Новини Чернігова

“Нам природа допоможе, навкруги болота”. Як на Чернігівщині готуються до зими під час війни

Будівельні матеріали м.Ніжин
  • “Нам природа допоможе, навкруги болота”. Як на Чернігівщині готуються до зими під час війни
  • “Нам природа допоможе, навкруги болота”. Як на Чернігівщині готуються до зими під час війни
  • “Нам природа допоможе, навкруги болота”. Як на Чернігівщині готуються до зими під час війни
  • “Нам природа допоможе, навкруги болота”. Як на Чернігівщині готуються до зими під час війни
  • “Нам природа допоможе, навкруги болота”. Як на Чернігівщині готуються до зими під час війни
  • “Нам природа допоможе, навкруги болота”. Як на Чернігівщині готуються до зими під час війни
  • “Нам природа допоможе, навкруги болота”. Як на Чернігівщині готуються до зими під час війни

Садять більше овочів, роблять багато консервації та заготовляють дрова. Так сьогодні до зими готується чимало українських родин на півночі країни. Люди не знають, чого чекати у найближчі місяці, але про всяк випадок роблять запаси, аби пережити холодні місяці без голоду й у теплі.

Ті мешканці міст, які мають хоч якусь нерухомість та землю по селах – обробляють городи та ремонтують будинки. У Чернігівській області люди масово повертаються до стареньких батьківських хат. Планують там зимувати.

Війна війною, а до зими готуватися треба

Пенсіонери з Чернігова Микола та Надія мають нерухомість у селі Олешня. Це буквально за 20 кілометрів від українсько-білоруського кордону.

Навесні, коли ворог наступав на Чернігівщину, цей населений пункт чомусь оминули. Сюди не заходили російські війська. Село навіть не обстрілювали.

Микола та Надія увесь час, коли йшли активні бойові дії на півночі, перебували у Чернігові. Пенсіонери фактично переселилися зі своєї затишної квартири у центрі міста у підвал. Там були і вдень, і вночі.

“Спали прямо на трубах теплотраси, – розповідає Микола. – Там тепліше було. У нас у підвалі немає свого сарайчика. Якось він нам раніше не потрібний був. А тепер вже пізно – немає вільних. Ми тому з бабою і сиділи прямо в коридорі біля теплих труб. Спали в одязі, їли прямо там”.

“А я діду казала, що треба у село тікати! – емоційно додає Надія. – Там і тепло в хаті було б, бо грубу топили б. І їжа там є. Картопля з того врожаю ще лишилась. Треба було їхати одразу туди”.

Чому у село так і не зайшли ворожі війська, точно місцеві пояснити не можуть.

“Не стратегічно розташоване, – каже сусід Сергій. – Вони ж на Чернігів йшли, щоб потім на Київ, а ми десь збоку стоїмо. Нащо ми їм?”

Олешня відома своїми Блакитними озерами. Туди кожного літа приїжджають тисячі відпочивальників. Але у 2022-му році тут тиша. У село пускають тільки місцевих.

“Нам довелося йти у сільраду, брати довідку, що тут наша хата, – розповідає Надія. – Це мені покійна тітка у спадок лишила. Вона позаторік померла. Відтоді ми тут з чоловіком хазяйнуємо. Город щовесни садимо, хату доглядаємо”.

Вперше цієї весни у село пенсіонери приїхали тільки у травні. Виорали город, посадили все, що змогли.

“Картоплю, огірки, помідори, буряки, моркву, цибулю, часник, кріп, кабачки, гарбузи, капусту, – перераховує Микола те, що є у нього на городі. – Ми цього року переорали навіть ту ділянку, яка гуляла останні років десять. Засаджували кожен клаптик. У нас же діти в Чернігові, всім треба врожаю наділити”.

Саме ж подружжя планує лишатись на зиму у селі. Там, кажуть, спокійніше буде. Сподіваються, що навіть у випадку повторного вторгнення їхню Олешню знову обійдуть стороною.

Микола за професією будівельник. Намагається самотужки підлатати стареньку хату.

