Вони воюють з 2019-го, бачили ворога в Щасті, а сьогодні нищать його на інших напрямках: два ветерани-артилеристи, Сергій «Жорік» та Дмитро «Гері», розповіли, чому не варто недооцінювати противника і як FPV-дрони змінили правила бою.

Про бойовий шлях бійців розповіли на сторінці 148-ї окремої артилерійської Житомирської бригади.

«Гарячу їжу лише за пару днів налагодили. Спали під відкритим небом. Викопували маленький окопчик, целофан накинули, так і спали», — згадують бійці перші тижні повномасштабного вторгнення. Тоді, на суцільному адреналіні, вони їли, лише коли робили перекат з позиції на позицію, а про те, щоб помитись, навіть не було мови. Сьогоднішні умови, кажуть вони, — «відносний рай», де є вода, їжа, доступ до цивілізації та волонтерська допомога.

Проте сама війна стала набагато небезпечнішою. Артилеристи застерігають від легковажного ставлення до противника, яке часто формує телебачення.

«Телебачення створило з ворога образ „чмоні“. Але він ніфіга не „чмоня“, — наголошує Дмитро „Гері“. — Ворог сильний, і не треба його недооцінювати. Вони навчились. Колонами вже ніхто не їздить. Тактика малих груп показала свою ефективність, коли у тебе безліміт по особовому складу».

Найбільшою проблемою стали FPV-дрони, які перетворили кожен рух та кожен виїзд з укриття на смертельний ризик. Війна прогресує, і на кожну дію доводиться шукати протидію: РЕБи, мобільні вогневі групи.

Але війна — це не лише про небезпеку, а й про несподіванки, де кмітливість та випадок спрацьовують краще за будь-який план. Так Сергій «Жорік» отримав свій орден «За мужність». У серпні 22-го, шукаючи інтернет у «сірій зоні», він з побратимами помітив рух у кукурудзі. Після короткого обстрілу сектору знайти нікого не вдалося. І тут у справу втрутився звичайний пес, який ув’язався за бійцями. Собака раптом побіг углиб кукурудзи та почав скавчати.

«Так ми його і знайшли. Він підняв руки зі словами: „Не стреляй, я нічего не сделаю“», — пригадує Жорік. Полоненим виявився російський корегувальник, якого після артилерійського обстрілу просто покинули свої ж, поки він спав. «Доблукався», — іронічно додає Сергій.

Пройшовши пекло перших днів і адаптувавшись до нових реалій, бійці тримаються на вірі в побратимів та чіткому розумінні, за що воюють.

«Я 5 років в армії. Я ж не можу все кинути і піти в цивільне життя, каву по кав’ярнях пити, поки мої пацани воюють, — каже Жорік. — Я приїжджаю у відпустку в Житомир і ходжу там, як король! Мені нема від кого ховатись».

Дмитро додає, що мотивацію має підживлювати пам’ять про звірства росіян. «Коли ворог заходив на Житомирщину, мені було стрьомно, бо я був в Луганській області, а мої близькі та рідні вдома. Кожен має згадувати, що вони робили в тих містах, куди змогли зайти. Зґвалтування, розстріли, катування… Ця картина має підживлювати бажання тримати зброю в руках».

Як повідомляла АрміяInform, заступник міністра оборони генерал-лейтенант Микола Шевцов зустрівся з делегацією Командування НАТО з підготовки та надання допомоги в галузі безпеки Україні (NSATU) на чолі із заступником керівника Спеціальної місії NSATU бригадним генералом Вітольдом Бартошеком.