Місто і регіон

Два роки разом, або Про життя найбільшого села після злиття

Два роки разом, або Про життя найбільшого села після злиття

Володькова Дівиця – колоритне село з цікавою історією, яке розкинулося на дорозі обласного значення між двома райцентрами – Ніжином і Носівкою. Відстань до обох однакова – трохи більше 14-ти кілометрів.

На старих картах ви такого населеного пункту взагалі не знайдете, хоча він досить великий – найбільший серед тих, що увійшли до Носівської громади. Мешкає тут понад 3,5 тисячі людей. Для села це вражаюча цифра. Дехто й досі за звичкою називає його Червоними Партизанами, хоча з приходом декомунізації населеному пункту було повернуто історичну назву. Тепер тут і староста новий, з оновленим курсом на розвиток.

Дівичани запевняють, що за два роки в громаді є чим похизуватися: власне комунальне підприємство, пожежна команда, освітлені вулиці та відремонтована частина доріг. Хоча й проблем, які негайно треба вирішувати, теж чимало. Основні – будівництво амбулаторії та капітальний ремонт аварійного будинку культури. Над першою активно працюють. Другу тимчасово вирішили: староста поступився власним просторим кабінетом, аби працівники культури мали змогу робити свою справу. Сам облаштувався в найменшій кімнаті приміщення сільської ради. Місця достатньо, аби вирішувати нагальні питання, віджартовується сільський керманич Олександр Гаврилко. Для розвитку талантів, мовляв, набагато більше треба.

 Два роки разом, або Про життя найбільшого села після злиття

Трішки історії

За дослідженнями історика Опанаса Шафонського, вперше село згадується в 1627 році як Володькова Дівиця. Саме тоді граф Потоцький віддав його у володіння шляхтичу Володькевичу. На його честь нібито й назвали село. Правда, є й інші версії. За повір’ям, у цій місцині жив циган Володька. У нього в корчмі працювала гарна дівчина. Всі чумаки, які їхали з Ніжина у Крим по сіль, обов’язково заїжджали в той шинок, щоб пообідати у Володькової дівиці. Ще кажуть, що раніше село звалося Володькове. Так місцеві жителі називали князя Володимира Великого, або Володимира Ясне Сонечко. Він часто приїздив сюди на полювання, адже тут була чудова природа – росли величезні діброви. Останній віковічний дуб спиляли у 1928 році і зробили з нього пам’ятник героям революції, а німці прийшли й спалили його.

У роки громадянської війни у цих краях сформувався перший партизанський загін. Тож символічно, що на честь десятиліття встановлення радянської влади за рішенням Ніжинського парткому село перейменували в Червонопартизанське. А після Другої світової – у Червоні Партизани, бо саме в 1941-1942-х роках багато селян пішли в ліси. Люди активно допомагали партизанам, хоч фашисти за це дуже жорстоко карали. В ті часи окупанти розстріляли понад дві сотні людей. А ще спалили хутори Сулу, Коротчине, Кутки, Макаринки.

Сьогодення

Та як би там не було з минулим села, його сьогодення не менш цікаве. Село живе і колоритне. Та найбільше радує його демографічна картина. Понад 60% населення – працездатні люди, ще 15% – діти до 18 років, і всього 25% пенсіонерів. Що там казати! В селі школа розмістилася у двох будівлях, а в дитсадок стоїть черга із 60 дітей.

Два роки разом, або Про життя найбільшого села після злиття

Правда, 70% працездатного населення працює в Києві, зізнається староста села. Мовляв, добре, що сполучення дозволяє. Тож частину свого життя дівичани проводять в електричках, працюючи позмінно на благо столиці. Хоча за останні два роки кількість робочих місць у селі дещо збільшилася з утворенням однойменного старостинського округу. Володькова Дівиця приєдналася до Носівки. Як результат, у великому населеному пункті нарешті з’явилося відділення комунального господарства з власною технікою і п’ятьма працівниками та місцева пожежна команда з чотирьох чоловік. Зарплату отримують з бюджету громади.

«Сім населених пунктів, які належали до нашої сільради, тепер зі мною в старостаті. Бюджет збільшився у три рази. Був майже два мільйони, нині – шість, – розповідає Олександр Володимирович. – Значну частину коштів громада отримує з податків за оренду землі. Так, у старостинському окрузі обробляють близько 7 тис. га землі. Із них 5848 га – в обробітку місцевого підприємства «Агрікор Холдинг». Окрім того, компанія не просто є найбільшим платником податків, а й веде активну соціальну роботу».

