Будівельні матеріали м.Ніжин Будівельні матеріали м.Ніжин
Україна і світ

Люди їли все, що можна пережувати, та вмирали просто на ходу: розповідь жінки яка пережила голодомор

Тільна Марія Андріївна народилася 15 серпня 1922 року в смт Костянтинівка Богодухівського району Харківської області. У спогадах жінки – смерті двох старших сестер від голоду, страшні картини, як замучені голодом люди падають на вулицях, і кислі галети із кінського щавлю.

Спогади Марії Андріївни записала команда Національного музею Голодомору-геноциду за підтримки Українського культурного фонду.

Оскільки народилася Марія Андріївна в часи першого голодомору, можна сказати, що пережила їх усі три, хоча свідомо пам’ятає лише два.

– Війну пережили, голод пережили. Два ж голодомори було. Той, що перший,  ще терпимий. А от другий, у тридцять третьому, – то було страшне. Жили бідно, дітей багато. Двоє вмерли, – згадує Марія Андріївна.

Вмирали люди буквально на ходу.

– Пухли. Хтось іде, і на ходу впаде й вмирає. А яма готова була на кладовищі. Те кладовище – вже давно його нема. Розруйнували, нема. А то бувало й жива людина. Коняку запрягають… Ще дихає людина, а вони грузять. Аж коли повну яму накидають людей, тоді закидають. Сильний був голод, – розповідає жінка.

Згадує, як змушували йти в колгоспи людей. Як висилали на північ тих, хто не підкорився. На них вішали ярлики –  куркулі, буржуазні націоналісти, контрреволюціонери – і  знищували цих людей.

І як пізніше, у 1932-му, спеціальні загони активістів відбирали їжу в тих господарів, які мали вдома хоча б якусь худобу чи продукти.

 – Так було зроблено. У колгоспи люди не бігли. А активістами тоді були й баби, й чоловіки. І день, і ніч загадували. Надворі завірюха, а ти йди змушуй, щоб люди йшли. А люди не хотіли йти у колгосп.

Ті активісти навіть квасолю, що у склянці стоїть, забирали. Полову віяли, там зерно було. А тоді в кого коняка, корова – розкуркулюють і на північ відправляють. А на півночі що? Там ліс рубали. Мало хто звідти живий вернувся, багато не повернулося, – згадує Марія Андріївна.

Аби прожити, їли все, що можна було пережувати: жом, старі соняшники, опалу пшеницю.

– Крали жом, а він кислий, аж печінки роз’їдає. Жом їли, щавель кінський рвали, рубали сокиркою, парили, галети пекли. А тоді як взимку… Городи були в людей і садили соняшники… То весною, вже як потепліє, сонце, вода біжить, рвемо ті соняшники, а тоді розламуємо і оте видовбуємо, біле, його теж їли. А хто дуже понаїдався, той  вмер. Бо сильно понаїдались – голодні були, то й померло багато, – розповідає Марія Андріївна.

7 серпня 1932 року режим ухвалив репресивну постанову, яка в народі отримала назву “Закон про п’ять колосків“.

Вона начебто була спрямована на протидію розкраданню майна колгоспів, а насправді забороняла людям мати і відшукувати хоча б якусь їжу, наприклад збирати колоски під час або після жнив.

Каралось це розстрілом, а за “пом’якшувальних обставин” – позбавленням волі від 10 років. Із 1932 до 1940 рр. за цим законом було засуджено 182 173 людини. Засуджували і дітей, що намагались знайти хоч якусь їжу. Окремі спогади того періоду має і Марія Андріївна.

– Тоді якщо колоски крали, в тюрму саджали. Хто не попадеться і колосків, тобто зерна, вкраде, пік галети. А була одна жінка… звали її Секрета, в неї було четверо малих дітей. На Хитромільці село, там вони жили. Коли вона пішла тих колосків нарізати, то її впіймали. А тоді ж не щадили нікого. Колосків нарізала, дітей малих покинула, і в тюрмі померла, не повернулася. Було дуже суворо, – ділиться спогадами Марія Андріївна Тільна.

Харків у роки Голодомору 1932-1933 рр. був столицею. Тому саме сюди йшли голодні люди з надією знайти хоча б якусь їжу, обміняти будь-які речі на харч.

У відповідь на це влада видала указ про паспортизацію, відповідно до якого селянам не дозволялося залишати місця свого постійного проживання більше ніж на три-сім днів.

Влада не лише морила голодом, вона ще й відбирала будь-яку можливість мати духовне пристанище. Церкви і храми тисячами палили по всій Україні. І Харківщина, і Костянтинівка, в якій жила Марія Андріївна, не стали винятком.

– Була хороша церква, натуральна. І дзвони натуральні. Як задзвонять у ті дзвони, то аж на Коломаці чути… А потім ті активісти ікони спалили, затоптали все. Палили там, де сільрада… Ми усе-усе горе  перенесли, усі муки, – згадує Марія Андріївна.

Джерело ФАКТИ. ICTV
2021-11-16 11:30:49

Магазин Автозапчастин м.Ніжин