Місто і регіон

Материнство ніщо не зламає. Ніжинські матусі під час війни

Будівельні матеріали м.Ніжин

Добро перемагає зло, а життя перемагає смерть. Війна торкнулась усіх і кожного. Окупанти покинули Чернігівщину ще на початку квітня, але війна в Україні ще триває… Проте, життя продовжується. Люди одружуються та народжують, незважаючи на небезпеку.

Найтяжче, напевно, матусям. Адже виносити дитину, коли сирени та обстріли, потім народити – потрібно мати неабияку витримку. Від жінки залежить продовження життя. Звісно, хтось народив до 24 лютого, хтось після, коли війська відступили, а хтось під час активних бойових дій народжував у сховищі… Всі ці жінки та малюки – герої! Вони пройшли найтяжчі випробування до та після пологів. Окрема подяка також лікарям, які допомагали з’явитися на світ малечі та допомагали матусям психологічно.

Хтось зустрів війну вагітною, хтось уже з малюком на руках… 

Ми запитали у ніжинських матусь, як вони народжували, як готувалися до пологів, як відносяться до партнерських пологів, як почуваються зараз в такий час. У кожної з них своє бачення та своя історія. Але кожна з них хоче миру та перемоги для усіх діточок.

Ліна Яроцька

До вагітності ми готувались. Планували її і хотіли, щоб пологи були саме влітку (бо, на мою думку, в третьому триместрі ще й зимовий верхній одяг це дуже важко, та й щоб малеча до холодів вже підросла), ходили консультуватись з лікарем, приймали вітамінки. До пологів трішки готувалась сама, ніякі курси не проходила, колись в нашому пологовому були курси, але ще з моменту коронавірусу їх відмінили і все, їх більше немає. Тому я просто читала багато інформації в інтернеті про пологи, про перейми, як правильно тужитись, як правильно дихати. Вдома робила спеціальні вправи на фітболі, протягом всієї вагітності, щоб підготувати таз до пологів, багато і довго гуляла пішки на свіжому повітрі, навіть на останніх термінах, це теж позитивно впливає на перехід пологів.

Купували речі ще в другому триместрі. Придивилась те, що основне, що треба: ліжечко, постіль, деякі речі, дитячий візочок і т.д. На початку третього триместра ми вже все це купили. В середині третього триместра зібрали сумки в пологовий і купили дитячий одяг. От з приводу дитячого одягу тут взагалі немає міри, зупинитись неможливо. Воно все таке симпатичне, таке миле, чоловік тільки й встигав оплачувати чеки. Тепер навіть не знаю чи встигнемо ми все поносити, чи щось так і залишиться новим, бо ми з нього виростем. Жили нормальним життям та уявляли, як візьмемо малечу на руки…

Проте, що буде війна навіть боялися думати… В перший день повномасштабного наступу я злякалась, ще й тато в ЗСУ пішов чим додав мені хвилювання ще й за нього. Проте, вже через три дні я опанувала свій страх. Сіла собі і подумала, що тим, що я буду боятись, хвилюватись чи панікувати я ніяк не зможу щось змінити, а от нашкодити дитинці, яка розвивається в животику можу. Тому під час сирен ми спокійно збирались до укриття, а через декілька днів просто в коридор ховалися. Перестали лякати навіть звуки градів о 4-тій ранку. Зараз під час сирени хвилювання теж немає, бо вже по-перше, трохи звикли до цього, хоч це і не є добре і це не нормально звикати до такого, а по-друге, хоч вже й не вагітна, але розумію, що і зараз хвилюватися мені не можна задля збереження лактації.

Тепер обирати пологовий будинок не доводилось. Та я і не хотіла. Я була налаштована позитивно і вважала, що якщо все добре, то воно буде добре що в Ніжині, що в будь-якому іншому місті. Та і, чесно кажучи, не уявляла собі як це їхати кудись в інше місто народжувати, я ж хотіла природні пологи, то навряд, коли почалися б перейми, то я б збиралась їхати кудись в Київ чи в Чернігів. Тому з приводу пологового було без сумнівів наш. Тим більше, що почалася війна. Лікаря ми теж не обирали. Звісно, я б хотіла аби пологи приймала лікар, яка вела мою вагітність, але з нею домовитись не можна, тільки якщо пощастить і вона буде черговою в пологовому в той день. Але мені й так пощастило з лікарем. Пологи приймала саме та лікарка в якої я колись лікувалась, вона теж дуже чудовий лікар, я дуже рада що саме вона в той вечір була на зміні.  Вона і акушерка, яка приймала пологи, не відходили від мене ні на мить, поки в мене були перейми. Чула декілька історій від дівчат, що лікар та акушер залишали їх в палаті самих на час перейм і приходили коли вже пішов процес пологів, я дуже боялась такої ситуації.