Господарство з року в рік чистило вулиці від снігу. А їх тут понад 60! Та коли бюджет села вагомо збільшився і було створене комунальне господарство, дороги почали чистити власними силами.

«І не лише чистити, а й ремонтувати, – усміхається керманич. – Нарешті «дорогою життя» можна спокійно їздити. Так люди прозвали напрямок до вокзалу, бо він найбільш затребуваний. Там зробили нове дорожнє покриття на ділянці понад три кілометри. Майже одразу після об'єднання взялися й за вуличне освітлення у Володьковій Дівиці та в сусідньому Сулаку. На 2019-ий рік плануємо відновити світло у Коробчиному та Криниці».

Значну увагу в селі приділяють благоустрою. Розчистили вулиці від чагарників, навели лад на сільському кладовищі і навіть заклали сільський парк і сад хризантем.

«Ми розпочали проект зі збору сміття. Встановили 12 сміттєбаків. Намагаємося привчити населення сортувати відходи. Хтось розуміє і підтримує такі новації. Декому все одно… І вони й надалі вивозять сміття у посадки, за магазин, куди заманеться. За таких людей особливо прикро», – бідкається староста.

Освіта й медицина

У Володьководівицькій школі навчається 320 дітей. Тут основною проблемою протягом останніх п’яти років був дірявий дах. Вчителі вже призвичаїлися «озброюватися» відрами й тазиками у сезон дощів і танення снігу. Надії, що його відремонтують, не було майже ні в кого. Та диво таки сталося. Понад рік тому дах перекрили і навіть підвели до школи воду. Встановили новий твердопаливний котел і облаштували спортивний зал. У реалізації проектів, окрім коштів громади, неабияк допомогло місцеве агропідприємство.

Два роки разом, або Про життя найбільшого села після злиття

«Нині ми зробили проектну документацію і хочемо в цьому році відкрити навчально-виховний комплекс. Тобто в школі буде діяти дві групи дитячого садочка. Таким чином плануємо вирішити питання з чергою у 60 дітей. Місце дозволяє, – запевняє мій співбесідник. – Ще одним масштабним проектом є будівництво амбулаторії. Земельну ділянку вже виділили. Це проект співфінансування держави і громади. Він дуже затратний – понад 10 мільйонів гривень. Та це передбачено програмою соціального розвитку села і реформою сільської медицини. Отож будівництво планують розпочати вже з настанням тепла».

Стара амбулаторія розмістилася в історичній будівлі. Тут вже понад півстоліття не проводилося жодного капітального ремонту. Колись давно поблизу цієї амбулаторії вже починали зводити нову будівлю, однак будівництво зупинилося. Тож дівичани сподіваються, що нинішні плани в життя таки втіляться. Адже для старостату з такою кількістю населення амбулаторія конче потрібна.

Магазини, аптеки, кафе і… власна пекарня

У Володьковій Дівиці навіть найвибагливіший покупець знайде для себе те, що треба. Бо в якому ще селі ви нарахуєте зо два десятки крамниць? Продуктові й господарчі, для любителів гарно одягнутися й причепурити власну оселю. Більше того, тут кілька разів на тиждень організовують сільський базар, де місцеві мешканці можуть придбати потрібну річ за вигідною ціною.

Здавалося б, конкуренція тут мала би бути неймовірна. Однак усі між собою ладять. Особливу увагу привертає кафе в центрі села. Це справжній музей української оселі. Вишиті фіранки на вікнах, розмальована піч, стіни, прикрашені розписаним посудом – усе як у панській хаті. Насправді так воно і є. Будівля колись належала панській родині. Нинішні господарі її реставрували і організували там бізнес, який приносить прибутки.

Підприємці, яких у селі чимало, всі зареєстровані і справно платять податки, чим поповнюють бюджет громади. Ще про одного нам розповіли в Бобровицькому районі. Молодий бізнесмен Анатолій Курило організував власну пекарню хлібобулочних та кондитерських виробів. Смачнющі булочки мають попит не лише в громаді, їх охоче замовляють сусідні райони для навчальних закладів. «Якісно, смачно і ціни адекватні», – так характеризують вироби володьководівицької пекарні.

Що тут скажеш… Переваг у цьому селі набагато більше, ніж недоліків. Невирішених питань, звісно, ще багато, зізнається староста, та планів ще більше. І це радує, бо лише той, хто працює не покладаючи рук, досягає поставленої мети.

Сніжана Божок, газета "Чернігівщина", фото автора

Джерело: mynizhyn.com