Будівельні матеріали м.Ніжин
Україна і світ

День пам’яті Небесної сотні: з чого все починалося і хто вони – герої Майдану

Сьогодні на Алеї Героїв Небесної сотні у Києві спокійно. Тут можна побачити хіба що людей, які з болем і сумом в очах проходять повз чорно-білі гранітні фото, запалені лампадки та квіти.

небесна сотня

А сім років тому годі й було думати про цю тишу. На майдані Незалежності стояли клуби густого диму від палених шин, а нічне морозне повітря розривав свист снайперських куль і крик людей.

Сім років тому тут відбувалися найкривавіші події в історії незалежної України – розстріли мирних протестувальників, яких вбили лише за те, що вони дозволили собі мріяти про життя у вільній європейській країні.

Уже сьомий рік поспіль 20 лютого в Україні вшановують пам’ять героїв Небесної сотні – усіх 104 протестувальників, які загинули під час Революції гідності у 2014 році.

Перша кров на Майдані пролилася у січні. Але найжорсткіші протистояння між беркутівцями та учасниками Євромайдану були саме 18-21 лютого.

Вогонь від палаючих барикад, які прорвали силовики, і Будинку профспілок, де тоді протестувальники розгорнули госпіталь, – таким було 18 лютого, коли загинули 18 активістів. Ще 17 євромайданівців, згідно з офіційними даними, загинули у ніч на 19 лютого, хоча влада обіцяла, що штурму більше не буде.

Життя 48 активістів забрали снайперські кулі 20 лютого. Примітним є те, що саме цього дня до Києва прибули міністри закордонних справ Німеччини, Франції та Польщі, які говорили з лідерами опозиції та Віктором Януковичем і просили припинити кровопролиття.

За різними оцінками, з 18 до 20 лютого загинуло до 83 активістів. Після 20 лютого від поранень померло ще понад 20 протестувальників. Так і з’явилася Небесна сотня.

З чого все починалося

21 листопада 2013 року тодішній президент України Віктор Янукович зустрівся з президентом Австрії Гайнцом Фішером у Відні і запевнив, що Україна рухається у європейському напрямку.

Але вже ввечері того ж дня стало відомо про рішення уряду Миколи Азарова, яке передбачало припинення процесу підготовки Угоди про асоціацію України з ЄС.

Тоді на майдані Незалежності з’явилися перші протестувальники, серед яких було багато громадських активістів. Вони закликали усіх небайдужих приєднуватися до них. Тієї ж ночі на центральні площі почали виходити люди у різних містах.

У Києві на Майдан разом з протестувальниками вийшли і беркутівці, які фактично від самого початку намагалися розігнати людей і нищили намети. З кожним разом сутички були дедалі жорсткішими. Але перший серйозний розгін Майдану відбувся у ніч на 30 листопада.

Тоді на Майдані було близько 400 людей, переважно студентів. Скориставшись ситуацією, озброєні бійці Беркуту почали розганяти і бити мітингувальників. Саме після цього євромайданівці висунули свою головну вимогу – відставка влади. І саме після 30 листопада почалися вже мільйонні мітинги. Людей на Майдані ставало дедалі більше, а дії силовиків – дедалі жорстокішими і кривавішими.

Герої Майдану – хто вони

Подвиг кожного загиблого у 2014 році заслуговує на глибоку повагу, адже усі вони ціною власного життя змінили перебіг історії нашої країни. Факти ICTV пригадують історії кількох активістів.

Сергій Нігоян

Постать Сергія Нігояна стала одним із символів Майдану. Активіст мав українське громадянство, але за походженням був вірменином. Його родина переїхала в Україну, намагаючись врятуватися від війни у Нагірному Карабаху.

Народився і жив Сергій у селі Березнуватівка Дніпропетровської області. Він був єдиною дитиною в сім’ї, займався легкою атлетикою та східними єдиноборствами, навчався в Дніпродзержинському коледжі фізичного виховання, хоча мріяв стати актором.

