«На моїх руках не помер ніхто»: медик «Литва» зі 128-ї врятував понад 300 бійців
У свої 35 років Ярослав із позивним «Литва», бойовий медик 128-ї окремої гірсько-штурмової бригади, має біографію, якої вистачило б на кілька життів: народився у Клайпеді, двічі намагався вступити до Французького іноземного легіону, а після початку повномасштабного вторгнення, попри проблеми зі здоров’ям, домігся мобілізації до ЗСУ.
Його історію розповіли на сторінці бригади.
Дві спроби у Легіон: IQ-тест і зуб за 700 євро
Ярослав — етнічний українець. Народився в Литві, але 1995 року родина переїхала на Черкащину. У 20-річному віці, працюючи в Чехії, він спробував вступити до Французького іноземного легіону. Пройшов усі фізичні випробування, але провалив специфічний IQ-тест, побудований на знанні французької чи англійської.
Другу спробу він зробив у 2015 році. Успішно пройшов тести, отримав форму, але перед підписанням контракту трапилася дрібниця, яка все зламала.
«Розкришився зуб, лікар сказав: треба лікувати. Один стоматолог погодився, але запросив 700 євро. Я психанув і поїхав. Потім із Легіону разів десять дзвонили — просили повернутися…»
Перший бій: «Танк лупить прямою наводкою»
На момент повномасштабного вторгнення Ярослав працював у Києві. Дружину та трирічного сина евакуював до Чехії, а сам пішов у військкомат.
«Через старі проблеми зі здоров’ям мене не хотіли мобілізувати — навіть виключили з військового обліку. Але я наполіг».
Після курсів бойового медика у Великій Британії та в Україні, у вересні 2022 року він потрапив до 128-ї бригади й майже одразу — на Херсонщину.
«Увечері доставили в підрозділ — наступного ранку вже був штурм. Ми штурмували російських десантників. Почалися втрати. Фазан (ротний) кричить у рацію: „Ярослав, у посадці — 300! Біжи!“»
«Ми біжимо, по нас танк лупить прямою наводкою, я тричі падав на спину. У посадці — двоє поранених. Одному танковим снарядом відірвало ногу вище коліна. Перемотую, дістаю шприц зі знеболом — затискаю в зубах. Приліт. Шприц випадає. Все в крові. Бруд. Крик… Але він вижив. Його син теж служив у нашій роті. Дякував, що ми врятували батька».
«Тягнув „Одесу“ кілометр»
Згодом «Литва» став старшим бойовим медиком роти, отримав звання сержанта та сім нагород, серед них — «Золотий хрест».
«Скільком надав допомогу? Ніколи не рахував. Приблизно — близько трьохсот бійців. На моїх руках не помер ніхто. Але були дуже важкі, які згодом померли від поранень…»
Найважчим, каже він, є евакуація загиблих побратимів.
31 серпня 2023 року загинув його близький друг Василь «Одеса» — групу накрив ПТУР.
«Ми пішли його евакуювати. Одесу довелося тягнути на ношах більше кілометра. На тіло намотався польовий кабель. Потім по нас почав працювати міномет… Я дуже добре знав Одесу. 36 років. Найближчий товариш. Це було важко…»
Попри втому і проблеми зі здоров’ям, Ярослав, який міг би звільнитися по догляду за мамою з інвалідністю, продовжує служити.
«Тут класний колектив. Моя місія — допомагати, рятувати. Є свій адреналін. Це моє життя».
Як повідомляла АрміяInform, зупинити штурм одним пострілом. Прикрити бронею евакуацію поранених. Вивести з ладу одразу 15 противників. Це не кіно, а щоденна справа українських танкістів — про яку розповів Олександр, командир танкової роти 36-ї окремої бригади морської піхоти.