“Я у веранді всю підлогу переслав, – розповідає пенсіонер. – Вона вже така трухла була, що в кількох місяцях навіть провалюватись почала. Довелось міняти дошки. Дах ми з бабою ще позаторік пофарбували. В печі сажу потрусили цього літа. Готуємось”.

Газ не у топі, готують дрова

У будинку, який залишила тітка у спадок, вже давно є газ. Останні роки хату обігрівали саме ним. Але тепер подружжя заготовляє дрова. Бояться, що газопостачання може припинитися у будь-який момент.

“Ми з дружиною ходимо щодня по дрова, коли в селі залишаємось, – розповідає Микола. – Тут ось ліс близенько, то ми там сухі гілки підбираємо і тягнемо до себе. Вже чимало наносили. А ще ми розібрали старий паркан дерев’яний. Я перепиляв дошки й поскладав у сарай. Теж згодиться взимку”.

Дружина Миколи Надія прямо у селі консервує овочі та фрукти. Жінка вже заготовила кількадесят банок з помідорами та огірками.

Поїздки у село сьогодні для подружжя пенсіонерів справа не з дешевих. Раніше вони їздили залізницею. Тепер – тільки автобусом.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Готують освітні заклади, котельні та нові маршрути: Корюківський район в очікуванні зими (Відео)

“Нам з дідом з’їздити туди-назад у село – це 400 гривень, – з сумом каже Надія. – А ми ж прості пенсіонери. Пенсія мінімальна. Для нас це, звичайно, дорого. Але що робити?! Без городу ми пропадемо взимку”.

Микола та Надія запрошували з собою і своїх дітей. Ті живуть та працюють у Чернігові. Діти поки що відмовилися.

Коли остаточно переїдуть з Чернігова до Олешні, пенсіонери поки ще не вирішили. Кажуть, побачать, як змінюватиметься обстановка в країні.

Планують зимувати у місті, але хату в селі готують

Схожа історія й у подружжя з міста Конотоп. Олександр та Олена живуть в районному центрі вже не один десяток років. Він – військовий у відставці. Вона – лікар на пенсії. Сьогодні обоє – пенсіонери.

Обоє – з сіл в Бахмацькому районі. Мають там будинки, які лишились після їхніх батьків. Землю обробляють біля однієї з хат. Минулі роки на городі садили суто символічно овочів.

“У чоловіка підвищений цукор, йому не можна багато картоплі їсти, – розповідає Олена. – Тому садимо зовсім трохи, щоб на суп вистачило. Так само небагато огірків та помідорів, кабачків та буряка з морквою. Діти дорослі, майже нічого не беруть. А нам навіщо багато?”

Та цьогоріч ситуація змінилась. Замість звичних 4-х соток подружжя виорало та засадило різноманітними овочами більше 15-ти соток городу.

“Ми не панікуємо, але намагаємось хоч якось підготуватись до всіх можливих варіантів, – пояснює Олександр. – Плануємо до останнього залишатись у Конотопі. Все ж таки це місто, яке у разі чого будуть обороняти. Але навіть якщо обстрілів не буде, питання забезпечення харчами, опалення – залишаються відкритими”.

“Ми вже не у тому віці, щоб їздити туди-назад з села у місто. Вже якщо так складеться, що поїдемо в село на зиму, то там до весни і лишимось. Я консервації трохи заготовила. І собі, і дітям будемо давати, якщо треба буде”, – розповідає Олена.

Єдина проблема у них в селі – там немає гарного погребу. Той, яким донедавна користувались – аварійний. Він просто небезпечний для життя. Пенсіонери у нього вже рік як не спускаються. Бояться, що може обвалитись. Будувати ж новий погріб вже немає ані часу, ані коштів.

Питання з опаленням пенсіонери ще не вирішували.

