Україна і світ

Не міг відправити їх під кулі: Добринін про повернення до Києва та страх за сім’ю

Будівельні матеріали м.Ніжин

Телеведучий Микита Добринін в ексклюзивному інтерв’ю Вікна-новини розповів, чому вирішив із сім’єю повернутись із Західної України до Києва та який настрій серед його побратимів у теробороні столиці.

Також він зізнався, чи спілкується з кимось із колег із РФ і як війна змінила його.


– Чому вирішили повернутися до Києва і чи є відчуття, що вдома не так, як раніше?

– Відповідатиму лише за себе – так, було вирішено повертатися до Києва, хоча ми розуміли, що, на щастя, є міста в Україні, де спокійніше, менше сирен, але, на жаль, немає місця, де абсолютно безпечно.

-дома і стіни гріють, тому ми дуже сильно хотіли вже повернутися, щоб наш малюк зробив перші кроки вдома. Ми усвідомлювали, що це поки що неможливо, тому трималися до останнього, стежили за новинами. І коли ми зрозуміли, що більш-менш безпечно, стало менше вибухів, вирішили повернутися до столиці.

Тоді виникло інше питання – як добиратися до міста, оскільки потрібно заправляти автомобіль, а палива немає. Кілометрові черги на заправки. Коли я нарешті заправив автомобіль, то зміг сім’ю відвезти до столиці.

– Наразі кожне місто в Україні рідне. Коли ми поверталися до Києва, не було відчуття, що ми кардинально змінили локацію. Ми просто приїхали додому. Було відчуття тривоги, неприємні асоціації. Коли першого дня війни ми о 4.00 побачили вибухи з вікна нашого будинку – той момент досі у мене в пам’яті. Я постійно переживаю за дружину та дитину. Наразі є відчуття, що столиця не та, що раніше.

– Як ви реагували на хейт із боку підписників щодо вашого від’їзду зі служби на Західну Україну?

– Я спочатку якось не розумів, чому люди так реагують, коли я на два дні відвіз дружину та дитину на Західну Україну, хоча я перебував у ТРО на той час. Я у своїй державі, я не порушую закони, отримав дозвіл командира вивезти свою сім’ю. Я не можу уявити чоловіка, який відправив би в дорогу свою дитину і дружину прямо під кулі.

Ми щодня бачили, як розстрілювали та грабували машини. Я не та людина, яка могла б залишити свою сім’ю в небезпеці. Я їх відвіз і одразу повернувся до столиці. Дружина не хотіла відпускати мене, оскільки найважчий місяць активних дій у Києві я був у теробороні.

Хочу ще раз зауважити, що чоловіки, які не в лавах ТРО, також займаються важливою діяльністю. Вони не військові, але допомагають нашим захисникам як волонтери. І на них теж нападають, бо вони не пішли до ЗСУ. Але в цей час така людина може збирати мільйони гривень для армії як волонтер.

Зараз важливим є те, що ці люди не тікають за кордон, вони не порушують закон. Але я чудово розумію мам, чиї сини борються, вони не поряд, а в цей час не всі чоловіки на фронті.

– Який настрій у ваших побратимів у теробороні Києва?

– Дух був бойовий із перших днів. Ми мали доволі напружену місцевість роботи, але такого бойового духу я ніколи не бачив. Ці хлопці були готові до будь-яких завдань, були рішучими. Ми мріяли про перемогу. Спочатку думали, що це буде до Великодня, потім – до 1 травня, потім – до 9 травня. І зараз ми також віримо в перемогу.

В українців є фантастична сила – вони навіть танки зупиняють руками! Скільки ми чули перехоплень розмов російських окупантів, які бояться наших захисників – зі зброєю і навіть без. Мені здається, ми стали ще сильнішими і загартованішими в ці часи. Я наново для себе відкриваю Україну, наших людей і дуже пишаюся.

– Яку роль інфлюенсери відіграють в інформаційній війні з Росією?

– Класичні медіа є важливими, це офіційні джерела інформації, але до війни в Україні ніхто не усвідомлював можливості впливу саме інфлюенсерів на аудиторію.

