Корюківська трагедія в обличчях: історії жертв, які пережили каральну операцію нацистів
Корюківська трагедія — найбільша та найжорстокіша каральна операція нацистів під час Другої світової війни. У ніч на 27 лютого 1943 року партизани з’єднання Федорова розгромили німецько-угорський окупаційний гарнізон Корюківки. У відповідь окупанти напали на мирне селище. В акті Чернігівської обласної комісії зі встановлення і розслідування злочинів німецько-фашистських загарбників у Корюківці від 17 грудня 1943 року вказано, що 1 і 2 березня було здійснено вбивство 6700 людей, спалено 1290 будинків, а вціліло тільки 10 цегляних.
80 років минуло з часу Корюківської трагедії, але і досі історія нацистської каральної операції відома не всім жителям Чернігівщини та України загалом. Наукова співробітниця Корюківського історичного музею Катерина Онищук надала Суспільному архівні матеріали зі спогадами жителів Корюківки, які пережили трагедію 1-2 березня 1943 року.
“Троє моїх діток були вбиті”
Євген Римар згадує як нацисти вбивали дочку Ніну на його очах в місцевому ресторані, на місці якого згодом буде братська могила жертв Корюківської трагедії.
“Моя маленька дочка лежала у мене на грудях, коли стріляли в неї прокляті кати там, у ресторані. Де тепер братська могила, там стояв ресторан. Заганяли нас туди, як худобу на бойню, й били з автоматів. Ніну я на руках ніс. А фашист поцілив мені в око. Я впав, а він по мені як застрочить. Тут у мене все потемніло, і нічого більше я не пам’ятаю. Троє моїх діток були вбиті. Навіть закопати їх не довелось: і мертвих діток не побачив, спалили їх прокляті кати. І не залишилось від моїх діток нічого. Навіть могилки…”
“Я не могла переступати через трупи”
Галина Кузуб народилася у Корюківці в 1927 році. Під час Корюківської трагедії вона з матір’ю та сестрою переховувалась у сусідів, де зібралося три родини: четверо дорослих та 10 дітей від одного до 14 років.
“Нас усього було 14 людей, з яких залишилось лише двоє. Я була поранена, а меншу за мене на два роки дівчинку куля не зачепила. І от коли увійшов до хати німець, ми всі сиділи, він щось по-своєму заговорив і показав на підлогу, але ми цього не розуміли. А господар хати каже нам: «Треба документ показувати» і послав руку у свою кишеню, як тут роздався постріл, і ми — хто де сидів — так і залишились”.
На цьому німець не зупинився та продовжив розстріл тих, хто був у хаті.
“Німець ходив по хаті й щось шукав; я заворушилася, і він знову почав стрілянину з протилежною боку, де було видно, як я лежу, і націлився мені в голову. Я лежала, піднявши голову. Якось вийшло так, що я рукою закрила лоба. Тут постріл пролунав, моя голова впала і більше не підіймалась. Я втратила свідомість. Пострілом мені обпалило обличчя”.
Галина вижила, а її мати та сестра були розстріляні.
“Коли я оговталася, навколо було тихо. Ми вилізли з-під ліжка. Було страшно дивитись, кругом кров, люди лежали в калюжах крові. Жінка тримала дитину, якій був усього рік. Пострілом німець влучив їй у груди, а голівку дитини зовсім кулею розірвало. Поруч з ними лежала моя сестра, голова була розірвана теж, кров текла широким струмком, попадала в чобіт, а він уже був переповнений, і кров бігла через верх чобота. Я не могла переступати через трупи. Мене Валя перетягла і вивела у двір. Ми боялись, щоб не згоріти живими, бо ще були живі. Моє тіло пронизало три кулі, Я ніколи не забуду ті накипілі кров`ю злості очі, якими дивився на всіх нас убивця. Сили мене покидали, я слабка, важко було мені добиратися до погреба, який був на городі. Вісім місяців не загоювалися мої рани. І все ж я вижила, аж самій не вірилось”.
“Кров по хаті до порога струмками біжить”
Катерині Мазуркіній єдиній зі своєї родини вдалося вижити під час Корюківської трагедії. Як це сталося, вона розповіла у своїх спогадах.
“Увірвались ті — чорні з білими черепами на рукаві, до нашої хати. Я встигла на горищі схоронитись. З порога почали вони з автоматів гатити. Я від жаху втратила свідомість. А як опритомніла, чую: дим очі їсть. Глянула — все довкола палає. Стропила ось-ось на голову впадуть. Спустилась униз, до хати, і думала, що втратила глузд — лежать на долівці люди, всі побиті. У дочки розбитий череп, синок під столом простріляний лежить. І батько, і мати, і сусіди. А кров по хаті до порога струмками біжить. Упала я на трупи, як мертва. Чую, зайшов хтось, засвітив ліхтариком… Що потім було, не пам’ятаю. Опритомніла тільки у сусідньому селі”.
