Колумбійські добровольці, штурмовики зі «Шквалу» і комбриг на позиціях: як воює 141 ОМБр на чолі з полковником Богданом Шевчуком

6 грудня, з нагоди Дня Збройних Сил України командир 141-ї окремої механізованої бригади ЗСУ полковник Богдан Шевчук отримав з рук Президента України Володимира Зеленського Бойовий прапор бригади.

Нині військова частина виконує завдання на стику трьох областей, на Новопавлівському напрямку.

АрміяInform зустрілася з офіцером напередодні Дня ЗСУ та поспілкувалася про військові традиції в бригаді, про особистий бойовий досвід і офіцера, і його підлеглих; про те, як їздить по позиціях піхоти і сам ходить на штурм та чимало іншого. Офіцерові — 34 роки, у війську — з 2010-го. Армія — левова частка його життя.

— Пане полковнику, на урочистостях з нагоди Дня ЗСУ ви отримали Бойовий прапор бригади. На вашу думку, що він означає для бійців в окопах? Як це впливає на моральний дух?

— Бойовий прапор — це символ воїнства ще з часів козацтва. Бойове знамено об’єднує колектив. Саме під Бойовим прапором відбуваються нагородження військових, проводяться інструктажі перед масштабними операціями чи важливими бойовими виходами, щоб підвищити дух бійців, додати мотивації.

Крім того, нещодавно в бригаді ми розробили бойові шеврони — їх отримує лише той особовий склад, який перебував на піхотних позиціях чи готовий туди вийти та підтримати побратимів. Ми вже проводили урочисту церемонію вручення бойових шевронів.

І, не буду приховувати, солдати під час цієї церемонії, перебуваючи в строю, плачуть. Для них це має значення.

У бригаді вже понад 200 бійців, які отримали такі бойові шеврони. Ніхто із цих військових не йде в СЗЧ. Вони відчувають підтримку, єдність, для них важливе рукостискання з командиром. Вони відчувають свою цінність. Під час отримання вони виголошують клятву піхотинця. Боєць може як отримати бойовий шеврон, так і втратити його (за вживання спиртних напоїв, невиконання бойового завдання). Траплялося вже, що відбирав бойовий шеврон — на сьогодні це три особи з понад двох сотень.

— У червні 2025 року ви очолили 141-шу бригаду. Який стан справ був у військовій частині на той час? Чи проводили аудит? Що треба було, на вашу думку, докорінно змінити? Які процеси вже запустили?

— Коли я прийняв управління бригадою, вона брала участь у боях. Кульмінація боїв тоді вже минула, наступала, так би мовити, розв’язка. Але було провалено фланг іншої бригади, їм зайшли на глибину 6 кілометрів, це дестабілізувало мою бригаду, і складно насправді було оцінювати її в такому стані.

Перше, що я зробив на посаді — вивчив бойовий порядок, можливості та потенціал бригади. Поговорив з командирами батальйонів, визначили план, як стабілізувати ситуацію, яка склалася.

Ми вибудували інший бойовий порядок. Так, з Дніпроенергії ми вивели особовий склад. Хлопці — герої, досі служать. Вони просиділи на позиціях 260 днів. Виходили 13 військовослужбовців. Я їх особисто зустрів — і, перепрошую, 50-річні діди плакали, як діти! Уявіть їхній стан. І ніхто з них не пішов у СЗЧ. Тепер вони — вже сержанти, дехто продовжує лікування. Я жартома казав їм: «Хлопці, я встиг поміняти дві бригади — а ви весь цей час тримали дві позиції» (сміється).

Операція з виведення була дуже добре спланована — вони вийшли без втрат. Глибина оточення була 6 км. Це була колосальна історія: для того, щоб не допустити втрат, виводили протягом двох тижнів. Проводилися міжпозиційні маневри, зустрічались з групами противника, ліквідовували їх… Після цього виведення комбат зліг на тиждень (усміхається). Він дуже переживав за кожного бійця.

— Як у вас нині в бригаді ситуація із забезпеченням: і технікою, і людьми?

— Ми колосально розвиваємо технології, маємо багато класних ідей. У батальйоні управління є дуже крута лабораторія. Є окрема команда цифровізації бригади, які трансформують певні аспекти документообігу в цифровий формат. «Імпульс» теж впровадили в бригаді вже.

