Морили голодом та не давали пити: як Чернігів пережив боротьбу з окупнатами

Вабили ворога не лише Михайлівський Золотоверхий і Софія Київська, а й стародавній Чернігів — душа України. Одночасно з наступом на Київ росіяни зайшли з лівого берега Дніпра і сунули колонами на Чернігів.

Довколишні села окупанти перетворили на руїни, закатували в лісах сотні людей, але не змогли здолати волю — волю зберегти Чернігів.

Командування вирішило підірвати всі мости на підходах до міста, людський щит і справність дій військових відтіснили окупанта, ворог відступив.

Захоплення обласного центру з населенням майже 300 тисяч осіб мало важливе стратегічне значення. Він став би логістичним хабом на пів дорозі до Києва.

24 лютого окупанти почали просуватися вглиб області з боку Славутича, Ріпок, Городні  та Менського напрямку. Чисельно у ворога була величезна перевага. 

Тож  наше командування вирішує  підірвати  мости на шляху загарбника.  Аби вести його  за зручним для наших воїнів маршрутом.

Окремі групи ворога все ж  намагались прорватися в місто, але зазнавали великих втрат. Частина росіян залишилася на облозі Чернігова, яка тривала понад місяць.

Інші рухаються далі лівим берегом Дніпра на Київщину. Тоді зупинити путінських бойовиків вдалося лише під Броварами.

– Один приліт був там, другий та третій біля нас. Військові казали, що з танка, так страшно. Я ж кажу, Слава Богу нікого не було на вулиці. Усі були в будинку, на тій стороні, – додають Сергій та Валентина Кнур, жителі Чернігова.

Подружжя з трьома дітьми  залишалось в оточеному місті до 18 березня. Обстріли не вщухали ні на день.

За 40 днів  облоги в Чернігові  пошкоджено 70 відсотків інфраструктури. Росіяни цинічно били по школах, лікарнях та житлових кварталах.

16 березня в одному районі міста снаряд окупантів впав прямо в чергу людей, які чекали на гуманітарку. Чотирнадцять загиблих, десятки поранених.

За весь період бойових дій у Чернігові росіяни вбили майже 500 цивільних. Чимало жертв було й під час евакуації з міста.

23 березня, після підриву росіянами автомобільного мосту через Десну залишився всього один безпечний шлях — дорога життя.

Єньків — саме через це село пролягала дорога життя, яка була єдиною надією мешканців Чернігова.

Автівки мали доставити  в оточене місто гуманітарну допомогу, та вивезти звідти людей. Але російські снаряди перекреслили усі плани. Та забрали життя 3 українців

Того  дня волонтери везли до Чернігова найнеобхідніші припаси. Звідти планували забрати до сотні людей. Серед вантажу були діжки з пальним. Від влучання снаряда все спалахнуло.

Трагедія сталася за кілька метрів від подвір’я Марії Степанівни. Почувши потужний вибух, жінка одразу кинулася допомагати пораненим.

– Я кажу — пішли в хату! Вони кажуть: буде багато крові! Я лише памятаю, що сказала, що кров можна витерти аби ви живі були. Зайшли, я знайшла перекись, німід, щоб обезболить, – розповідає Марія Ковальчук, мешканка села Єньків , Чернігівська обл.

Цілих мостів довкола Чернігова не лишилось, тому  волонтери  налагодили кілька переправ через Десну на човнах.

– Я був тут 46 днів, кожнен день. Хлопці мінялися — я кожен день вивозив. Возили все — військових багато, зброю, гуманітарку. І звідси і сюди, – додає Генадій Дмітрієв, мешканець села Гусавка, Чернігівська обл.

Володимир з перших днів великої війни приєднався до тероборони Чернігівщини. Супроводжував евакуаційні колони, возив гуманітарку та  військове спорядження. Переповнена провізією машина їхала зі швидкістю 15 кілометрів за годину  просто серед поля.

– Траса основна, яка йде з Куликівки на Іванівку прострілювалася. Возили всі вантажі полем. Стріляли і саушки, і таке інше. Прятатися ніде, ще й на білій машині, – розповідає Володимир Поліщук, боєць Чернігівської ТРО.

На окупованих територіях Чернігівщини як і скрізь росіяни показали своє справжнє обличчя катів. Світлини підвалу смерті  в Ягідному облетіли весь світ.

Цілий місяць у підвалі  школи окупанти тримали понад 350  жителів села без їжі та води.  Не витримуючи ув’язнення, почали вмирати пенсіонери. Загалом — 37 жертв російського полону.

Уже наприкінці березня — наші воїни почали відтісняти ворога з Чернігівщини. 31-го деокупували Слободу та Лукашівку.

2 квітня, всього за добу наші захисники спалили 30 одиниць російської техніки. Загарбники з величезними втратами відступили. Один місяць, один тиждень та один день опору. Чернігів — розбитий, понівечений, але живий і український.

2023-02-25