Будівельні матеріали м.Ніжин Будівельні матеріали м.Ніжин
Україна і світ

Ірена Карпа: Знаю чотири мови, але жодну не люблю так сильно, як українську

Українська письменниця Ірена Карпа в ексклюзивному інтерв’ю Фактам ICTV розповіла, як вона бачить нашу країну сьогодні, що нас виокремлює та чи вміємо ми пишатися собою.

– Як ви бачите Україну сьогодні? В чому ми виросли та що ніяк не піддається вдосконаленню?

– Україну сьогодні я бачу як хорошу, цікаву, європейську країну. Я завжди іноземцям кажу, що потрібно сюди приїздити, аби її відкрити, подивитись, як це. Кажу, що Київ – це один із дуже серйозних хабів для експатів, де наразі можна працювати на рівні з Лісабоном. Тому що рівень життя високий, цікавий.

В нас можна дуже добре їсти, пити, ходити, і на це ти не витрачаєш такі великі гроші, як десь у Лондоні чи Парижі. Крім того, Київ неймовірно зелений, коли я приводжу туди свого європейського чоловіка, він взагалі в шоці, що можна з Маріїнського парку пройтися пішки до Володимирської гірки, жодного разу не зійшовши вниз на дорогу. Київ дуже живий, динамічний.

Неймовірно багато чого змінилося після Революції гідності, коли як гриби почали рости нові ідеї, стартапи. Мені взагалі дуже подобається молоде суспільство, коли все більше стає хорошого смаку, унікальних ідей, яких ти не бачиш навіть за кордоном.

Колись казали, що Київ – новий Берлін, але зараз мені здається, що Київ – це просто сам собі Київ, такі паті, як у нас, не роблять взагалі ніде. Настільки просунулись українські мода, дизайн, музика – академічна і сучасна.

– Україною можна пишатися. Звичайно, ви може скажете, що це моя бульбашка, але це та Україна, яку я люблю. Коли є дуже глибокі, круті традиції, як наші автентичні пісні, наприклад. Так, на жаль, не вдалося подолати всі ці хвилі совку – жлобізм, рагулізм. З іншого боку – відсутність хорошого смаку, лишається багато цих “хомосовєтів”, людей, які так поводяться і так мислять досі.

Я вірю, що з часом це пройде, воно, звичайно, заразне, інколи і 20-річні люди починають стогнати за совком – дивитися відстойні фільми, слухати відстойну музику. Ну а що, зрештою, це питання особистої культури й освіти. В будь-якій країні є середній клас, еліта і завжди будуть люди, які споживають значно менш якісний культурний продукт і поводяться доволі жлобкувато. Це не український феномен, це не тільки зв’язано з совком. Тим не менше, прогрес мені очевидний.

– Що для вас українське? Малкович каже, що наша ідентифікація – це мова. Як ви думаєте, що нас виокремлює?

– Я дуже згодна з Малковичем, що українське – це наша мова. Вона неймовірна, вона вистояла! В Каталонії дуже подібна історія на нашу, оскільки їхня мова була купу разів заборонена, за неї також переслідували, не можна було створювати твори мистецтва, не можна було нею розмовляти в медіа. І все-таки вони перемогли, вони вистояли. І ми також! Я думаю, це дуже класна опора для нас – наша мова.

– Я все життя розмовляю українською. Знаю ще чотири мови, але жодну так сильно не люблю, як нашу. Мова – це дійсно наша ідентифікація насамперед. Потім, звичайно, йдуть мистецтво, культура, література. Ясно, що будуть якісь спільні загальносвітові коди.

На жаль, будуть ці радянські коди, бо ми з вами будемо сміятися, поки не помре останній з могікан зі всіляких старих, радянських фільмів. Це не страшно, це частина того, ким ми є. Головне пам’ятати, що нас відрізняє, чим ми унікальні.

Ці речі настільки глибоко заховані, адже кожен може згадати, як розмовляє його бабуся, що вона готує. Тобто ідентичність українська є і в кухні. Смак борщу в кожного з нас. Які бабуся пече пироги, які вона робить вареники, про що говорить. Це все для мене українське, воно дуже багате та насичене.

Потім наша автентична музика, писанки, вишивка, різьбярство. Так само українським буде дизайн, коли молоді дизайнери працюють вже з традиційними патернами, але вони їх якось виокремлюють, роблять неймовірно сучасне. Я вірю, що український дизайн колись стане такий крутий, як скандинавський.

– Українського є дуже багато, воно інколи смішне, анекдотичне. Ось як я написала пост в Instagram – всі прислів’я про ср*ку. Це ж також унікально! В жодній іншій мові стільки про ср*ку не говорили, як у нас. Тому це все багатство: і фольклор, і сучасність, і наше сучасне мистецтво, і які великі прориви роблять, скільки зараз є хороших імен, крутих художників.

