Будівельні матеріали м.Ніжин Будівельні матеріали м.Ніжин
Новини Чернігова

Фермер з Чернігівщини побудував гарбузовий комбайн власноруч

Фермер з Чернігівщини побудував гарбузовий комбайн власноруч

Такий належить Володимиру Турку із села Долинське, що неподалік райцентру Сосниця на Чернігівщині.

Це не перший його витвір. Власноруч чоловік зробив усі свої верстати, млин. А володіє він і зварювальним верстатом, і токарним, і по дереву. Є в нього міні-пилорама. Все обладнання для обробітку картоплі — теж витвори його рук.

Живуть із домашнього господарства

Володимир Миколайович і Ніна Петрівна тримають велике господарство. Є корова, поросята, кури, качки, кролі, бройлери. Садять і картоплю, і гарбузи. Під гарбузами соток 20. І якщо гарний врожай, то з цієї площі мають п’ять великих причепів. Вибирати насіння — ніяк не вистачає часу. До того ж господарі не тільки згодовують гарбузи худобі, а й мають заробіток від здачі заготовачам насіння. Приміром, цього року за кілограм платять 70 гривень.

Торік ціна доходила до 45 гривень. За тиждень подружжя здає мішечок насіння — кілограмів двадцять. Отож, щоб не втрачати дорогоцінного часу, господар власноруч виготовив комбайна. Ідею запозичив у полтавських друзів. Агрегат чіпляється до будь-якого трактора — «китайця», Т-40, МТЗ.

— Заїжджаю на поле, трактора не глушу. Збираю гарбузи і вкидаю до ємності. Далі гарбуз відокремлюється на насіння та м’якоть, дрібнить на декілька частин. На виході кріпиться мішечок, куди висипається насіння. М’якоть, звісно, використовуємо для господарства, вона не дуже подрібнена і може декілька днів зберігатися. Всі гарбузи одночасно ми не збираємо, щоб м’якоть не пропала. Як згодуємо, тоді знову їду на поле, — показує свій агрегат та розповідає про механізм його роботи Володимир Миколайович.

У доглянутому приміщенні розміщені ще й інші верстати. Тому, слово за слово, й дізнаємось, що господар власноруч зробив млин. Крім одержаного зерна на пай, сімейство вирощує колосові на десяти сотках. Стільки само під кукурудзою. Найбільше — півгектара — займає картопля. Щоправда, не можуть Турки сказати, що вигідніше: здавати насіння гарбуза чи продати картоплю.

— Як минулого року ціна на картоплю була високою, то вигідно було. А цьогоріч одержали мізер. Так само і з огірками — заледве вдалося повернути гроші за насіння, ніякого навару. Погода зовсім не сприяла гарному врожаю. І гарбузи не так щедро вродили, як торік. Дякувати, що хоч ціна зросла.
Подружжю доводиться рахувати кожну копійку, адже живуть з господарства. Обоє не пенсіонери, але роботи в селі немає. Місцеве сільгосппідприємство не може всіх забезпечити робочими місцями.

Познайомилися в автобусі

Раніше Ніна Петрівна працювала у магазині, приймала молоко, огірки. А тепер того молока в селі як кіт наплакав. Може, 14 корівок на все село. А ціна на молоко влітку була 4—4,5 гривні, а на осінь підвищили до 5 гривень за літр.

Володимир Миколайович працював у колгоспі електриком, комірником, завскладом, на сортуванні картоплі. Але це було давно. За освітою він слюсар-електрик. Навчався і працював у Києві на авіазаводі. Жінка теж у столиці закінчила інститут легкої промисловості, за фахом інженер-технолог. Їхнє знайомство відбулося в рейсовому автобусі.

— Він їхав з Новгорода-Сіверського, родом звідти. А я в Сосниці підсіла до нього на вільне місце, — пригадує Ніна Петрівна.

Через півроку молоді одружилися і повернулися в село нареченої. Не склалося ні у Вінницькій області, куди мала направлення після закінчення інституту, залишатися, ні у столиці, хоча страшенно подобалось міське життя. І дотепер жінка виносить плани повернутись у місто… А тоді померла мама. Батько хворів. Молоді поселились у батьківській хаті. Та вона була настільки малою, що коли народилась донька, купили в селі окреме помешкання…

Звели сараї, добудовували житло. І тепер господар не уявляє, як можна покинути все заради життя у місті. Обійстя Турків прикрашає господарська будівля — її другий поверх оточений довгим балконом. Влітку це найкраще місце для відпочинку. Проблем з водою немає — рятує своя свердловина. Ставки давно попересихали, у колодязях теж зникає вода, хоча село оточене Сеймом і Десною.

Не так давно додому, до батьків, повернулася донька з малесенькою внучкою. На дитинку одержує 800 гривень. «Тих грошей, — бідкається бабуся, — вистачає лише на три пачки памперсів». Син теж через карантин мусив залишити Чернігів, де працював офіціантом. Звісно, без постійного доходу непросто виживати сільській родині. А оскільки непрацевлаштовані, не можуть розраховувати на субсидію.

Творча родина

Утім, не втрачають основного — вміння підтримувати один одного. А це вдається і завдяки талантам, якими природа наділили всіх.

Глава сімейства — неабиякий художник. Згадує, на перше знайомство із родиною дружини подарував коханій картину-репродукцію, написану власноруч. Вона і досі не втратила ні кольору, ні своєї магічності. У шкільні роки малюванням цікавилась і Ніна Петрівна. Тепер у вільний час вишиває хрестиком. Вміє і плаття пошити, і «блискавку» вставити, обшиває всю свою сім’ю. Донька теж вишиває, але вже бісером.

Син володіє графікою. Ще зі шкільної парти любив малювати портрети ручкою та олівцем. Чи не на кожній перерві не міг відірватися від улюбленого заняття… Тепер далі удосконалює майстерність, розвиває твій талант. Завдяки інтернет-мережі має своїх поціновувачів, виконує замовлення. Каже, що і художником можна заробляти гроші на життя.

Отак цікаво і водночас тяжко живе сільська родина.

Отримуйте оперативні новини Чернігівщини – підписуйтеся на наш Telegram-канал – https://t.me/CheLineTv

Читайте останні новини України та світу на каналі  в Telegram

06.12.2020
Джерело: ЧЕLINE. Новини Чернігова