До партнерських пологів я відношусь позитивно, ми теж думали над цим, але хочу сказати, що є багато нюансів з цього приводу. Головне, не можна тиснути на партнера і змушувати його. Якщо ви не проти того, щоб він був присутній то варто йому про це сказати, але рішення він має прийняти самостійно, без вашого тиску. Також, одним із таких нюансів є те, що деякі дівчата в момент пологів можуть бути більш закомплексовані. В такий момент можуть бути різні ситуації, тому це потрібно дуже довіряти і зовсім не соромитися свого партнера. Із плюсів партнерських пологів є те, що партнер буде не тільки підтримкою, але й допомогою, бо потрібно то постільку застелити, то з сумки якісь речі дістати, але й без нього вам допоможе це зробити акушер.

Власне, мій чоловік все ж не наважився бути присутнім на пологах і, чесно кажучи, я з тих людей, які в момент коли мені боляче чи погано, то люблю залишатись сама. Думаю, що в момент переймів він би мене більше дратував, ніж був би підтримкою, а в момент самих пологів ще й за нього переживай тоді, щоб він не знепритомнів раптом. Та й в нас така ситуація вийшла, що в планову дату я не народила, тому мене помістили в стаціонар, звісно ж в стаціонар чоловікові не можна було. Вдень я оформилась в стаціонар, а ввечері того ж дня вже народила, тому поставила його перед фактом, що я вже народжую. Думаю, що будь-яке рішення прийняте конкретною парою, про партнерські пологи, для цієї пари і буде правильним, яким би воно не було. Всі ми різні і комусь можуть сподобатись партнерські пологи, а комусь ні, тому поради послухати треба, а приймати рішення ви маєте самостійно. Тому я вирішила, що буду народжувати сама.

Коли народила і була ще в пологовому то була небезпека обстрілів. Нас всіх матусь з малюками спустили на перший поверх. Стало трохи страшно, адже тепер я не сама, а з донею на руках… Проте, все обійшлося. З нетерпінням чекаємо на перемогу! Дуже хочеться, щоб наша доня жила без війни, сирен, вибухів… Дуже хочеться, щоб всі дітки були щасливі та здорові.

Ольга Опанасенко

На момент повномаштабного вторгнення моєму малюку було трохи більше місяця. Ніхто навіть уявити не міг, що мій маленький син в перші місяці свого життя буде проводити години у погребі…

До пологів ми безперечно готувалась. Я дуже хвилювалася і боялась (самого процесу), тому переглядала безліч відео, читала купу статей як себе поводити, як налаштуватись, як дихати і т.д. Ми обрали лікаря (за рекомендаціями багатьох знайомих). Залишилися задоволені. Народжувала тут, у Ніжині. Це дуже зручно народжувати поруч з додом. А ще нам розхвалювали лікарів пологового.

Стосовно партнерських пологів то я повністю “ЗА”. Підтримка дуже важлива, як моральна так і фізична. Мені це дуже допомогло. Всі речі для малюка у нас були куплені заздалегідь. Не маю з цього приводу ніяких забобонів. Як на мене, бігати за покупками, це не те, що хочеться після народження дитини. Як виявилося все це лише невеликі клопоти в порівнянні з тим, що чути вибухи та обстріли. З відступом військ стало трохи легше…

Зараз сину вже більше 6 місяців. Росте та радіє життю, бо ще маленький. Дуже чекаємо на перемогу! Бажаємо, щоб наші дітки народжувались та жили в мирі, без війни…

Катерина Хоменко

На момент 24 лютого донці було більше місяця…

Як і більшість пар, до вагітності ми готувались десь 3 -4 місяці, сама вагітність пройшла відносно непогано, на початку лише була на збереженні. До самих полонів ми не встигли підготуватись, адже наша донечка вирішила народитись раніше, тому лікаря нам не доводилось вибирати. Хоча можу сказати, що спілкувалась з багатьма мамами і нічого поганого про наших лікарів не чула, всі вони професіонали своєї справи.

Стосовно пологового, були думки народжувати в обласному центрі, але це була зима, не ризикнули їхати далеко, тим більше назад же повертатись з дитиною. Про те, що народжувала в нашому пологовому не шкодую жодної хвилини.

До партнерських пологів я відношусь нормально. Проте, свого чоловіка я б не взяла. Тоді більше було б акторської гри від мене, а не самих пологів.

До народження дитини купувати речі ми почали з 27 тижня. Купували у пологовий речі, ліжечко, візочок придбали перед самими пологами. Згадую, що ніяк не могла змусити купити памперси дитині, адже думала, що якщо їх куплю то народжу одразу. Так в результаті купували їх уже у пологовому, добре, що там чуйний персонал.

Коли війна дуже страшно бути з дитиною на руках. Адже це подвійна відповідальність. Хвилювалась, звичайно, дуже. Це хвилювання є і зараз. Коли сирена то ми залишаємося вдома у безпечному місці. З нетерпінням чекаємо на Перемогу! Життя триває, донька росте і хочеться жити не в страху, а радіти кожній миті з дитиною.

Ми теж всі чекаємо на Перемогу та мир! Знаючи, що на світ з’явилась малеча розумієш, що життя продовжується… І як би тяжко не було – малюки завжди втіха для матусі.  Бажаємо, щоб всі наші дітки жили без війни.

 

Джерело: mynizhyn.com
2022-08-04 09:32:31

Магазин Автозапчастин м.Ніжин