Місто і регіон

Людмила Величко святкує свій ювілей

Людмила Величко святкує свій ювілей

Людмилу Миколаївну Величко – сильну жінку, відповідальну і наполегливу, вимогливу й цілеспрямовану, витривалу й працьовиту, енергійну й послідовну у своїх діях, вчинках, чесну й принципову, завжди стильну й зібрану – знають та шанують у Ніжині.

Народилась Людмила Миколаївна 20 квітня 1949 року в місті Носівка. Батько – Микола Федотович – вчитель англійської мови, учасник Великої Вітчизняної війни. Мама – Валентина Андріївна – всю трудову діяльність віддала сфері торгівлі. В родині, окрім Людмили, ще одна донечка – Євдокія (нині живе у Бресті).

Важливу участь у вихованні дівчаток взяла бабуся Євдокія Петрівна. «Мудра була жінка. Пригадую, біжим з сестрою на вулицю, прихвативши пиріжок, а вона приказує: хто попросить, діліться! Бо рука, що подає, хай не збідніє. Я ці слова запам'ятала і все життя пронесла як своє кредо», – пригадує свої дитячі роки моя співрозмовниця.

Школу Людмила Миколаївна закінчила майже на відмінно – лише з однією четвіркою по алгебрі. Дівчина мріяла бути педагогом і, не вагаючись, вступила до Прилуцького педагогічного училища, а потім здобула вищу освіту в Київському педагогічному інституті імені М. Горького (нині – Київський університет імені М. Драгоманова) за спеціальністю викладача психології та педагогіки.

Ще школяркою старших класів познайомилася зі своїм чоловіком Петром Івановичем, родом з Київщини, який студентом у Носівці проходив геологічну практику. Шляхи закоханих переплелися в одну широку дорогу життя, коли Людмила була студенткою столичного вузу. Петро Іванович прожив яскраве, але недовге життя. У 50 років його не стало.

Та втім лишив по собі добрий спомин на землі та ніжну пам'ять у родині. «Люблячий чоловік, гарний батько. Порядний, відповідальний, надійний», – з трепетом та сльозами на очах згадує свого чоловіка Людмила Петро Іванович працював у Києві у Міністерстві екології та природних ресурсів, за спеціальністю він геофізик. У 1975 році його направляють у геологічну розвідку до Ніжина, за чоловіком приїздить і Людмила Миколаївна з маленькою донечкою Світланою. «Перше, що вразило мене в Ніжині, це храми, а саме їхня кількість. Особливо храм Іоанна Богослова, що на Гоголівській. Тоді в мене промайнула думка, аби дожити до тих часів і побачити його діючим. І сьогодні це сталося», – ділиться Людмила Величко.

Переїздивши до Ніжина, Людмила Миколаївна продовжує педагогічну діяльність, яку розпочала в столиці,- обіймає посаду вихователя дошкільного закладу № 15 Південно-Західної залізниці.

Людмила Величко святкує свій ювілей

У 1981 р. Людмила Миколаївна разом з чоловіком вирушає у відрядження до Республіки Куба. До речі, подорожі – це хобі жінки по життю й досі. За її словами, вона об’їздила багато країн, але найбільше любить краєвиди України.

Маючи неабиякі організаторські здібності, на Кубі Людмила Величко об'єднала жінок, які приїхали до Гавани разом з чоловіками. Зміцнювалася її громадянська позиція як жінки-українки. її дівоче прізвище Наливайко належить до старовинного козацького роду і завжди спонукало її пам'ятати і про людську гідність, і про вміння відстояти власну думку, і згуртувати однодумців. «Такий рід не можна підвести, сплюндрувати» – так говорив ще маленькій дівчинці батько, який і передав їй відчуття власного міцного українського коріння. Вона вирішувала соціальні проблеми, прагнула допомагати і словом, і реальними справами. Своєю волонтерською роботою здобувала авторитет і повагу серед фахівців-земляків, які працювали в той час на Кубі.

Після повернення до Ніжина, у 1986 році Людмила Величко знову повернулася до рідного дошкільного закладу і в тому ж році очолила його. Потужна енергія та креативне мислення Людмили Миколаївни сприяли створенню середовища у вихованні підростаючого покоління та творчого розвитку педколективу: проведення регіональних та всеукраїнських заходів, семінарів, тренінгів.