Наразі також пропрацьовуємо питання стійкого і якісного зв’язку на полі бою, розвиваємо і вдосконалюємо систему розвідки. Тепер у росіян «мавіки» літають на 40 км, ви можете собі уявити? І він вилітає з одного населеного пункту, пролітає 20 кілометрів, дає 40 хвилин стріму і повертається назад.

Тому нині ми пробуємо вирішити це питання: задача — закрити коптерами до 15 км за ЛБЗ. У мене створений підрозділ протидії БПЛА на базі одного з лінійних підрозділів, і вони знають, що це — їхнє основне завдання. Показник їхньої роботи: за крайні два тижні знищено 30 гармат, 15 точок зльотів БПЛА противника.

Безпілотний компонент у бригаді я збільшив втричі по всіх напрямках. Так, на сьогодні ми набрали бойовий потенціал, але його треба збільшувати ще вдвічі.

— Як працює і налагоджений рекрутинг? Який середній вік бійця вашої бригади?

— Середній вік становить 40+. Орієнтовно 35–42 роки.

Стосовно людей: нині у мене в бригаді працює особовий склад з Колумбії, працюють китайці, новозеландці, африканці; працює спеціальна рота «Шквал» з достроково звільнених як жінок, так і чоловіків.

Тепер працюємо напряму з ВСП щодо відбору особового складу з числа СЗЧ — і доволі таки нормальний потенціал із цього виростає. Коли є дозвіл Генштабу — працюємо і в навчальних центрах. Розгорнули два свої рекрутингові центри: у Львові та Рівному.

Із програмою «18–24» важче, бо військова частина — молода і не має власного пункту постійної дислокації, полігону, матеріальної бази тощо. Все це потрібно створювати. Зараз триває активна робота по цьому напрямку. В одному із регіонів визначилися з територіями, проводимо її облаштування. У першому кварталі плануємо мати власний ППД.

— А де колумбійців берете?

— Вербування.

— Хто цим займається?

— Вони самі себе вербують… Я створив окремий підрозділ з колумбійськими добровольцями. Виконують бойові завдання. Надходження прекрасні. Для початку треба було 8 перекладачів на 20 бійців-колумбійців. І насправді це дуже складне питання — знайти перекладача з іспанської. Але наразі ми набрали непогану команду. Крім того, з колумбійців, які були основою, ми вже виростили кістяк — зробили з них сержантів, командирів взводів, відділень. Ми вибудували цю піраміду, і це дуже цінно.

Уже є пілотний проєкт: хочемо надавати колумбійцям громадянство, «проводити» у вищу освіту і робити з них офіцерів.

Насправді в Колумбії дуже важка соціальна ситуація, там багато внутрішніх конфліктів (поліція, наркокартелі), тож там набагато небезпечніше, ніж тут, в Україні. І вони вважають, що в Україні — чудові умови для життя. І кожен з них хоче перевезти свою сім’ю сюди.

— Як вони в бою себе показують?

— Прекрасно! Так, це залежить, звісно, від людини. Розповім про випадок, який був позавчора. Сидить сержант, управляє боєм своєї групи, заводить ротацію на позицію, плюс треба було евакуювати пораненого… Прилітає кілька FPV — і особовий склад уже морально надламаний, кажуть, що не справляться із завданням… І от цей сержант каже: «Командире, дозвольте я сам піду туди?». І він пішов, дав прочухана особовому складу, забрав пораненого, провів ротацію. Ось так працюють у нас сержанти-колумбійці.

— А «Шквал» із достроково звільнених як себе показує?

— «Шквал» — це моя зірка! Розказую. Населений пункт Січневе. Ми стоїмо, тримаємо оборону, сусід (інша бригада) трохи провалюється, противник проводить інфільтрацію у міжбойовому просторі і заходить в Січневе.

Я розумію, що маю тримати свій фланг, а лінія бойового зіткнення збільшується вдвічі — і я не витримаю стільки часу утримувати рубіж. Тому ми запропонували командиру армійського корпусу провести штурмові дії в Січневому. Підготувати 12 людей.

Операція тривала три дні. Результат операції: 50 осіб знищено, 8 — взято в полон, 30 — покинули населений пункт. Працював мій «Шквал».

Це настільки заряджені хлопці! Є відео, де боєць «Шквалу» залітає на позицію і кричить: «Працює „Шквал“, 141-ша бригада, всім стояти!» (сміється). Розумієте заряд?..

