«Копати, щоб жити»: історія командира «Бізона», який провів дев’ять місяців поспіль на позиції
Командир відділення розповів, як виживав із бійцями під постійними атаками.
Про це розповіли у 77-й окремій аеромобільній Наддніпрянській бригаді.
Для 36-річного командира відділення Леоніда з позивним «Бізон» один бойовий вихід розтягнувся майже на дев’ять місяців. На позицію він зайшов 16 жовтня, а залишив її 10 липня. Увесь цей час — без ротації.
За словами військового, найважче було не лише витримувати постійні обстріли, а й відповідати за людей поруч. На його позиції разом із досвідченими бійцями часто опинялися військовослужбовці, які щойно пройшли базову підготовку.
«З досвідченими легше, бо вони мають розуміння. А з тими, хто тільки приходить, буває жорстко. Їх треба навчати прямо на місці: розповідати, показувати, направляти», — згадує «Бізон».
Новачкам доводилося пояснювати навіть те, як розрізняти звуки безпілотників.
«Вони не розуміють, де гуде „Мавік“, а де FPV-дрон. А це дві великі різниці, звук там зовсім інший», — каже командир.
«Викопав, укріпився — живеш»
На передовій у «Бізона» було правило, яке він вважав буквально життєво важливим: постійно копати та маскуватися.
«Копати, копати, ще раз копати і маскуватися. Це дві речі, яких треба дотримуватися жорстко. Немає такої опції — не копати. Мотивація тут одна — твоє життя. Викопав, укріпився — живеш», — наголошує військовий.
Російські війська регулярно накривали позиції мінометним вогнем. Водночас особливо небезпечними для піхоти залишалися безпілотники, які постійно полювали за будь-яким рухом.
«Криють, криють і криють», — коротко описує ситуацію «Бізон».
Проте дев’ять місяців на одній позиції — це випробування не лише для тіла. За словами командира, значно важче було впоратися з психологічним тиском.
«Труднощі в нас виникали психологічні. Це дуже важко винести. Обстановка тисне. Реакція у всіх різна — на вибух, на дрон, на втому. До кожного потрібен свій підхід», — розповідає Леонід.
Виживати допомагала взаємна довіра. Якщо хтось із бійців через втому вже не міг нормально нести чергування, його підміняв побратим.
«З хлопцями ти стаєш одним цілим. Якщо хтось каже: „Я не виспався, засинаю на чергуванні“, його одразу міняє інший. Бо всі розуміють: якщо він засне, а ворог підлізе — буде біда для всіх», — пояснює «Бізон».
«Впевненість на війні — поняття розтяжне»
За словами військового, на фронті неможливо звикнути до небезпеки настільки, щоб почуватися повністю впевнено.
«Впевненість на війні — поняття розтяжне. Її майже немає, бо ти постійно в напрузі. Ти не знаєш, що буде завтра. По-справжньому впевнений ти лише тоді, коли повертаєшся на ротацію», — каже командир.
Тим, хто тільки готується до першого бойового виходу, «Бізон» радить не нехтувати підготовкою та слухати тих, хто має бойовий досвід.
«Вчитися, вчитися і ще раз вчитися. Не забивати на правила. Не думати, що „само пронесе“ — такого тут не буває. Треба слухати небо, добре дивитися під ноги і завжди слухати своє командування».
У 77-й окремій аеромобільній Наддніпрянській бригаді зазначають, що сьогодні підрозділам потрібні люди різних спеціальностей — від піхотинців до операторів БПЛА та механіків.
