Будівельні матеріали м.Ніжин Будівельні матеріали м.Ніжин
Україна і світ

Как ели мышиные запасы, коммунисты валили церкви, а за минуту умирало 7 человек – рассказ очевидца Голодомора

Семен Панфілович Калниш народився 15 лютого 1927 року. Його родина проживала в смт Обухівка Дніпровського району Дніпропетровської області.

Тут 15 лютого 1927 року й народився Семен Панфілович. Він пережив Голодомор та масовий штучний голод 1946–1947 років.

У родині Семен Панфілович був одним із чотирьох дітей. На щастя, Голодомор пережили всі. Задля виживання багато зробив батько, глава їхньої родини.

Розмову з ним записали влітку цього року фахівці Національного музею Голодомору-геноциду за підтримки Українського культурного фонду.

– Батько завжди був далекоглядним. І в 33-му, і в 29-му, і все життя запас у нього хоч якийсь, але завжди був. А сам батько багато допомагав у 33-му своїм близьким, сусідам, братам і сестрам, – розповідає Семен Панфілович.

Розповідає, що найтяжче родина пережила голод 1921 року.

– 1921-й. Тоді в Обухівці найсильніший голод був. Мій батько і ще сусіди Самсін і Радеон — оце втрьох. Конячка, бричка, кожухи, валянки, рядна. Зібралися і поїхали в Полтавську область. Там більш-менш був врожай. І привезли звідти по 10-15 пудів зерна. Ну і овочів трохи, – згадує свідок.

– Жили бідненько. Потім при НЕП (НЕП – нова економічна політика, яка проводилася в Радянських республіках з 1921 року – Ред.), коли дозволили особисту власність, батько вирішив побудувати вітряний млин.  І зажили в матеріальному сенсі добре. Приїхав  голова селищної ради до нас додому, а батько якраз хворів, лежав. І він сказав: “Панфіле Васильовичу, настав час  і твого млина”. Ми розібрали млин, – згадує Семен Панфілович.

Під час голоду найбільше постраждали одноосібники (які відмовлялися вступати до колгоспу) та куркулі (так називали тих, хто мав господарство, худобу, знаряддя праці).

Семен Панфілович Калниш

Якщо і вони не хотіли вступати до колгоспу, їх розкуркулювали, відбираючи все, і відправляли на Соловки (найбільший радянський концентраційний табір 1920-130 років – Ред). Був куркулем і дідусь Семена Панфіловича.

– Ну, у діда, у того було. І воли були в нього. І близько п’яти-шести коней, кілька корів. Штук 50 овець. І земля була. Було 11 га в степу і присадибна ділянка – два з половиною гектари. Але він все зрозумів і відвіз усе своє господарство: плуг, борону, коня, вівці. Все віддав добровільно. Здав. Його теж куркулем визнали, але в Сибір чи на Соловки не вислали. Лишили тут. А  куркулів висилали на незаселені землі. Батько ж не розгубився. Лишив тільки одного коня, корову. Ну й таке, птиця була, – розповідає Семен Панфілович.

Колективізація була примусовою. Селом ходили цілі бригади та відбирали в людей нажитки, худобу, змушували вступати в колгосп.

– В одній бригаді могло бути від 1 до 4 людей. Ось така кількість. Я знаю, що в нас там на Золотіївці дві бригади було. А по Обухівці – близько сотні. Шоста сотня в нас була. В кожній сотні були свої бригади. Це вже 33-й рік. Адже хліба ще трохи було. А з колгоспу все вивезли до зернини. Ніхто не отримав ні грама. І оплати ніякої не було. Все вивезли на заготівлю. Влада забирала усе. Продовольчі товари. Тут відіграв роль досвід 1921 року. Саме тому багато хто зумів вижити, – каже Семен Панфілович.

Були поширені і доноси на тих, хто не бажав віддавати свої нажитки. Семен Панфілович розповідає про такого собі односельчанина Цапка Фому, який згодом начебто написав листа самому Сталіну.

– Він у садку щось там закопав вночі. А сусід доніс. І прийшли до нього з оцими щупами. Зізнавайся. Знайшли, забрали. Все конфіскували і відправили його в Сибір. І коли він одбув там двадцять п’ять років і повернувся, йому не дозволили поселитись у власній хаті в Обухівці. За 25 км є Калинівка. Там він і оселився. Йому підказали, і він написав Сталіну листа. І Сталін йому дозволив повернутися  додому, – розповідає Семен Панфілович.

У ці ж роки разом із голодом 1921-1923 років радянська влада розпочала активну пропаганду атеїзму та боротьбу з релігійними спорудами. А проти релігійних діячів розпочалися справжні репресії.

Згідно з історичними даними, лише до 1924 року і лише в Російській Православній Церкві загинув 21 архієрей, 66 було позбавлено волі, загинуло до 15 тис. представників кліру та ченців. Про одну з таких історій розповідає і Семен Панфілович Калниш.

– У нас церква була найкраща в області, така лише в Новомосковську та в Обухівці була. Жодного цвяха. Але церкву розвалили. Це була ініціатива міського голови. Люди не давали цього зробити. За третім разом тільки зруйнували нашу церкву. Тут уже була міліція, були органи. Багатьох підмовили, начебто це не годиться, церква – це опіум. Було багато активістів, прихильників розвалу оцих соборів церковних. Батюшку піймали, постригли бороду і сказали: «З’явишся ще…».

У радіусі нашого району розвалили всі церкви. Їх розбирали і використовували для будівництва корівників. Більшість матеріалу йшло у “приватні руки”. Приїжджали, завантажували, а куди відвозили – ніхто не знає.  До цього вже в нас був староста — Ворошило. Оцей Ворошило забрав ікони, всю атрибутику. І коли війна скінчилась, він повернувся, купив хату і організував в ній церкву, – пригадує очевидець.

1933 рік був дуже голодним. Люди, у яких відібрали все, намагалися добути хоча б якийсь харч – збирали колоски, падалішнє зерно, їли майже гнилу рибу.

– Як спеціально, в степу було багато мишей. А вони собі роблять заготівлі зерна на зиму. Тож вони збирали і прикривали землею, а люди ходили й розбирали оці споруди.  І все, що знайшли, разом з землею додому приносили. Потім фільтрували і харчувалися цим. Оце тут у нас в Обухівці, близько восьми озер. І тоді риби було багато. Коли озера підсихали, води ставало менше. Все Чередницьке було в кризі. Порубане. Тому що риба задихалась, а її ловили та їли. Котів, собак їли. Їли все, – згадує Семен Панфілович.

Дніпропетровська область – одна з найбільш постраждалих від Голодомору областей  України. За різними даними, в області від голоду та супутніх хвороб померли від 65 тис. до 833 тис. людей.

– Зачепилівка — пишуть: за хвилину сім людей в районі вмирало. За годину вмирало близько тисячі. А за добу –  двадцяти тисяч. Це був самий пік, – каже Семен Панфилович.

Джерело ФАКТИ. ICTV
2021-11-02 09:00:16

Магазин Автозапчастин м.Ніжин