Місто і регіон

Неймовірна історія кохання, що розпочалася на залізничному вокзалі у Ніжині

Неймовірна історія кохання, що розпочалася на залізничному вокзалі у Ніжині
Ніжинський вокзал. Весна, 1942 рік

Шановні друзі, хочу розповіс­ти вам історію кохання, що зародилося в незвичайних умовах і надзвичайних обставинах, яке пронесли через усе своє життя двоє люблячих людей.

Ще в дитинстві, коли я приїздила до бабусі й дідуся у селище Добрянка Ріпкинського району на Чернігівщині, любила роздивлятись альбом зі старовинними фото­графіями. Хоча за часів радянської влади бабуся мало кому його показувала, адже на світлинах були військові царської армії і серед них – офіцер. Тоді це було небезпечно. Мене дуже приваблювала саме ця світлина – молодий офіцер із шаблею на боці. Бабуся розповідала, що це рідний брат мого дідуся – Павло Мільський. Світлина зроблена у 1916 році у місті Грайвороні. Сам же Павло загинув під Крутами у січні 1918-го.

Неймовірна історія кохання, що розпочалася на залізничному вокзалі у Ніжині

Павло Мільський, 1913 рік


Крути так Крути – більше я нічого ніде не чула про них. Тільки на початку 90-х років почала дізнаватися істину – що саме відбулося під Крутами в 1918 році, і як брат дідуся потрапив туди й став учасником і жертвою тих кривавих подій.

Павло народився в 1898 році у селищі Замостя Курської губернії. Був першою дитиною у бідній багатодітній родині. Але його батько був грамотним, любив читати книжки, а ще мав чудовий голос. Любов до книжок успадкували усі п’ятеро дітей. Павло гарно співав і грав на скрипці. (Потім четверо дітей з сім’ї Мільсь­ких стали вчителями).

Павла, як кращого учня Грайворонської гімназії, залишили там же викладати музику і співи.

1916 року 18-річного юнака призвали до лав царської армії. У Тіфлісі закінчив військове училище – прискорений курс офіцерів молодшого комскладу, після чого був направлений у Київ до юнкерської школи вихователем. Так він опинився зі своїми вихованцями в бою під Крутами, захищаючи свою Батьківщину, і загинув разом з ними.

Моєму дідусеві Івану дозволили розшукати місце загибелі брата й забрати його тіло.

Але зробити це було дуже важко. Бій під Крутами був справжнім пек­лом, тому тіла загиблих воїнів вже не можна було впізнати. Так ніжинська земля під Крутами стала притулком для воїнів, які до останнього подиху, до останньої краплі крові боролися за щастя і волю українського народу.

Неймовірна історія кохання, що розпочалася на залізничному вокзалі у Ніжині

Іван Мільский та Меланія Кожевнікова, 1922 рік

Не знайшовши тіло брата, з тугою в серці, сумний повертався Іван додому. На залізничному вокзалі у Ніжині він зустрівся поглядом з чудовою дівчиною. Вони познайомилися, і на душі у нього полегшало. Ніби сонечко засяяло й заграло яскравим промінням. Дівчину звали Меланія, і родом вона була з містечка Добрянка. Їхня зустріч була миттєвою, але незабутньою. Молоді люди декілька років листувалися (як лейтенант Шмідт зі своєю коханою жінкою), а потім зустрілися і вже більше ніколи не розлучалися, проживши разом 56 років. Чого тільки вони не побачили на своєму подружньому шляху: виростили 3-х дітей, пережили всі незгоди Другої світової війни, післявоєнні труднощі.

Але весь час вони були разом, і це надавало їм впевненості та сили подолати всі труднощі. А ще… вони часто згадували станцію Крути і свою доленосну зустріч.

За матеріалами Лариси Григор'єви, газета "Деснянка"

Джерело: mynizhyn.com