“У нас у сараї є трохи дров, – розповідає Олександр. – Але то так – на тиждень, не більше. У нас є газ в хаті. Але, по-перше, то дуже дорого хату газом опалювати. А по-друге, він може просто зникнути у будь-який момент. Десь вгатять по газопроводу, і все! Якщо все ж таки доведеться тут зимувати, то будемо дрова купувати. Я вже питав місцевих де, що і скільки коштує. То теж задоволення не дешеве, але вже як не буде іншого виходу, то доведеться платити”.

Хата у селі у більш-менш нормальному стані, запевняють пенсіонери.

“Звісно треба ремонтувати, – каже Олександр. – Треба фундамент укріплювати, бо будинку вже багато років. Потрібно фарбувати стіни, робити всередині хоч якийсь косметичний ремонт. Але на це ані грошей, ані сил немає. Хата ще одну зиму переживе – це точно! Її ще покійний тесть будував. Для своєї родини робив все як потрібно. Там все міцне”.

Олена та Олександр все ж таки сподіваються, що будуть зимувати у Конотопі у власній квартирі, адже їм потрібні постійні консультації з лікарями та медикаменти. В селі такий доступ до медицини вони навряд чи матимуть.

Постійні обстріли не лякають

Олексій та Людмила – це брат і сестра, які все своє життя прожили у Новгороді-Сіверському. Це майже на кордоні з росіянами. Раніше вони працювали провідниками у “московському” потязі. Свого часу мали непогані статки, адже возили туди продавати сало, м’ясо, сир та вишні.

“Росіяни то все залюбки у нас купували прямо з коліс, – згадує молодість Людмила. – А ми що вторгуємо, то і витратимо там же. Купували одяг, взуття модне. Ну це як ми тоді думали”.

Сьогодні й Олексій, й Людмила – пенсіонери. Олексій – онкохворий. Він вже майже повністю прикутий до ліжка.

“Йому потрібне лікування, а що ми тут можемо, – розповідає Людмила. – Він якийсь час їздив до брата у Чернігів. Там йому хіміотерапію в онкологічному диспансері робили. Тепер він вже сам не доїде. Та й я його не довезу”.

У Людмили та Олексія у кожного своя родина, у кожного власне господарство. Виїжджати з рідного міста вони не планують. “Кому ми там треба? – з сумом каже Олексій. – Тут наш дім. Тут ми і будемо доживати”.

До зими вони готуються, але не більше ніж зазвичай. “Ми тримаємо курочок, кролів, – розповідає Людмила. – город посадили, як завжди – багато. Ми кожен рік по 20 соток садимо тільки картоплі. А як інакше? У нас господарство, треба годувати всіх. Ось недавно ще свиней тримали. А ще у нас тут сади свої – яблука, сливи, навіть виноград вирощуємо”.

У місті регулярно чути вибухи. Навесні, під час активної фази бойових дій на Чернігівщині, росіяни розбомбили місцеву гімназію. Будинок Олексія розташований буквально за кількасот метрів. Тоді у хаті повибивало шибки та навіть уламками снаряду пошкодило дах.

“Усе відремонтували, – хвалиться чоловік. – А що було робить? Дістали гроші, які відкладали роками, і все то відремонтували”.

Дрова для опалення заготовляє тільки Олексій. Коли проводили газ, чоловік не дозволив розвалити грубу в хаті. Тепер має змогу опалювати будинок і дровами.

А ось у Людмили ситуація гірша. У хаті тільки газове опалення. “Не знаю, що будемо робити, якщо газ відключать, – бідкається жінка. – Груби немає. Як ми будемо грітись? Підемо он до Олексія в хату. Будемо там всі, як у рукавичці жити”.

Олексій та Людмила теж сподіваються, що цього разу росіяни не зайдуть на українську землю.

“Нам природа допоможе, – сміється Олексій. – У нас же тут навкруги болота. Воно коли мерзле, то небезпечне, а коли розтане земля, то взагалі – ні пройти, ні проїхати”.

Отримуйте оперативні новини Чернігівщини – підписуйтеся на наш Telegram-канал – https://t.me/CheLineTv

05.08.2022
Джерело: ЧЕLINE. Новини Чернігова

Магазин Автозапчастин м.Ніжин