Будівельні матеріали м.Ніжин Будівельні матеріали м.Ніжин
Україна і світ

Наскільки реальне вторгнення РФ взимку і скільки коштуватиме Кремлю така авантюра

Ви ж бачили, що сталося у Невельському? Якщо ні, то обов’язково подивіться. Російські окупаційні війська реально стерли з землі ціле село. Тут без жодних перебільшень саме стерли, зрівняли із землею.

Серед руїн бігають кури, коти, собаки, свинки. Вони ще не знають, що їхні господарі, здебільшого пенсіонери, навряд чи зможуть забрати їх із собою. Хіба що військові взимку всю цю живність підгодовуватимуть.

Адже жити у Невельському мирні люди більше не зможуть. Що там, Путін нападе, так? Та в нас уже… Просто вдумайтеся… Евакуюють ціле село.

Кадри з бабусями, які тягнуть на вантажівки банки з огірками та помідорами, щоб серед цих банок на старості років виїхати у невідомість, треба показувати скрізь. Західним партнерам, у Раді безпеки ООН, українцям по п’ять разів на день на всіх каналах.

А чи знаєте чому? Те, що сталося в Невельському – це ключ до питання, яке мучить зараз дуже багатьох. Російська агресія у січні?

Ні, друзі, саме формулювання питання докорінно невірне. Путін уже напав. Війна нікуди не поділася. Питання зараз полягає зовсім в іншому. Скільки таких “Невельських” нам чекати у січні-лютому?

Що взагалі свідчить про можливість виходу війни за межі нинішньої лінії розмежування?

Тут, звичайно, одразу згадуються ешелони військової техніки, які раз у раз гуляють мережею. Багато хто постить супутникові знімки. Рахують танки та їхню відстань до кордону.

Все це добре та чудово, але слухайте… адже ми вісім років уже з кругообігом танків біля кордону живемо. І так, це як елемент психологічного тиску. Але сказати, що техніка поблизу кордонів – це щось нове, очевидний маркер наступу? Ну, точно ні.

Набагато важливіші менш помітні, але водночас вкрай показові новини. Ось всі помітили, чим закінчилася повністю рукотворна криза з біженцями у Білорусі? І зараз не про долю біженців. А про те, що під шум кризи з мігрантами, самопроголошений президент Лукашенко раптом заявив, що йому потрібна військова допомога Росії на південному напрямку.

Фото: Getty Images

Здавалося б, яке відношення Україна має до подій на польсько-білоруському кордоні? Та ніякого. Може Білорусі щось загрожувало з території нашої країни? Теж ні. Проте рахунок на табло.

І коли Лукашенко підтягує, зокрема, і російську техніку до українського кордону, це теж не означає, що він готується до атаки. Справа скоріше полягає в іншому.

Кожне подібне вогнище напруги змушує українське військове командування, так би мовити, “посилювати напрям”, розтягуючи боєздатні частини величезною територією. Природно розпорошення сил послаблює основний фронт. А кремлівські хотілки про вихід на межі Луганської та Донецької областей ми чули неодноразово.

Що це, багатоходівка Мінська з Москвою? Чи просто збіг? З урахуванням аншлюсу Білорусі перший варіант виключати не можна.

Розіп’яті хлопчики з монтажною
піною та кістками в руках

Будь-якому загостренню на фронті завжди передує інформаційна підготовка. Те, що кремлівська пропаганда весь останній місяць працює у найкращих традиціях 2014 року, не говорив лише лінивий. Хлопчиків, щоправда, поки що не розпинають.

Натомість одразу всі головні канали Росії (нібито цілком випадково) випустили документальні фільми з кадрами, які навряд чи варто показувати по телевізору.

Йдеться про розкопки масових поховань, які останнім часом проводять бойовики до ОРДЛО. Знаючи, скільки людей на початку 2014 року закатували, не лише за проукраїнську позицію, а й заради віджиму машин чи грошей, не можна виключати, що в таких братських могилах десятки жертв терору бойовиків.

Але без жодних експертиз федеральні канали кажуть, що всі загиблі нібито жертви українських карателів. І це до того, що найбільше поховання знайдено у місті Сніжне, де української армії не було жодного дня.

Ситуація зараз унікальна тим, що про велику війну багато говорять і в Росії. Тобто, якщо раніше вони жили в режимі “вивсібрешете”, то тепер ситуація інша.

Наприклад, організатор штурму Донецького аеропорту Олександр Бородай прямо заявив, мовляв, найближчим історичним часом велика війна неминуча і, попри жертви, проросійським силам вона буде на благо.

І все це можна було б списати на звичну для такої публіки браваду, якби не статус Бородая зараз. Будучи депутатом Єдиної Росії (ну, тобто партії влади) він навряд чи став би розкидатися погрозами, якби вони суперечили “лінії партії”. А те, що партія, очевидно, схвалює подібну риторику, сумнівів немає.

Навіть прес-секретар Путіна Пєсков, який завжди виправдовується, минулого тижня не виключив варіант із так званим “примусом до миру”.

Приводом, якщо вірити Пєскову, може стати провокація. І ось тут уже справді ніяково. Адже хочеш чи не хочеш, а на думку з дружнім візитом лізуть кадри з мішками цукру в підвалі багатоповерхівки Рязані. Норд-Ост з кротом ФСБ, що вижив. Та й інші максимально каламутні історії, які врешті-решт розв’язували руки російським силовикам.

Тобто, було б бажання, а влаштувати провокацію – не проблема. І ось тут ми переходимо до найважливішого питання. А чи є бажання в Кремлі не блефувати, як завжди, а справді підняти ставки до максимуму?

Фактор Анналени та Північний потік-2

Якщо дивитися на ситуацію прагматично, то влаштовувати повномасштабну війну в Україні саме зараз Кремлю не надто й вигідно. Перший аргумент “чому ні” – очевидний. Військова агресія проти України, найімовірніше, поставить хрест на проекті Північний потік-2.

Очільниця МЗС Німеччини Анналена Бербок завжди була затятою противницею проекту Путіна та Меркель. Здобувши посаду, вона пообіцяла зняти Німеччину з російської газової голки. Іншими словами, потрібен лише привід.

І це чудово розуміють у Кремлі. Будь-який різкий крок – у морі втоплять не лише вже витрачені мільярди, а й величезний потенційний прибуток. У разі країни бензоколонки – це серйозний чинник, що стримує.

Фото: Depositphotos

Крім того, у Кремлі явно прораховують ризики у разі повномасштабної війни, а вони можуть бути величезними. І йдеться не лише про санкції, нову залізну завісу, а й про те, якою ціною обійдеться така операція Росії власне на фронті.

Досвід Чечні показав, що підривна партизанська війна – це страшна зброя. Від фугасів на дорогах Кавказу загинули тисячі російських військових. Україна ж більша за Чечню у десятки разів.

Утримати та контролювати таку територію неймовірно складно та затратно. А коли кількість трун почне вимірюватися тисячами, обов’язково зросте напруга й всередині Росії.

Де влада з одного боку відчуватиме тиск родичів військових, а з іншого – намагатиметься тримати обличчя. Все це наштовхує на думку, що саме зараз ризики для Кремля занадто великі. Але це не означає, що можна розслабитися. Ще раз пригадайте Невельське.

І якщо всю Україну вони точно не потягнуть, то влаштувати річки крові у Донецькій та Луганській області Росії цілком під силу. Та й Дебальцеве було саме взимку.

Джерело ФАКТИ. ICTV
2021-11-27 16:18:28

Магазин Автозапчастин м.Ніжин