Навіки в строю: роковини із дня загибелі Станіслава Прощенка

46-річний головний сержант Станіслав Прощенко загинув 1 березня 2022 року на Чернігівщині в селі Дорогинка. Того дня він із побратимами дізнався, що в населений пункт за 25 км від його рідного Ніжина заїхали два ворожі бензовози, водії грабують магазин. Поспішили на допомогу сільчанам. Окупантів було шестеро, українських захисників – троє. Зав’язався бій… — розповідає УкрІнформ.

Побратим Дмитро Шмагайло, теж ніжинець, розповідає, що при виході з магазину одного російського військового взяли в полон. Станіслав дістав РПГ і вистрілив по бензовозу. Троє російських окупантів почали тікати. Станіслав побіг за ними і на деякий час він зник з поля зору побратимів… Коли знайшли, у руці Станіслав стискав гранату з вирваною чекою, тобто в полон він здаватися не збирався. Непритомного його евакуювали в лікарню в Ніжин, де воїн помер від отриманих поранень.

Станіслав народився у селі Талалаївка Чернігівської області 11 квітня 1975 року. Згодом родина переїхала до Ніжина. Там він закінчив школу, вивчився на водія, відбув строкову службу. Після армії працював у торгівлі. А потім зайнявся підприємництвом. Спочатку продавав автозапчастини на місцевому ринку, а згодом збудував власний магазин.

У 2013-му Станіслав регулярно їздив у Київ, на Майдан. У страшні дні розстрілів у лютому 2014-го вивозив людей до лікарень.

Добровольцем пішов в АТО. На сході більше як рік воював у складі 41-го батальйону тероборони «Чернігів-2». Спочатку були під Сватовим у Луганській  області. Потім – Красний Лиман, Дебальцеве, Оленівка. Це була перша ротація. Повернулися на місяць-півтора додому. І знову вийшли у Гранітне, під Гранітним – Старогнатівка. Там стояли до 13 червня 2015 року.

Станіслав почав займатися громадською діяльністю. Створив у Ніжині ветеранську організацію «Патріот», при місцевому ТЦК – музей АТО. Знав сам і переконував інших, що перемогти російських загарбників остаточно зможуть учителі й священники. Активно долучився до того, щоб сільські громади переходили з московського патріархату до ПЦУ. Маючи невеликий бізнес, особисто фінансував юристів, які допомагали здійснювати ці процедури відповідно до чинного законодавства.Реклама:

Разом із побратимами влаштовували вишколи, наймали інструкторів. А ще Станіслав Прощенко підтримував місцеву молодіжну патріотичну громадську організацію «Дозір Крук». 

«Вона об’єднує широке коло людей, які причетні до війни з москалями, – розповідав про свою спільноту Станіслав в інтерв’ю «Новинарні» у липні 2021 року. – Цілі в нас українські, державницькі. Працюємо на ентузіазмі. Навіть деякі московські попи визнають: «Це хлопці не за гроші приїхали».

Станіслав Прощенко розумів, що насувається повномасштабна війна. З 24 лютого 2022 року Станіслав обіймав посаду головного сержанта роти охорони Ніжинського ТЦК та СП. Був одним з організаторів оборони Ніжина в перші дні вторгнення. Як боєць мобільної вогневої групи неодноразово брав участь у засідках на колони окупантів.

Дружина Наталія напередодні загибелі розмовляла з чоловіком. Він просив помолитися за нього, казав, що йдуть важкі часи. А наступного дня побратим повідомив про його загибель.

Поховали захисника на кладовищі в Ніжині. Одну із центральних вулиць міста, яка мала назву Московська, через 40 днів перейменували на честь Станіслава. У селі Дорогинка на місці, де знайшли воїна, побратими встановили пам’ятний хрест.

У Станіслава залишилася дружина, двоє дітей, мама і сестра.

Як повідомляв MYNIZHYN, кохання, дружба, мужність – це про Максима Рибецького, ніжинського героя, котрий завжди був поруч із близькими, а в найважливіший час став на захист України. 14 грудня ми згадуємо його подвиг і життя, сповнене тепла та енергії.