Україна і світ

Коли втратили надію побачити живим: зниклого чоловіка з Ірпеня знайшла банківська працівниця

Будівельні матеріали м.Ніжин

Банківська працівниця знайшла чоловіка, якого родина шукала півтора місяці. Це сталося на Київщині. Історія як із кіно.

Родина Тарасенків з Ірпеня. Коли фронт був уже близько, жіноча частина родини вирішила виїжджати на Захід. Глава сім’ї Микола Іванович навідріз відмовився.

– Сказав, що я буду тут, в Ірпені. До нього приходили волонтери, приносили їжу, воду, ми були на постійному на зв’язку, – розповідає дружина Тетяна Петрівна.

Та 12 березня Фейсбуком розлітаються легендарні фото, як через Романівський міст евакуюють людей із Приірпіння. І донька, будучи в евакуації, впізнала на фото батька. Його переводив військовий під руку. Кинулися шукати, куди ж батька перевезли.

– В той же день син із зятем поїхали на вокзал, шукали всюди, не знайшли. І тоді ж мені зателефонували з поліції, що документи його знайшли і телефони. Я поїхала на наступний день, забрала речі, було все, крім паспорта, – розповідає Тетяна Петрівна.

Як з’ясувалося, чоловік не мав ніколи мобільного телефона, бо чорнобилець,  має проблеми зі здоров’ям, погано бачить. Вдома у них був стаціонарний. А при собі в Миколи Івановича завжди був папірець, на якому написані номери дружини і трьох дітей. Та тоді під час евакуації в хаосі сталася плутанина.

– Одна людина переводила через міст, а інша зголосилася нести сумку. І сумка з речами, телефонами, документами, сигаретами, що для нього було дуже важливо, загубилося. Потім опинилася в поліції. Зникла людина, які хочете думки. Десь буває підбирають інвалідів і тоді… я дуже боялася, щоб не змусили жебракувати, – розповідає Тетяна Петрівна.

Чоловіка шукали по всіх волонтерських центрах, прихистках, церквах, лікарнях, написали оголошення в соцмережах. Але жодної інформації. Так минуло півтора місці. Додому в Ірпінь чоловік повернутися не міг, адже ще до кінця березня місто було під обстрілами, а потім тривало розмінування.

Тим часом Анну Шмагай із Фастівського відділення Приватбанку відрядили до місцевого будинку для літніх людей, де тимчасово прихистили евакуйованих. Вона оформляла банківські картки для отримання грошової допомоги вимушеним переселенцям.

– Ми працювали на виїзді. Там був організований тимчасовий прихисток для евакуйованих українців. І от в процесі відкриття карти одному чоловікові в нас зав’язалася розмова. І з’ясувалося , що ця людина втратила всі свої речі під час евакуації. Він не пам’ятав жодних контактів своїх рідних. Було боляче бачити, як плаче сивий чоловік, і я не змогла пройти повз і захотіла йому допомогти, – розповідає Анна.

Це був Микола Іванович. Анна розговорилася з стареньким заплаканим чоловіком і змогла через доступні системи знайти контакти дружини, набрала її зі свого телефона.

– Я знайшла його дружину, мені вдалося зв’язатися з нею по телефону, і вже наступного дня син зміг приїхати і забрати його. Сім’я об’єдналася, і я дуже рада, що ця історія серед війни закінчилася щасливо, – каже працівниця банку.

Для старенького це було щастям.

– Було багато сліз, багато щирих емоцій, бо як з’ясувалося, цього чоловіка вже півтора місяці не могли знайти, тому родина була вдячна нашому банку, що ми можемо виїздити. Пам’ятаю, що син у тій перші розмові, коли я набрала зі свого телефона, так і сказав батькові: «Тату, я вже навіть втратив надію побачити тебе живим», – згадує Анна.

Джерело ФАКТИ. ICTV
2022-06-14 20:49:50

Магазин Автозапчастин м.Ніжин