Чернігова не прорвали.

– Стріляли з танків, артилерії, було багато руйнувань, ми вже якось звикли, а потім військові передали, що буде найпотужніший авіаудар, і ми виїхали в інше село на кілька днів. Повернулися, а тут ось так стало, – показує Володимир на величезні воронки і ряди спалених будинків. – Приїхали, а тут лежала авіабомба метра два завдовжки, не розірвалася.

За місцевими мірками його будинок вважається вцілілим. “Всього-то” вибиті вікна і розбито все, що було всередині, але якщо залишилися стіни і дах – вже добре. На базі свого господарства чоловік розгорнув “гуманітарний хаб”, сюди волонтери привозять хліб і продукти першої необхідності, далі їх розносять по сусідах.

– Приїжджав мер до нас, говорив щоб виїжджали, поки є можливість. А куди їхати, хто нас там чекає? Люди навпаки повертаються, не хочуть вже нікуди бігти, треба буде автомат, так візьмуть і автомат, а що робити. Кажуть, що другу хвилю наступу потрібно чекати, – міркують товариші Володимира.

– Що б ви передали колишнім “братам”: білорусам і росіянами?

– Під***си, б***ь, г***мі. Їх всіх сюди загнати, нехай відновлюють. Грошей нам не потрібно від них, Нехай будинок зроблять мій як був і я буду жити прекрасно. Світло повернуть, воду і газ… Хоча, ні. Нехай просто більше ніколи не повертаються. Ми самі все зробимо. Тільки людей вже не повернути.

Назва сусідньої вулиці – “Затишна”, різко контрастує з навколишнім “місячним” пейзажем. Тут дивом вцілів дитячий майданчик, а ось в купах уламків зовсім поруч складно впізнати будинки. Олександр Михайлович вважає, що йому пощастило: його будинок обрушився, але не згорів, так що ще є можливість дістати хоч якісь речі.

– Ось так до нас прийшов “руський мір”, наробив нам такого. З авіабомбами прийшов. Ось кратер, далі он такий же. Так їм сподобалося бомбити це все, дуже. Слава богу, тут нікого не було … Люди дуже бояться, війна ще не закінчилася, повертатися не можна. Я на день приїхав забрати що вдасться. А так поки в місті – в укритті. Але якщо закінчиться війна, то відразу повернемося, як тільки скажуть.

Отримуйте оперативні новини Чернігівщини – підписуйтеся на наш Telegram-канал – https://t.me/CheLineTv

12.04.2022
Джерело: ЧЕLINE. Новини Чернігова

Магазин Автозапчастин м.Ніжин