Кількість ворожих розвіддронів на лінії бойового зіткнення зменшилась в рази. Інтерв’ю із командиром зенітно-ракетної батареї

Розмова з командиром зенітно-ракетної батареї 53-ї окремої механізованої бригади імені князя Володимира Мономаха лейтенантом Русланом Вунукайненим, на позивний «Фін», була недовгою, але дуже цікавою.

Він та його підлеглі — одні з тих, хто «приземлив» російську тактичну авіацію.

— Як для тебе почалася війна?

— Я на фронті з 2022-го. До війни займався бізнесом — продавав шини для вантажних автомобілів та великогабаритної техніки. Зараз фірма працює уже без мене.

На війну я потрапив солдатом, пройшов усі ланки солдатської і сержантської лінії, весь шлях від солдата до офіцера.

— Весь час в одній бригаді?

— Так, і пишаюсь цим. Бригаду нашу можна назвати «Сірим кардиналом війни», тому що завжди знаходиться на найважчих ділянках фронту, починаючи з Волновахи, Вугледару, Бахмута, Авдіївки, тобто — ми пройшли усі найгарячіші точки на лінії бойового зіткнення, про які завжди згадують в засобах масової інформації, але майже ніколи не згадують, що саме 53 окрема механізована бригада знищує ворога на своїх рубежах оборони. Специфіка 53-ї бригади в тому, що бригада створена на сході держави, тобто особовий склад переважно з Донбасу був, а люди з заходу України ментально відрізняються від людей зі сходу. І зараз попри всі розмови про різність менталітету, всі, хто служать в одній бригаді в одному бойовому колективі, дають потужний результат.

— Звідки ти сам?

— Сам я родом зі Львова, там же закінчив Національний університет «Львівська політехніка».

— В тебе був військовий досвід?

— Так, я проходив строкову службу з 2003 по 2005 рік, в зенітно-ракетному взводі танкового батальйону 92 окремої механізованої бригади. Але хто ж би міг тоді подумати, що воно пригодиться через 20 років? І тому я був один з небагатьох, хто розумів, що таке взагалі переносний зенітно-ракетний комплекс. Мені вже 40 років, я 1985-го року. І я вдячний, що я тоді відслужив, тому що воно мені дало базу, і я вже одразу швиденько, як мобілізована людина, в лавах Збройних Сил України не розгубився і почав згадувати ті навички, які в мене були. Багато мені у чому допомогло моє знання авіації як нашої, так і противника. До війни я професійно займався парашутним спортом. Дійшов до рівня інструктора. Стрибав з військовими з військових бортів, передаючи їм свій цивільний досвід. Я знав, де усі наші аеродроми і знав багатьох пілотів (на жаль, багатьох із них уже немає в живих) армійської авіації особисто. Знав маркування нашої авіації та ворога, що на початку війни дуже допомогло, бо мало місце «френдлі фаєр». Це відбувалось, коли люди не розрізняли авіації і робили пуски по своїм. Ці знання дуже допомогли мені. У нас підрозділ зенітний, тож наша задача — збивати все, що в небі літає.

— Тактична авіація росіян зараз не така активна, як на початку війни. Це відбулося в тому числі завдяки вам. Як це було?

— Скажу так. Війна з 2022-го року змінилась, тому що на початку широкомасштабного вторгнення в нас не було достатньо засобів ППО. Пам’ятаєте, як всі казали «Закрийте небо»?

Якби в нас в країні було стільки зенітників, скільки є зараз, ми би російської авіації збили в десятки разів більше. Але і на початку вторгнення зенітники показали хороший результат, тому що коли їхні літаки винищувальної та штурмової авіації почали заходити сюди, вони не очікували, що буде такий супротив, і буде така кількість збитих бортів нашими зенітниками. Так, на рахунку нашої батареї тільки 10 підтверджених цілей, тобто збитих літаків і вертольотів і ще є, напевно, десь п’ять цілей, по яких були пуски і нами зроблені, і з суміжного підрозділу, тобто, і вони їх на себе записали, грубо кажучи. Ну, за це ніхто не ображається. Головне було збити ворога у небі.

— Чим збивали росіян?

— На початку широкомасштабного вторгнення у зенітників були переносні зенітно-ракетні комплекс — «Ігла», Stinger. Їх було не досить багато, але головне — були. На початку великої війни в 2022-му році, мало ніхто не вмів ними користуватись. Вчилися, як робити пуски, з гугла. Зараз війна кардинально змінилась. російська авіація вже не заходить в наше небо, тому що вже вибудована високоешелонована протиповітряна оборона — починаючи від переносних зенітно-ракетних комплексів і закінчуючи важкими зенітними комплексами, від радянських комплексів до закордонних, таких як Patriot та Nasams. Ми їх називаємо «старшим братом».

Само собою, що і наша винищувальна авіація спрацювала достатньо добре. Ви уявляєте, що би було, якщо би їхня авіація вільно літала в нашому небі? І якщо б вони захопили панування в небі? Вони би просто зруйнували наші міста килимовими бомбардуваннями, як вони безкарно робили це у Сирії, знищуючи цілі міста і це була би катастрофа для нас і для країни в цілому.

Таким чином, на четвертому році війни, російські пілоти вже не мають можливості і не ризикують залітати до лінії фронту, а війна тепер вже перейшла в площину дронів. Зараз вже переважно дрони працюють. І основною проблемою для наших військ є російські розвідувальні комплекси, такі як Орлан, Supercam, ZALA.