Під час тієї операції втрати мого особового складу становив один військовий — на жаль, загинув через дискомунікацію.

— Які посади найбільш затребувані у вашій бригаді?

— Ми комплектуємо підрозділи за такою пріоритетністю: кадри для підрозділів безпілотних систем (ми маємо роти безпілотних систем в кожному батальйоні); військові, котрі працюватимуть з колективною зброєю вогневого ураження; піхотинці.

Наразі ми в бригаді працюємо над посиленням піхотинця: виділяю як фінансовий ресурс на забезпечення, так і посилюємо підготовку. Наша бригада має непогану комунікацію з іншими родами/видами військ за конкретними напрямками підготовки. Можу сміливо констатувати, що за останній час підготовка в бригаді зросла вдвічі-втричі.

У мінімальний комплект піхотинця входять: антидроновий костюм і плащ, повністю закрита антибалістична форма другого класу захисту (на етапі розробки), камера на кожній позиції, з якої можна дистанційно управляти; антидроновий пристрій «Чуйка», у кожного на телефоні — «Кропива», щоб він міг орієнтуватися та вибудовувати маршрут у різні погодні умови; радіостанція; додаткові боєприпаси; засоби нічного спостереження тощо. Командири батальйонів особисто контролюють, щоб у піхотинця все було з цього переліку.

— На якому напрямку фронту наразі виконує бойові завдання бригада? Які труднощі в обороні на стику трьох областей ви би виокремили?

— Новопавлівський напрямок. Зараз нам погодні умови, на жаль, грають не на руку…

— Якої тактики дотримується ворог на цій ділянці фронту?

— Двійками або трійками проходять у міжпозиційний простір. На основних напрямках зосередження зусиль це відбувається на мотоциклах, квадроциклах, рідше — використовують бронемашини… Але росіян це не рятує. Так, у нас є засоби, котрі працюють і в туман — але ми їх лише розвиваємо. Але, на жаль, вони ще не настільки масштабовані, як хотілося б. Маю на увазі безпілотні системи. Є альтернативи, але ми їх ще не використовуємо.

Працюємо по росіянах з FPV, скидів, важких бомберів. Зараз шукаємо проєкти, бо хочемо спробувати провести евакуацію повітряним методом на полі бою. Так, у нас в країні вже є засоби, які можуть «тягнути» 150–200 кг…

Для розуміння ситуації на напрямку: вчора по одному моєму військовослужбовцю, йому 34 роки, який здійснював маневр на полі бою, було запущено 22 «молнії», 20 FPV і близько 15 «приходів». По одному військовому!

Сьогодні ми його вже евакуювали, він перебуває на стабілізаційному пункті.

— Зараз у вас ситуація на напрямку більш статична чи динамічна?

— Зараз більш статична через те, що це не основний напрямок зосередження зусиль ворога. Справа від мене, наприклад, Гуляйполе, де Сили оборони намагаються зупинити противника та стабілізувати обстановку.

У нас же в середньому відбувається 2–3 штурмові дії на позиції. Порівняно з тим, що відбувається на Гуляйполі, — це ніщо. Якщо, наприклад, 92-га бригада знищує 20–30 осіб противника за добу, то моя бригада за добу може знищити 10–15. Цифри зовсім інші.

— Як у вашій бригаді ситуація з ротаціями? Як вдається зберігати мотивованість особового складу за відсутності термінів служби?

— Ситуація складна, але є методи, щоби якось вплинути на неї. По-перше, я, як командир, знаю, скільки мій боєць перебуває на конкретній позиції. І лише вибудувавши таку систему, на неї можна якось впливати. Скажу так: на позиції піхоти я виходжу.

— Навіщо?

— Щоб була довіра особового складу… На різних позиціях ставлення різне: на одній перелякані і бояться зайвий раз «висунутися», бо командир бригади прийшов. На іншій — жартують і пригощають кавою.

Якось під час заходу на позицію мене ледь не застрелили (сміється): йду посадкою з водієм, зупиняють і запитують, хто йде. Кажу: «Сова» (позивний Богдана Шевчука). Але він хіба «довбе», хто такий той «Сова»… Він вийшов по радіостанції, сказав, що прийшов «Сова»… Відповідь він не розчув, бо був кепський зв’язок. Тоді наказав мені стояти, я відповів, що є комбригом. Він пересмикнув затвор, робить постріл і каже: «Чуєш, тут такі під*раси не ходять!» (регоче).