-У перші дні війни ми з друзями-блогерами згуртувалися та намагалися донести інформацію, щиро вірили, що є якась стіна між нами з росіянами, яку ми можемо пробити правдою про те, що відбувається. Насправді через тиждень ми усвідомили, що марно витрачаємо свої сили. Тому ми почали їх вкладати у волонтерство, боротьбу з фейками та російською пропагандою.

Будь-яка людина, яка спостерігає за війною, може побачити, як відповідально інфлюенсери ставляться до своєї роботи, а не просто викладають фото у профіль. Є, звісно, ​​й ті, хто мовчить. Вони просто показують, хто вони та на яких позиціях залишаються.

Але набагато більша кількість бере активну участь в інформуванні аудиторії, це не “дивані” війська, як називають людей, які просто щось коментують. Інфлюенсери – це ті, хто може не лише якісно інформувати, а й збирати кошти для армії та гуртувати людей. Вже зібрано дуже великі кошти завдяки такій активності.

– Чи спілкуєтеся ви зараз із кимось із колег із РФ?

– Ніхто не спитав мене – Як справи?, окрім кількох людей, яких я знаю. Ми разом працювали, вони поїхали з Росії одразу після початку війни і зараз працюють активно проти російської пропаганди. Мені не боляче, що колишні колеги байдужі до мене, оскільки я сам до них байдужий за таких обставин.

– Чи змінилося до вас ставлення серед російських підписників?

– Дуже багато було повідомлень, щойно я почав публікувати контент про те, що відбувається в Україні. Це відео з Маріуполя, Бучі, Ірпеня. Понеслося багато слів про те, що це вистави та пропаганда. Мені страшно уявити, що замість мозку у таких людей, хоча в основному це боти.

Щодо аудиторії, в мене до війни була частка людей з Росії та Казахстану – 20%. Плюс-мінус зараз ця частка така і залишається, хоч дуже багато людей я заблокував. У мене зараз набагато менше коментарів дурних, більше адекватних, навіть від людей, які живуть у РФ. Але навіть ті, хто пише без агресії та нісенітниць, все одно кажуть: Ми нічого не можемо зробити. Це не виправдовує їх.

– Як вас змінила війна і що вона забрала?

– Усім болить і всі зараз про це говорять – це мова. Ми вкотре зрозуміли, що мова є нашим кордоном. Я народився в російськомовній сім’ї, тому з дитинства у мене вдома розмовляли російською. Українську мову я вивчав самостійно в школі, в університеті.

Зараз я усвідомив, що щоразу російська мова в мене асоціюється з неприємними конотаціями. Тому зараз я вдосконалюю українську, спілкуюся нею із сином.

Мова – це наш кордон, який ми можемо будувати, зміцнювати. Це усвідомлення прийшло до мене задовго до війни, але зараз це особливо відчутно серед інших також. Наприклад, коли ми з сім’єю були у Тернополі, то в центрі до нас підійшли сфотографуватися дівчата з Маріуполя. Вони живуть у Тернополі та зараз ходять на курси української мови. Їх ніхто не змушує, вони цього хочуть.

Те, що відбувається свідомо, дуже гріє мені серце. Навіть моя мама – вона знає українську мову. Вона як лікар виступає на різних семінарах державних, але її мова не настільки досконала ще, оскільки все життя спілкувалася російською. Але вона хоче вивчати українську мову далі.

– Який меседж можете передати людям, яким зараз потрібна моральна підтримка, та як порадите тримати себе в руках?

– Насамперед скажу, що емоції ненависті зараз дуже руйнівні. На жаль, руйнівні не для супротивника, а для нас усередині. Тому якщо є можливість зайнятися корисною справою, збирати допомогу для волонтерів, робити щось, готувати – робіть це, відволікайтеся.

Якщо є можливість поспілкуватися із психологом – розмовляйте з ним. Також виливайте та віддавайте свої емоції назовні, обговорюйте події та почуття з друзями та близькими. Не соромтеся радіти життю!

Якщо у вас є шанс зараз жити та усміхатися, то це ознака того, що наші воїни на передовій роблять свою роботу не дарма. Це буде найкращим знаком подяки для них. Бережіть себе! Ви будете потрібні Україні після перемоги.

Фото: Микита Добринін


Не міг відправити їх під кулі: Добринін про повернення до Києва та страх за сім’ю
Джерело ФАКТИ. ICTV
2022-05-25 19:30:11

Магазин Автозапчастин м.Ніжин