Міські легенди: ніжинські срібники, що змінили погляди на Київську Русь

Знахідка скарбу – завжди подія. Людей завжди цікавили загублені клади як з користі, так і допитливості. Давні речі завжди мають свої таємниці. Бувають випадки, коли знахідка одного скарбу може змінити уявлення про цілу епоху. Саме так сталось з одним скарбом знайденим колись давно на Магерках. Він не лише розширив знання про ніжинське минуле, але й здійснив переворот в науці.

Були часи, коли українську спадщину – Київську Русь уявляли як примітивну державу. Одним з аргументів була відсутність монетного обігу. На думку деяких вчених це свідчило про відсутність розвинутої торгівлі та економіки. Такі уявлення були поширені, коли ще не траплялось знахідок монет відкарбованих за часів київських князів. В скарбах траплялись срібні арабські дерхеми, візантійські соліди та європейські монети, злитки металу – гривні. Не було тільки власних грошей Київської Русі.

Фото: Монети з магерського скарбу. Малюнок ХІХ століття. Переважно срібники Володомира І типу

Для археологів монета справжній «скарб». Знахідка монети в культурному шарі одразу полегшує його датування. За такою знахідкою можна визначити хто і коли був правителем, з ким торгували, в що вірили, який мали рівень культури та технологій. Якщо вміти ставити правильні питання, то монета може «розповісти» багато цікавого для наполегливого дослідника. Тому відсутність монет Київської Русі дуже збіднювала знання про той далекий час.

Звісно, траплялись окремі знахідки, одиничні монети. Але цього було замало, щоб перевірити: чи дійсно вони служили грошима? Або це були одиничні вироби для прикрас або нагород. Можливо, взагалі пізніша підробка? Форма і подоба ще не показник того, що річ могла бути грошима. Потрібно довести, що монети виготовляли у великій кількості, вони мали стандарт легенди та ваги, використовувались у торгівлі та мали обіг. Одним словом, потрібно знайти справжній клад, щоб перевірити всі теорії.

Але як відомо, найкращі знахідки завжди неочікувані. Наприкінці травня 1852 року син ніжинського козака Сергія Бориса разом з молодшим братом орали своє поле, яке знаходилось між передмістям Магерки і хутором Бобрик. Аж раптом плуг зачепився за якийсь глиняний горщик. Хлопець хотів відкинути подалі його уламки, але помітив металеві кружки схожі на гроші. Зібравши їх, він віддав знахідку батьку. Той, переконавшись, що монети не мають цінності як гроші, віддав їх волосному писарю. Він, начебто, придбав монети по копійці за штуку, заплативши за знахідку… усього 179 копійок.  До того ж ще близько 20 монет хлопець, що знайшов скарб, роздарив друзям.
Волосний писар, що став власником більшої частини унікальної знахідки, навіть й не думав про її історичну цінність. Для нього це були лише старі кружки з неякісного срібла. Не повідомивши нікому про них, писар став продавати монети усім охочим. Безцінний спадок предків пішов по руках.

По Ніжину пішли чутки про магерський скарб. Хтось розповідав про монети з дивними символами і написами, які важко прочитати. Цими плітками зацікавився викладач Ніжинського ліцею князя Безбородька Михайло Тулов, любитель історії. Він розшукав місце знахідки, знайшов декілька монет та викупив їх на власні кошти. Розглянувши їх, він переконався, що тип цих грошей невідомий науці, а отже це справжнє відкриття. Він передав дві монети до нумізматичного кабінету ліцею та повідомив про знахідку до Києва.

Фото: Михайло Тулов, викладач Ніжинського ліцею князя Безбородька, що доклав зусиль для збереження магерського скарбу

До Ніжина приїхали вчені з Києва, які зібрали 70 монет зі скарбу. Пізніше до них додавались нові екземпляри. Це дозволило почати їх вивчення та створити каталог скарбу. З’ясувалось, що більшість монет відноситься до ХІ століття – це срібники князів Володимира Великого, Святополка Ярополковича, Ярослава Мудрого. На одному боці було зображення князя, а з другого – тризуб, символ князівської влади. У випадку монет Святополка замість тризуба був двозуб – він належав до іншої гілки династії. Крім того, зображення доповнювало зображення хреста. Елементи легенди  нагадували монети візантійських імператорів. А от за вагою вони були ближче до арабських дирхемів, які до того мали поширення у торгівлі.

Фото: Срібник Володимира Великого, ІІ тип. Національний музей історії України

Ці особливості срібників вказували на розвинуту економіку та торгівлю у часи Київської Русі. Зображення правителів на монетах свідчили про їхній статус та визнання. Образ князя був гарантією справжності грошей. Князівська символіка, зокрема, тризуб тоді вже були добре відомі як у Візантії, Європі, так і серед східних держав. Християнські символи вказували на входження до певного культурного поля. Вага срібників відповідала вазі найбільш поширених монет, що мало полегшувати тогочасний «обмін валют» без збитків для купців. Знахідка їх поблизу Ніжина не випадковість, а свідчення, що тут колись був торгівельний шлях або феодальна садиба. Всі ці деталі стали відомі завдяки ніжинському скарбу.

Фото: Срібник Володимира Великого, ІІІ тип. Національний музей історії України

На жаль, дуже швидко унікальними монетами зацікавився царський уряд. За часів Миколи І посилились претензії на спадщину Київської Русі – імператору був потрібен привід зображати з себе «захисника слов’янства». Більшість монет ніжинського скарбу, які вдалось зібрати, були вилучені до Ермітажу, розсіялись поміж державними музеями та численними «колекціонерами». Деякі з них до сих пір виринають на різних аукціонах. За радянських часів була знищена нумізматична збірка Ніжинського інституту. Два срібники, подаровані Михайлом Туловим, перекочували до Ермітажу. Пізніше їх там впізнав ніжинець Іван Спаський, визначний історик та нумізмат.

Фото: Срібник Володимира Великого, ІV тип. Національний музей історії України

Фото: Монета князя Святополка з двозубом. Національний музей історії України

Фото: Срібник Ярослава Мудрого

 
Попри це, 29 монет зберіглось у фондах Національного музею історії України у Києві. Коли побачите їх в експозиції, то пам’ятайте – вони частина того самого магерського скарбу із славетного Ніжина.
 

Володимир Баров, історик