Тепер цей боєць часто чергує на КСП батальйону, тому під час зустрічі згадуємо той випадок і сміємося…

У цій бригаді я ходив на штурмові дії разом із солдатами… Навіть зберіг осколок, який мені «зняв» шолом. Тоді заходили на позиції, особовий склад був деморалізований, бо зазнали втрат…

І весь особовий склад — при тому, що там були молодші командири — розвертається і йде з позицій. Я розумію: ну, все, оборона прорвана, бойовий порядок посиплеться…

Я беру комбата і кажу: «Сідай, поїхали». Біля точки висадки машина підірвалася на дистанційному мінуванні, командир батальйону був поранений в руку, мій нагородний пістолет згорів у тій автівці… Комбата залишили на проміжній позиції, а самі з водієм пішли. Поки дійшли до позиції — збили 5 дронів, 10 FPV.

На позиції хлопці були перелякані. Привів їх до тями: інколи гострим слівцем, інколи — легким ляпасом. Сіли, обговорили, що ми будемо робити в цій ситуації. Кажу: «Пішли розбиратися, ми ж не віддамо півтора кілометра просто так. І тут же наші побратими загинули — їх треба як мінімум повернути додому».

Тому ми пройшли ще на одну позицію вперед, знищили двох окупантів, забрали собі засоби РЕБ, евакуювали двох полеглих, шістьох поранених і повернулися.

Ще була прикра ситуація: десь мої хлопці набрали волонтерських турнікетів. А одному військовому відірвало ногу. Треба було накласти турнікет — і я шість турнікетів порвав, поки наклав. Зрештою, дістав свій і вже його наклав.

Потім був розбір польотів: я викликав медичну службу, і вони перевіряли після цього випадку кожну позицію і чи ліцензійні там турнікети. Бо це жах: в мене на руках витікає боєць, і рвуться турнікети один за одним!

— Чи можете поділитися прикладами героїзму бійців вашої бригади?

— Тут неймовірно багато історій. Наприклад, позивний «Доцент». Дев’ять разів був поранений. Йому 45 років. І він був у досить «немальовничих» бойових умовах. Рятував пораненого побратима…

У мене є боєць з мотопіхотного батальйону: стояв на позиції, його два товариші були поранені, він сам тримав позицію, взяв 8 полонених і ними (полоненими!) евакуював уже з оточення двох своїх поранених побратимів. Дуже хочу, щоб він отримав звання Героя України. Випадок цей стався ще до того, як я прийшов у бригаду, але дуже хочу для нього цю високу державну нагороду.

А коли очолював 59-ту бригаду, то один боєць виконав 71 штурм — і він досі не отримав Героя України.

— Що особисто вас тримає в цій війні? Чи маєте хобі?

— Спорт — це моя невід’ємна частина, віддушина. Завдяки спорту можна повністю «очистити» мізки. Хотів би, щоби всі перейняли цю ідею — ідею рухатися.

Розкажу історію: у серпні я отримав звання полковника… І того ж дня я втратив шістьох бійців на полі бою. То був дуже важкий день… Я був емоційно виснажений. Але ввечері одягнув спортивну форму і побіг до всіх КСП батальйонів. Загальний маршрут становив 32 км. І це допомагає видихнути. Хоча наступного дня було важко ставати на стопи (усміхається), бо крайній мій марафон був ще у 2020 році.

Щоранку стараюся робити якусь зарядку. Підйом о 4:30, заслуховую доповіді комбатів до 5:00. До 5:30 працюю зі штабом. О 6:00 вже сам доповідаю. Після цього, якщо немає штурмових дій, я йду в спортзал, котрий почав собі облаштовувати ще з посади комбата. Починалося все з турніка, далі була боксерська груша, штанги тощо.

Спортзал, до речі, вожу із собою. Лише в цій бригаді він вже тричі горів, шахеди і FPV підпалювали — тому командира підіймають і він бігає й гасить свій спортзал (сміється).

— Який ваш запас міцності на цій війні?

— Я просто виконую свою роботу, і єдине, що мене мотивує, — це мій особовий склад і людські життя.

Фото Віталія Павленка та з особистого архіву Богдана Шевчука