З любов'ю до рідного міста Людмила Миколаївна займається громадською роботою. Мудра, з серйозним,відповідальним підходом до будь-якої справи. У 2002 році була обрана громадою в депутати Ніжинської міської ради, і депутатський корпус довірив цій жінці посаду секретаря міської ради.

Особливу увагу приділяла молодіжним питанням, соціальному захисту ніжинців, проблемам ґендерної рівності, розвитку та підтримки громадянського сектору. У 2003 році обрана членом Президії Асоціації вирішення проблем громад. Очолювала громадську організацію «Об'єднання депутатів місцевих рад». За цей час неодноразово відзначалася Почесними грамотами Південно-Західної залізниці, Міністерства освіти України. Має звання «Почесний залізничник», «Відмінник освіти». Людмила Величко стояла у витоків створення в Ніжині громадської ради і вже 4 каденції є активним членом цього об'єднання, заступником голови громадської ради.

З 2011 року – співзасновник громадської організації «Спілка жінок Ніжина». Визнана «Жінкою року-2015» в номінації «Громадський діяч року». Людмила Величко разом з активними жінками міста стала ініціатором реалізації міського проекту «Шлях до себе», «Бути собою», «Сім кольорів жіночої творчості». її діяльність як громадської діячки продовжує охоплювати різні галузі розвитку міста: вона активна учасниця розробки Статуту міста, Стратегії розвитку рідного Ніжина, Університету III віку.

9 квітня відбулося розширене засідання пленуму Ніжинської міської організації ветеранів України за участі президії та активу організації, на., якому одноголосно обрано нового голову організації. її очолила Людмила Миколаївна Величко. Багато років лідером ветеранів була Лариса Григорівна Алексєєнко, яка відійшла у Вічність. На довіру ветеранів Людмила Миколаївна відреагувала словами: «Всі разом ми продовжимо роботу найпотужнішої ветеранської організації області, яку впевнено вела Лариса Григорівна».

На питання Людмилі Величко, чи сильна вона, жінка відповіла: «Так!». А чи важко бути сильною жінкою, вона, не задумуючись, сказала: «Ні. це додає ще більше енергії, кожного ранку, відкривши очі, я собі кажу: «Людмило, день розпочався, вперед!». За свій характер та свою вдачу я завдячую своїм батькам. Моїй мамі 91 рік, вона нині живе зі мною. В свій досить поважний вік вона сильна, тримає себе в руках, прекрасно володіє Інтернетом, навіть по скайпу говорить з ріднею, я тільки прошу, щоб Господь продовжив її роки».

Донечка Світлана пішла маминим шляхом – педагог, директор Ніжинської ЗОШ №1. Внук Артем закінчив інститут транспорту, працює у столиці у сфері електронний документообіг державних установ.

Людмила Величко дуже вдячна своєму другому чоловіку Сергію Сергійовичу, який став надійним супутником по життю.

Часто буває Людмила Миколаївна на малій батьківщині в Носівці, у батьківській хаті, вболіває за містечко, адже там має багато хороших друзів.

«Скільки буде життєвої енергії, стільки й буду дарувати її людям»,- говорить наостанок розмови жінка. Вона любить повторювати слова великої українки Ліни Костенко, які відповідають її обраному життєвому шляху: «Я вибрала Долю собі сама. І що зі мною не станеться – у мене жодних претензій нема до Долі – моєї обраниці».

До слова, у ці сонячні весняні дні Людмила Миколаївна святкує свій ювілей. Тож і редакція, і ветеранський актив Ніжина вітає ювілярку та бажає здоров’я, оптимізму, реалізації ідей і задуманих планів, посмішок фортуни, успіху, сімейного благополуччя і щастя. А ще – бадьорості духу, стабільності, позитиву, яскравих подій, а в житті, щоб вас супроводжували тільки удача і гарний настрій!

Спілкувалася Тетяна МАРЧЕНКО

Фото Валерія КИЧКА
Міська газета "Вісті"

Читайте новини на нашій Facebook-сторінці  та приєднуйтесь до нашої  Facebook-групи

Джерело: mynizhyn.com