“Після автоматної черги його рука обм’якла, розімкнулася…”
Мар’ян Кайданович загинув у Корюківці 1 березня 1943 року. Він викладав історію в 5-10 класах. Колишнім учням Мар’яна про його загибель розповів Михайло Хоменко, який тоді був у партизанах, а опісля теж став учителем.
“В перший рік війни Мар’ян змушений був ховатися на нашому хуторі Високому, де навчав грамоті малюків 7-5 років, щоб його не відправили на роботу в Німеччину. А в останній день лютого 1943 року за ним на наш хутір прийшла його дружина з дочкою й умовила провідати домівку в Корюківці хоч на один день. Хіба могли вони передбачити, що цей день виявиться фатальним? Але він таким став”.
Дружина Мар’яна розповіла про останні секунди перед розстрілом, в якому їй та доньці вдалося вижити.
“Нам наказали лягти на підлогу ниць, головами всередину. Мар’ян стис мені руку, ніби хотів сказати: «Це — все», Після автоматної черги його рука обм’якла, розімкнулася… Я і моя донька були поранені і знепритомніли від жаху. Ледве живі, закривавлені, добралися до найближчого хутора — Майорського. Зі своєї плетеної вовняної хустки я потім витягла декілька кісточок — уламків з черепа мого Мар’яна. Вони залетіли туди, коли влучили йому в голову…”
“Мати намагалася втекти в ліс”
Ніна Пацюк у дівоцтві Хлистун народилася у Корюківці в 1936 році. Її батько Кирило Прокопович працював у Корюківському лісгоспі, а в червні 1941 року був призваний до армії. Мати Софія Степанівна залишалась вагітна Ніною та Ольгою на окупованій території.
“Згодом тітка Марія забрала мене з Олею до себе в село Радомку, де вона стала проживати після повернення з Києва. Десь у кінці лютого нас хотіли відправити до матері в Корюківку, але ми умовили тітку Марію ще трохи пожити в селі. Ця обставина і врятувала нас від розстрілу в Корюківці 1 березня 1943 року. Це було наче Боже провидіння”.
Як відбувався розстріл у Корюківці Ніні розповіла сусідка її матері Тебенко, якій вдалося вижити. Вона бачила, як їхня мати намагалася втекти в ліс, але їй заламали руки й виштовхнули назад до будинку. Жителів усіх чотирьох квартир зібрали в одну, наказали лягти на долівку і розстріляли.
“Але вбили не всіх, Тебенко була легко поранена в щоку прикинулася мертвою, а згодом по-шпигунськи добралася до погреба, де й сховалась. А тіточка Марфа задихнулась від диму вже на подвір’ї, куди їй вдалося виповзти з палаючого будинку. Тебенко вночі втекла в село, а тіло Марфи вмерзло в лід на подвір`ї. Лише 4 березня вночі мати Марфи забрала тіло дочки, щоб поховати вдома в селі”.
За словами Ніни, її батько повернувся живим з війни та одружився з тіткою Марією сестрою матері. Вони й виростили сестер та дали їм освіту.
“Кати спалили місто, знищуючи за собою все”
Історію родини Мойсієнків з Корюківки записала зберігачка фондів Корюківського історичного музею Лідія Хуртик. Під час Корюківської трагедії батько Дмитро, доньки Одарка, Наталія, Варвара та син Володимир були вдома. Лише другий син Борис грався десь у колгоспному саду, а мати Людмила йшла до сусідки.
Десь на вулиці під німецький обстріл Людмила й потрапила. Її поранило у щоку, куля пройшла навиліт, і на деякий час жінка знепритомніла. Коли прийшла до тями, побігла рятуватися у ліс.
Малий Борис, почувши постріли, побіг з колгоспного саду додому, де тато, три сестри, братова дружина і маленький племінник лежали мертві. Побачивши це, хлопчик побіг до лісу, де як виявилось вже стояло німецьке оточення. над головою Бориса пролунала автоматна черга. Він лякався, впав на землю та перечекавши небезпеку, дістався лісу. В районі села Хохли він зустрівся зі своєю матірʼю.
Через декілька днів вони разом повернулися додому та побачили лише попелище. На згарищі вони навіть не одразу відшукали рештки своїх рідних.
Корюківська трагедія: розвінчуємо міфи
Підписуйтесь на Суспільне Чернігів і на інших платформах: Telegram, Facebook, Viber, YouTube.
Джерело: Суспільне мовлення України
2023-03-02 16:56:04
