Україна і світ

Діти війни: історія Кості з Авдіївки, який бачив смерть і руйнування

Діти війни. У свої шість чи вісім років вони розрізняють калібри російської зброї, що стріляє по їхніх будинках. Багато хто з них бачив смерть на власні очі. Тисячі сумують за полишеними домівками і батьками, що пішли на фронт.

Як зростають зараз маленькі українці і про що мріють, ховаючись від чергового російського обстрілу, розповідає нова книга Голоси дітей, яка вийшла до річниці повномасштабного російського вторгнення.

Зараз дивляться

Під однією обкладинкою зібрали 100 дитячих цитат – від яких часом у дорослих навертаються сльози.

Ми познайомились з одним із юних співавторів цього видання – хлопець більшу частину свого життя прожив за кількасот метрів від лінії фронту.

Будинок в Ірпені, де ми знайомимося з Костею, йому не рідний. Скоро майже рік, як він не був удома.

10-класник родом із прифронтової Авдіївки. До лінії фронту було десь 500 метрів. Це був перший блок-пост.

 – Це ось мій дім після першого прильоту, – говорить він.

Пустий двір і розбиті вікна. Таким Росія зробила, дім, де Костя виріс.

Коли в 2014-му почалася війна і враз дісталася його міста, Кості було сім.

-Я у сім-вісім років знав по вистрілах, з якої зброї стріляють, куди це летить, – розповідає хлопчина. – Я вчився в підвалі, малював іноді теж, під свічкою, або фонариком. Бувало світла не було місяць, два. Його не робили, тому що були сильні обстріли.

Одного разу ворожий снаряд вибухнув просто у них на подвір’ї.

– Я злякався не так цього вибуху, а того, що на вулиці був мій тато. Але він встиг  зайти в дім…

Мати Костянтина розповіла, що вони настільки звикли до обстрілів, що не розуміли навіть, як це небезпечно.

– Коли було перемир’я, то було тихо, – сказала вона. – От ми і не виїжджали нікуди.

Журналістка Поліна Спасенко розповідає, що у книзі про дітей війни зібрані переживання маленьких українців, які зростали поруч з війною, або стикнулися з нею під час повномасштабного вторгнення російських військ у 2022 році.

Це 100 реальних цитат маленьких українців. Для однієї з них намалював ілюстрацію Костя з Авдіївки:

– Мамочко, давай підемо звідси. Раптом вони дізналися, що тут є українці та шукають нас.

Це написав Всеволод, якому шість років. Він на прогулянці побачив у небі гелікоптер.

 – Я трішки розумів цю дитину, тому що я теж неодноразово бачив і гелікоптери, і танки і дуже багато, – сказав Костя.

Разом із книгою Війна голосами дітей до річниці повномасштабного вторгнення оприлюднили результати моніторингу воєнних злочинів Росії проти малечі.

За даними Офісу Генпрокурора, за рік РФ вбила в Україні 61 дитину і ще понад 900 дістали поранення.

Зниклими безвісти офіційно вважаються більш як три сотні неповнолітніх.

Понад 16 тис. маленьких українців загарбники депортували до Росії.

Деяких окупанти утримували в катівнях, що виявили правоохоронці на деокупованих територіях. Офіс Генпрокурора повідомляє також про 12 фактів сексуального насильства з боку росіян щодо дітей. Та ці цифри далеко не повні.

– Треба підкреслити, це тільки зафіксовані злочини, – говорить член правління БФ Голоси дітей Андрій Черноусов. – У нас немає повної картини по кількості дітей, які загинули в Маріуполі, Лисичанську, Сєвєродонецьку.

У місцях, де в української влади не було можливості отримати точні дані.

– Боюсь, що ці цифри точно не ті, якими можна заспокоїтися, – зауважила голова правління БФ Голоси дітей Олена Розводоська. –  Ми чекаємо завершення війни, коли зможемо підвести риску під тим, що Росія натворила тут. І як зламала життя людям і дитинство дітям.

У Кості війна забрала бабусю – та лишилась в Авдіївці і померла, не витримавши постійних обстрілів.

У нього почалися хвороби – невроз, панічні атаки.

– Ми його довго лікували, але нервові тіки залишились, – сказала мама хлопця. – Я жалкую, що не вивезла його раніше. Хочу сказати всім мамам, що здоров’я дітей важливіше за  майно.

Хлопець сумує за домом, школою, якої немає, друзями, які роз’їхалися. Цих почуттів не може відобразити жодна статистика.

Мама хлопця показує крихітну згадку про рідну оселю – маленька чайна ложечка, яку випадково прихопили з собою.

Та Костя з мамою  мріють, як колись таки повернуться і зможуть знову відбудувати свій дім.

Якщо ви побачили помилку в тексті, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Cntrl + Entr.

Джерело ФАКТИ. ICTV
2023-03-01 18:28:22

Магазин Автозапчастин м.Ніжин