Хочеться триб’ют зробити Саші Ройтбурду, який він зробив прорив із одеським музеєм. Це дуже класний приклад того, наскільки все українське якісне та хороше. Ми є на культурній мапі Європи. Жодна культура не є більшою чи меншою, просто є більш медійні культури та менш медійні, але з цим треба працювати!

– Чи уміємо ми пишатись собою? В чому сила нашої ментальності?

– Я, чесно кажучи, не впевнена, що слово пишатися треба в собі дуже сильно розвивати. Вже хтось казав, що пишатись тим, що ти українець – це все одно, що пишатись тим, що в тебе є нирка чи вухо. Ну от є ти українець – і є. Це просто треба усвідомити, це частина нашої ідентичності, головне – цього не стидатися!

Надзвичайно бридко дивитись на людей, які кажуть: А вы русские? Да, да, мы русские! Тому що воно не може пояснити іноземцеві, де на карті розташована одна з найбільших країн Європи.

Звичайно ти українець! Це нормально. Я не знаю, чи треба тут пишатись – це не досягнення! Пишатись можна тим, що ти щось зробив! А так, ти просто народився! Як ти можеш пишатися тим, що ти українець, чи американець, чи француз? Ти просто з цим народився і ти зобов’язаний знати базову історію, культуру, літературу, кухню цієї країни. Просто аби пояснити іншим, хто не є українцями, хто ми такі. Головне – твердо стояти на своїх ногах.

– Чи вміємо ми швидко адаптуватись?

– Наша психічна чи психологічна пластичність, здатність до адаптації та пошуку нових рішень – це дуже хороша риса, яка позначає, як правило, молоді нації, швидкі, рухливі. Дуже багато такого в Латинській Америці. Один бойфренд моєї подруги, француз, сказав, що Україна – це Бразилія східної Європи. Ясно, що в цьому є багато поганого –  це і корупція, і кумівство, воно завжди йде парою.

– Я розмовляю з подругою, яка живе в Америці, про те, наскільки їй важко, наскільки їй дорого віддати дитину на гурток, і наскільки класного, хорошого рівня гуртки є в Україні. Я, наприклад, виросла в маленькому містечку Яремче. Коли я приїхала в Київ в університет, я побачила, що моя освіта ого-го і я можу заткнути за пояс дівок із дуже модних гімназій. І такого є дуже багато. Оскільки Україна виживає завдяки людям, інколи є талановитий педагог, він може бути в маленькому селі чи містечку, але він виростить класну людину. І людина буде потім схильна до самоосвіти.

Дуже часто в Україні людині воздається за її таланти. Тому що у Франції як буває: ти закінчив певну школу – це вже все квадратно, закінчив політехніку – далі йдеш, не маючи особливого простору для маневрів.

В Україні, якщо ти до чогось здатний, якщо твої здібності відкрились в 20, 25 років, а у тебе, можливо, немає для цього освіти, ти йдеш туди, ти знову можеш здобувати освіту. У Франції так само, але мені здається, що в Україні значно все вільніше, впливає наша ментальність, яка до всього пристосовується.

Українці значно легше вивчають мови, ніж представники колишніх імперій. Подивімося навіть на росіян, американців, китайців чи французів. Наскільки українці, які кудись переїхали, щебечуть тією ж каталонською мовою на рівні з самими каталонцями.

– Мені дуже подобається ця українська ментальність. Ми неймовірно стресостійкі. Я не бачила жодних інших людей, які б так швидко переварювали стрес і рвались у бій. Тобто жінки зараз вириваються на такі крути позиції. Дуже круті жінки – які й працюють, і сім’ю тримають, і себе тримають. Дуже до себе вимогливі, можливо, надто критичні жінки. Це наша сила та золотий фонд. Я думаю, що Україною повністю будуть рулити жінки і навіть швидше, ніж в інших країнах.

Стосовно пишання, то мене дратує совковість – люди, які не сміливі, які відчувають себе упослідженими, типу: Я з України, але краще скажу, що з Росії. Відразу в усіх очі загоряться. Так, у них загоряться, тому що Росія більш розкручена медійно. Але не бійтесь казати, що ви з України, не бійтесь відповідати тим, хто каже, що Україна – це те саме, що Росія. То скажіть їм, що це як ірландцю сказати, що він англієць, чи каталонцю, що він іспанець. Ні, це не те саме.

Візьміть на себе функцію культурного дипломата, якщо хтось не розуміє контексту геополітичного, чи на карту давно дивився. Поясніть йому, де розташована Україна, чим ця країна відрізняється, поясність без якихось великих речей, не заходячи в часи Київської Русі, на прикладі власної бабусі – чим вона відрізняється від інших.

Фото: Аліна Руда


Джерело ФАКТИ. ICTV
2021-08-19 22:30:41