Місто і регіон

Михайло Ломоносов: “Завжди мріяв навчатися в університеті”

Михайло Ломоносов: "Завжди мріяв навчатися в університеті"


Трохи історії
: пригадую,  якось учень 9 класу Михайло Ломоносов вирішив взяти участь в конкурсі «Запроси зірок до своєї школи» від тижневика «Телесемь» –  і виграв! Тоді до звичайної ніжинської школи, де вчився хлопець, завітали  артисти: Міка Ньютон, хлопці з групи D. LEMMA, Маня і Юлія Nelson.  Співаки та співачки ділилися власними враженнями, щодо Ніжина, згадували його історію та були приємно вражені таким теплим прийомом.

Потім у шкільній актовій залі відбувся концерт за участю гостей. Зірки співали для дітей, роздавали автографи та фотографувалися! Про це писав всеукраїнський журнал „Телесемь”, а також обласні та місцеві ЗМІ.

Про хлопця та його школу дізналася вся Україна! Причому – це була єдина школа на Чернігівщині куди приїхали зірки на запрошення школяра.

Міка Ньютон того вечора побажала дітям не зупинятися на досягнутому, вірити в себе і мріяти, бо іноді мрії збуваються!..

На сьогоднішній день,

Михайло Ломоносов – магістрант історико-юридичного факультету Ніжинського державного університету ім. Миколи Гоголя. Один із кращих студентів університету, який минулого року отримав диплом І ступеня на Всеукраїнському конкурсі студентських наукових робіт в галузі «Історичні науки». Крім того, Михайло на регіональному етапі Всеукраїнської конкурсної програми «Кращий студент України-2017» здобув звання «Кращий студент-медійник Чернігівщини». Свого часу також був стипендіатом програми Фонду Віктора Пінчука.

 Чи збулися мрії вчорашнього школяра,

які цілі та плани у нього на майбутнє,

чим захоплюється, чим живе?

Про все це детальніше у нашому матеріалі.

 – Доброго дня, Михайле! Пам’ятаю, ще в 2010 році писала для обласної газети, як Ніжинська школа стала концерт-холом, завдяки одному школяреві, який не боявся пробувати свої сили!. Зараз – ти один із кращих студентів Ніжинського державного університету, причому – кращий студент-медійник. Чи не з того шкільного періоду все й почалось? У тебе брали інтерв’ю, писали різні ЗМІ, можливо тоді і виникла ідея самому взяти в руки перо?..


– Думав ніхто вже й не пам’ятає того маленького промінчика у нелегкому житті дітей мікрорайону Фрунзівка (усміхається – Авт.). Навіть не пригадаю коли і чому виникло бажання спробувати себе у слові. Зізнаюся, я тривалий час не любив ні писати, ні читати. В мене з української мови і літератури були оцінки далеко не відмінні. А в бібліотеку довго не записувався, бо боявся бібліотекаря – мені наша дорога Галина Михайлівна здавалася дуже строгою жінкою. Ще оце згадав випадок за який соромно дуже… Якось старша сестра принесла мені малому книжечку та й каже: «прочитаєш, розкажеш що там». А я картинки передивився та й поклав на підвіконня ту казку, ширмою закрив і забув! А сестра давай розпитувати про сюжет – я й почав вигадувати щось таке нісенітне, але схоже на дитячу казку… Та більше такого не робив.

Книги полюбив пізніше, ближче до підліткового віку. Тоді й виявив свій потяг до газет та журналів. Особливо мені подобалися неформальні тексти, написані про людей та безкінечне різноманіття їх життєвих проявів. Коли батьки їхали на роботу і питали що мені купити – просив журнал. А люди чули, сміялися, казали  – ти б краще просив пряників, чи цукерок…

– Ти навчаєшся на історико-юридичному факультеті, чому саме цей профіль? Ким себе бачиш в майбутньому?


– Скільки себе пам’ятаю, завжди мріяв навчатися в університеті. Колись з товаришем жартівливо міркували, що такі мрії мали молоді люди в ХІХ столітті, нині, мовляв, це не важко і треба мріяти про реально недосяжні речі. Це до слова.

У школі полюбляв історію, бо цей предмет  здавався мені не перенасиченим різними правилами, застереженнями і т. п. Була територія для роздумів. Симпатизував мені чомусь завжди і наш дванадцятиколонний лебідь, під крило якого я і потрапив.

Пригадую, як хтось колись іронізував: «Вступаєш на істфак і хочеш знайти хорошу роботу? Я теж люблю ризикувати». Згадую цей афоризм коли питають про майбутнє. Але вважаю його стереотипним і невірним. Говорити про хороші, погані спеціальності не можна, так само як і про те ким будеш з тим чи іншим дипломом. Зараз багато спеціальностей «відв’язалися» від диплому, бо світ відкритий для самоосвіти, для проб своїх сил у різних галузях.

А щодо майбутньої професії, то однозначної відповіді не маю. Подобається і вчителювання і журналістика іще багато чого гуманітарного і прикладного. У японців є такий хороший вислів: «Коли говорять про майбутнє, на горищі миші сміються».

– Чи є у тебе улюблений предмет в університеті?


 – Я ще не закінчив університет, щоб відповідати на такі запитання (усмыхаэться – Авт.) Виділити щось одне дуже важко. У нас все навчання суцільний улюблений предмет. Серйозно! Подобалися різні спецкурси. Вони на нашому факультеті цікаві та пізнавальні. Приміром, про повсякденне життя людей у минулому. Адже історія це не тільки сухі факти та дати, це людина і все що її оточувало у минулому.

– А хобі: подорожі, книжки, фільми, тощо?


– Хобі маю чимало. І на чомусь одному ніколи не акцентуюся. Люблю спілкування, музику, поїздки. Ніжинський університет прищепив мені любов до цікавих подій, яких тут завжди вистачає і колективного дозвілля у студентському колі. А ще якісні книжки, фільми, можливо передачі. Мої улюблені книги «Над прірвою в житі» Джерома Селінджера та «Кульбабове вино» Рея Бредбері. Обидві прості і життєві, трохи філософські. Про долі, проблеми, вибір, пошуки себе і звісно ж відповідей на одвічні питання.

 – Що тебе надихає в житті, що мотивує ставити перед собою ті чи інші цілі?


 – Мотивують приклади інших людей, спроба вдосконалення, пізнання чогось нового,  наявні можливості.

– Чи є у тебе кумир, людина, у якої ти багато чому навчився?


– На жаль, чи на щастя такої людини не маю. Зате за часи студентства зустрілося і зустрічається чимало людей які допомагали порадами та підтримкою: викладачі, журналісти, продавці, водії, прибиральниці і багато інших. Взагалі вчитися можна у багатьох людей. Це не залежить від їхнього статусу чи інтелекту. Навіть випадковий подорожній в електричці з яким завелася розмова, думаю, може чомусь нас навчити.

– Пройшли роки після того як співачка Міка Ньютон побажала вам усім вірити в себе і мріяти. Чи збулися твої мрії?


– Щодо мрій то скажу, що вони на пряму залежать від тих рамок у яких ми живемо. У дитинстві мрієш про одне, у юнацтві про інше. Розширюється кругозір, коло спілкування і т. п. й мрії змінюються, бо по-іншому вже дивишся на ті ж самі речі. Мені здається, з часом мрії набувають прозаїчного характеру. У мене все природньо – одні збулися, одні ні, інші в процесі. А взагалі, як написано у мого племінника на зошиті «Dream big and work hard».

Михайло Ломоносов: "Завжди мріяв навчатися в університеті"

Валентина Ващенко

Джерело: mynizhyn.com