— Яким чином вдається боротися з БПЛА?

— Вони серйозно дошкуляють нам, постійно шукають наші вогневі засоби і намагаються їх знищувати своїми ударними дронами. Тому зараз задача ППО на передньому краї — це є знищення всього: починаючи від ударних дронів і закінчуючи розвідувальними. Переносні зенітні ракетні комплекси використовуються менше, адже ворожа авіація не залітає. Почалася війна дронів. Наші FPV-дрони збивають розвідувальні крила противника. І це достатньо дієвий механізм. Кількість їхніх розвіддронів зменшилась в рази на лінії бойового зіткнення.

Фактично ми позбавляємо їх очей і їхня артилерія та реактивні комплекси різної дальності не мають можливості працювати по наших опорних пунктах та вогневих засобах. Зараз в кожному підрозділі вже є FPV-перехоплювачі, які працюють по ворожих розвідувальних дронах — така робота у зенітників.

— Як виявляєте розвідувальні дрони, як з ними пораєтесь і яка специфіка роботи по перехопленню цих дронів, якщо це не є секретним?

— Є у нас системи по виявленню повітряних цілей. Я не буду їх озвучувати… А потім злітає перехоплювач FPV і просто доганяє цю ціль, тому що саме FPV-дрон рухається достатньо швидко. Швидше, ніж рухається розвідувальне крило противника. І знищує його — детонацією біля нього чи пострілом. Зараз намагаються більше працювати пострілами, щоб зберегти той самий FPV-дрон, бо його виробництво коштує в районі 400-500 доларів. А один розвідувальний дрон, такий, як Orlan, Superсam коштує від 100 тисяч доларів.

— На яких висотах працюють росіяни?

— Зазвичай, розвідувальні дрони працюють на висотах до 5 км. Ми не стоїмо на місці, ми розвиваємося, але основною проблемою зараз є те, що хоч ми йдемо завжди на крок попереду, тобто у нас голова добре працює, але росіяни це копіюють і ставлять на потік, у промислових масштабах. А в нас з цим проблеми, тому що у нас це все зараз тримається в основному на волонтерах. Сьогодні ми стикаємось з тим, що росіяни в нас списують готові рішення, і потім ми ж стикаємося з тим, чому самі їх навчили.

Але нічого, ми українці, ми розумніші в порівнянні з росіянами, вони більш такі дубоголовіші. Ми креативніші, хоч нас і менше. Але якщо взяти в загальному, ми виграємо цю війну у росіян.

— Пам’ятаєте перший збитий літак росіян?

— Так, звичайно. У нас в батареї є хлопчина молодий, йому 22 роки, він контрактник. Він і збив перший літак, це був Су-25 з переносного зенітно-ракетного комплексу «Ігла». росіяни на початку війни літали собі вільно, зухвало і робили в небі, що хотіли. Ну, так вони собі думали, допоки ми не почали їх збивати. Якби у нас тоді була така кількість ракет, яка є зараз, ми би дали результат набагато більший. Все ж таки переносний зенітно-ракетний комплекс — це недешева і високоточна зброя. Вартість її — близько 70-80 тисяч доларів тільки коштує виробництво ракети, а плюс — логістика, плюс — перенавантаження усі і доставка до лінії бойового зіткнення. Це ж шалені гроші виходять, щоб доставити цю ракету сюди. Вона в кінцевому результаті там поза 100 тисяч доларів може коштувати. Тобто, ти зробив пуск і квартира в центрі Києва полетіла у небо. Тому тут треба було вміти цим користуватися.

Зенітники на початку війни займали завжди висоти, верхні поверхи багатоповерхівок, по суті виконували засадні дії, як ССО, на свій страх і ризик з однією метою: збити ворожий літак чи гвинтокрил. Висота дає тобі можливість далеко дивитись в горизонт і виявляти противника здалека. Бувало, що виходили в сіру зону. Коли там зустрічали розвідників чи хлопців із штурмових бригад, вони питали: «ви хто такі?». Ми відповідали, що зенітники 53 бригади, і тоді було багато подиву — «а що ви тут робите якщо ваші вже замінували передній край?».

Зараз війна дуже змінилась, КАБи її дуже змінили і зенітники так само, як і піхота, почали закопуватися в землю, понижче, тому, що КАБи не дають нам вільно дихати.

То для нас зараз дуже велика проблема. Армійська авіація їхня теж залітає. Єдине, що — вони роблять закидування, грубо говорячи, тих самих «нурсів» (сленгова назва некерованих реактивних снарядів — авт.) по нашому передньому краю здалека, з п’яти, з шести км методом кабрирування, тобто так, щоб їх наші зенітно-ракетні комплекси не дістали.

— На яких дистанціях ви можете вражати авіацію ?

— Ну, з ПЗРК — до 5 км. Тому на початку війни був наш зоряний час. Дуже багато авіації їм було збито, нанесено колосальний урон. Я думаю, що росіяни ще років 15 будуть тільки відновлюватись по льотному складу. Ви ж розумієте, що таке виховати льотчика? Це мінімум 10 років. А витрати держави на льотчика просто колосальні. А щоб він ще мав наліт, аби він ще мав бойовий наліт — вони дуже довго будуть відновлюватися. І ці молоді курсанти, які у них там приходять вже знають, що сюди так просто безкарно не залетиш.