Місто і регіон

«Нас вчать шукати зорі в калюжах»

«Нас вчать шукати зорі в калюжах»Дев’ятеро цілеспрямованих і відчайдушних хлопців та дівчат у вересні приїхали до Ніжина аби відкрити для себе таїнство слова у всіх його проявах. Вже півроку вони вивчають журналістику на філологічному факультеті Гоголівського вишу і діляться враженнями з нашими читачами.

«Журналістика» – спеціальність в Ніжинському університеті нова, влітку 2017-го провели перший набір. Проте це аж ніяк не лякає юних першопроходців, навпаки, як зізнається група Жур-11, додає мотивації і відповідальності.

Так вже повелося, що на філфаці більшість студентства – представниці прекрасної статі. Не обійшла ця тенденція і наших журналістів. У групі тільки двоє хлопців.

– Як воно у «дівочому царстві»? – питаю хлопців

– (Усміхаються). Нічого – навіть краще ніж ми сподівалися, – зізнаються Василь Семенченко та Станіслав Кармазін. – Гендерних застоїв відносно цього питання не маємо (видно, що майбутні журналісти!).

– Я навіть побув старостою та зрозумів, що не моє – підтримує розмову Василь.

– А Ви хлопців не ображаєте? – звертаюся до дівчат.

– Не вигадуйте, – бере слово теперішня староста Сніжана Протащук з Семенівщини. – Ми навпаки задоволені, що в нас такі розумні і талановиті хлопці.

– Тепер до всіх питання – чому вирішили вчитися саме на журналістиці?

– Я, наприклад, довго не могла вирішити, що обрати – фінанси у Києві, чи журналістику в Ніжині, – продовжує Сніжана. – Хоча з друкованим словом знайома з дитинства. Сестра моєї бабусі працює в Семенівській районній газеті. Певно її приклад і переконав мене.

–У НДУ я не новачок, – каже Василь Семенченко з Липовго Рогу. – До цього гриз граніт науки у обласному ліцеї при університеті, тут же вирішив і продовжити навчання. Не спокусився на столицю, бо хотів бути поряд з домом, аби допомагати рідним по господарству. Люблю літературу, пробую і себе в художньому слові.

За плечима у хлопця перемоги та участь у багатьох конкурсах та змаганнях. За пів року навчання він встиг засвітитися на університетській сцені. У складі команди КВК філфаку «ІТД» допоміг улюбленому факультету перемогти у веселому змаганні, до речі, вперше за багато років. Паралельно з навчанням працює.

– Одним із факторів мого журналістського вибору стала історія, що відбулася у рідному селі, – доєднується до розмови Станіслав Кармазін. – Історія про боротьбу місцевої олігархії за шматок землі. Власні роздуми, щодо цього, я виклав в одному зі своїх перших матеріалів.

– А у нас Гоголівський інститут це сімейне, – усміхається Анастасія Ржанська з Чернігова. – Багато рідні свого часу закінчили НДУ. Вчитися тут давно мріяла і я, тому це був пріоритетний вищий навчальний заклад.

– Мені, чесно, було трохи боязко їхати через пів України до Ніжина, – говорить Марина Лоцько. – Я сама з Львівщини. Так, знала, що здивуєтесь, але приїхала сюди! Бо впевнена, що це моє. Коли влітку подзвонили з Дрогобича запрошувати на біологію на бюджет, я сказала, що їду до Гоголівського університету!

– Хлопці та дівчата, що цікавого у навчанні? Чого вже навчилися?

– У нас викладають не тільки педагоги нашого вишу, – з гордістю ділиться Аліна Гоблик з Прилуччини. – Приїздять і науковці з Києва та Чернігова – доктор із соціальних комунікацій, професор кафедри української літератури та журналістики Тетяна Дзюба, а також заслужений журналіст України, доктор філологічних наук, професор Микола Тимошик.

– Микола Степанович влаштовував нам вже й першу міні-практику, – згадує Валентина Гавриленко. – Ми писали до районки ряд матеріалів. Розбавили, так би мовити, теорію краплинкою практики.

– Навчатися не дуже складно, – каже Ірина Чубенко. – Після точних наук, на які робили акцент в моїй школі, гуманітарні я залюбки освоюю. Валя правду каже – дописувати до газети нам сподобалося. У подальшому хотілося б ще більше практики та годин англійської. А висновки робити ще дуже зарано.

– Часто кажуть, що на журналіста вчитися не обов’язково. Як ставитесь до подібних тверджень?

– Негативно, бо журналістів зараз багато, проте за деяких буває соромно,– розмірковує Марія Науменко. – Без освіти професію освоїти важко, треба або неабиякий талант, або як мінімум гарне знання української мови.

– З кожним днем, з кожною парою така, здавалося б, недосяжна журналістика стає все ближчою і ближчою, – додає Станіслав Кармазін. – Бо навчання нас змінює в кращу професійну сторону.

– Чимало хто думає, що писати цікаві тексти, чи просто навіть замітки – це доволі просто, – говорить Анастасія Ржанська. – А хто хоч раз пробував писати, то так не скаже. Треба почати, знайти ниточку, а потім ще і закінчити. Щоб полегшити цей процес і потрібні знання. Недарма наші викладачі нас вчать шукати зорі в калюжах.

– Спасибі за щирі відповіді. Плідного та цікавого навчання. З нетерпінням чекаю моменту, коли читатиму вас у газетех, дивитимуся по телевізору, слухатиму по радіо!

Джерело: Уездные новости
24.01.2018

Читайте новини на нашій Facebook-сторінці  та приєднуйтесь до нашої  Facebook-групи

Залишити відповідь

Войти с помощью: 
Close