На Євромайдан Сергій Нігоян приїхав 8 грудня 2013 року, він був його охоронцем, жив у наметах разом з іншими активістами. Свою появу на Майдані Нігоян пояснював тим, що не міг спокійно дивитися, як беркутівці розганяють протестувальників і б’ють студентів.

У своїх намірах він був непохитним і планував стояти до останнього. Хоча перед загибеллю Сергій ще встиг побувати вдома, але навіть попри вмовляння родини, вирішив повернутися на Майдан, який і забрав його життя. 22 січня він дістав три смертельних вогнепальних поранення – в шию, голову та груди.

Устим Голоднюк

Небо падає! Саме цю фразу просив кричати 19-річний активіст Устим Голоднюк, коли на Майдані ставало особливо небезпечно, щоб дати йому з хлопцями знак, що потрібна їхня допомога.

Він народився у місті Збараж, навчався у Львівському державному ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою імені Героїв Крут, здобував освіту в Бережанському агротехнічному інституті.

З початком Революції гідності Устим одразу записався волонтером, організовував та брав активну участь в охороні Майдану. Перших серйозних поранень він зазнав 30 листопада 2013 року, коли беркутівці розігнали Майдан. Тоді йому наклали на голові понад 10 швів, і він, як і інші протестувальники, ховався в Михайлівському соборі. Батько забрав його додому, але вже за два тижні Устим знову повернувся.

Після повернення Устим Голоднюк став бійцем 38-ї сотні самооборони Майдану. Він завжди був на барикадах і захищав Майдан упродовж трьох місяців. Уранці 20 лютого Устим мав зустрітися з батьком і поїхати додому, щоб відпочити.

Але повернутися йому вже не судилося. Устима Голоднюка вбила снайперська куля. Смертельне поранення він дістав, коли допомагав забирати загиблих біля верхнього виходу станції метро Хрещатик.

Назар Войтович

Назар Войтович – наймолодший учасник Революції гідності і Небесної сотні. Йому було лише 17 років. Родом Назар із Тернопільщини з села Травневе Збаразького району.

Він навчався на третьому курсі Кооперативного коледжу в Тернополі і обожнював живопис. В усіх його роботах був український дух – його малюнки важко було уявити без калини, тризуба чи козаків.

Назар не планував їхати до Києва на Майдан, але підтримував Революцію. Тому 19 лютого ввечері він лише  мав намір віднести до автобуса, який прямував до столиці, речі для майданівців. Але його життя змінила трагічна випадковість. В останню хвилину він вирішив їхати на Майдан особисто.

Зателефонувавши батькам, Нараз пообіцяв, що не йтиме в епіцентр подій, а буде неподалік стели. Після приїзду 20 лютого хлопцеві дали шолом, щитки на руки й ноги, і він разом з друзями пішов до Жовтневого палацу, де на третьому поверсі були загони беркутівців.

Уже за кілька годин 20 лютого батьки дізналися, що їхнього єдиного сина не стало. Він загинув від снайперської кулі, яка влучила в око, на вулиці Інститутській. Тіло загиблого перенесли до Михайлівського Золотоверхого собору, звідки батькам і повідомили, що Назара більше немає.

Увечері 21 лютого весь Майдан прощався із загиблою Небесною сотнею. На тлі цих подій тодішній президент Віктор Янукович у супроводі охорони вилетів до Харкова, а звідти через Крим втік до Росії.

22 лютого 328 народних депутатів усунули Віктора Януковича з посади президента. Наразі він переховується в Росії. Тим часом в Україні проти нього відкрито справи не тільки через розстріли на Майдані, а й через узурпацію влади, державну зраду тощо.

Революція гідності офіційно закінчилася 22 лютого 2014 року. Але нові втрати чекали Україну попереду. Адже у березні 2014 року Росія провела в Криму так званий референдум і анексувала півострів, приєднавши його до свого складу.

А у квітні того ж року російські війська вторглися на територію Донбасу і розпочалася війна.

Фото: УНІАН, Володимир Голоднюк

Читайте останні новини України та світу на каналі  в Telegram

Джерело ФАКТИ. ICTV
2021-02-20 09:00:35