«Де два козаки, там три гетьмани»: за лаштунками Чорної ради 1663 року

27 червня 1663 року в Ніжині відбулась сумнозвісна Чорна рада. Сварка шуринів Богдана Хмельницького викликала появу ще одного претендента. Його опора на ворожі сили розкола Гетьманщину по Дніпру. Наслідки цієї події козаки долали більше століття, через компроміси та незручні союзи, але як це сталось?                                                                                                                                    

Після смерті Богдана Хмельницького козацька держава опинилась в кризі. Військовий союз з московським царем себе не виправдав. Старий гетьман це розумів і шукав нових союзників. Серед інших, на цю роль претендували Швеція та Трансильванія. Хтозна, яку б хитру комбінацію вдалось би розіграти Хмельницькому, якби не раптова смерть.

Його наступники шукали вихід з глухого кута. Особливо, повірений у дипломатичні таємниці, колишній писар Іван Виговський. Йому вдалось укласти Гадяцьку угоду, яка мала перетворити козацьку державу на третій суб’єкт Річ Посполитої, на рівні з Королівством Польським та Великим князівством Литовським. Втім, попри виграну битву під Конотопом 1659 року, становище гетьмана виявилось хитким. Невчасний похід Івана Сірка, ватажка запорожців, на Крим, позбавив його підтримки Кримського ханства. На тлі невдач відвернулись і польські союзники.

Фото: Конотопська битва 1659 року

Розчарована козацька старшина вирішила повернути булаву сину Хмельницького –  Юрію. Але юнак був не таким спритним як батько. Новий договір, який він уклав з московським царем, був гірше за попередній. А після невдалого походу на Волинь, гетьманич уклав ще один договір. Тепер вже з поляками, але на умовах гірших, ніж у Виговського.

Через цей безлад постала проблема обрання нового гетьмана. Основних претендентів було двоє – Яким Сомко та Василь Золотаренко. Обидва мали досвід полкового урядування. В обох були родинні зв’язки з Хмельницьким.

Фото: Яким Сомко –  головний претендент на булаву

Яким Сомко походив з родини переяславських містян. Отримав гарну освіту у Києво-Могилянській академії. Через шлюб сестри Ганни породичався з майбутнім гетьманом Богданом Хмельницьким. Тож згодом приєднався до його повстання. Зробив кар’єру від сотника до переяславського полковника. Вороги дорікали новоспеченому козацькому лідеру як за приналежність до «клану Хмельницьких», так і за його заняття торгівлею. Сомко не цурався займатись купецьким ремеслом, завдяки чому мав власні статки.

Фото: Ганна Сомко, сестра Якима та перша дружина Богдана Хмельницького

Його суперником став інший шурин Хмельницького –  ніжинський полковник Василь Золотаренко. На той час Ніжинський полк перетворився на один з найбільших в Гетьманщині. Сам Ніжин став центром торгівлі та ремесла. Разом з багатствами з’явились і амбіції. Частина козацької старшини і шляхти встала на бік Золотаренка. Його честолюбство вправно підігрівав єпископ Методій (Филимонович). Отримавши призначення місцеблюстителя Київської митрополії, він працював на московського царя, зіштовхуючи між собою претендентів на булаву. Суперництво з Сомком стало змаганням двох партій городових козаків –  ніжинських та переяславських.

Фото: Іван БрюховецькийРеклама:

Саме в цей час претензії на булаву заявив ще й кошовий отаман запорожців Іван Брюховецький. Колишній джура Хмельницького, критикував своїх суперників, як зарозумілих шляхтичів та багатіїв. Не гребував плітками та чутками, загравав з міщанами та селянами. Давав всім взаємовиключні обіцянки. Але найбільшу опору він знайшов серед запорожців. Вони не бажали підкорюватись гетьманам, а городові козаки для них були конкурентами.

Фото: На козацькій раді у Козельці 1662 року наказним гетьманом був обраний Яким Сомко, але вибори були невизнані

Поява Брюховецького підштовхнула старшину до компромісів. В квітні 1662 року у Козельці відбулась козацька рада. На ній гетьманом обрали Якима Сомка. Навіть, Золотаренко врешті-решт підтримав свого суперника. Але цар Олексій вибори не визнав. В цей час його бояри вже вели переговори з отаманом запорожців. Той виявився поступливим до московських вимог в обмін за підтримку. Роль посередника відіграв єпископ Методій, що займався підкупами та інтригами, але запевняв у своїй прихильності і Сомка, і Золотаренка.

Нова загальна або «Чорна» рада була зібрана в Ніжині, на околиці місті, за Остром. Щоб зміцнити свої шанси Брюховецький прикликав до міста запорізьку сірому та чернь. Нацькував їх на городових козаків та сомковців. До останніх приєднався і Золотаренко зі своїми прихильниками. Але об’єднались вони запізно. В очах запорожців їх союз був ще одним доказом, що вся старшина між собою заодно. Це ще більше підігрівало натовп проти кандидатів.                                                             

Фото: Чорна рада у Ніжині 1663 року. Вибори гетьмана перетворились на бійку

Рада не могла дійти згоди. Вибори переросли у бійку між прихильниками Брюховецького та Сомка. Присутні на раді стрільці стали наводити «порядок»: закидали сомківців гранатами. Саме втручання московських військ переважило терези на бік Брюховецького. За ніч прихильники його опонента були побиті або втекли. Решта вже була налаштована голосувати за отамана запорожців.

Так новим гетьманом став Іван Брюховецький. Але булава вимагала свою ціну. Розпалена чернь вимагала крові «ворогів». Того самого жадали московські бояри, щоб прив’язати свого ставленика до себе. Щоб задовільнити усіх гетьман дозволив своїм прихильникам розграбувати Ніжин. Сомко, Золотаренко та їх прихильники, майже вся козацька старшина, були заарештовані.

Вибори гетьмана завжди проходили з потрясіннями. Але вперше переможець так мстився супернику. Москва хотіла усунути залишки клану Хмельницького. Живі Сомко та Золотаренко були загрозою. Так само їх боявся Брюховецький. Зібраний ним суд дуже швидко виніс їм смертні вироки. Ще частина опозиції була заслана до Сибіру.

Фото: Сомко перед стратою. Ілюстрація до роману П. Куліша «Чорна рада»

28 вересня 1663 року Яким Сомко, Василь Золотаренко разом зі своїми прихильниками були страчені у Борзні. За переказом Григорія Грабянки, жоден козак не захотів бути катом. Для цього знайшли полоненого татарчука. Коли він підійшов з оголеним мечем до Сомка, то «подивився на нього і з подивом та жалем у голосі запитав: «Невже і цього рубати треба?». І околи почув у відповідь, що цей також має померти, вигукнув: «О нерозумні й немилосердні голови! Та цього чоловіка Господь створив на подив людям…ви ж, тупоголові, і його не жалієте, смерті віддаєте!».

«Чорна» рада в Ніжині стала чорною в багатьох значеннях. Гетьманщина втратила своїх кращих представників. Через 200 років Куліш обере саме цю подію як сюжет для свого роману. Твору, що мав застерігати від помилок.

Як повідомляв MYNIZHYN, багато хто знає про ніжинський огірок як місцевий бренд. Цей овоч має стійку асоціацію з містом. В чомусь заслужену, але й завищену. Коли зникла безліч сторінок місцевої історії лишились тільки огірки. Але Ніжин мав й інші символи. Наприклад, квітку, що з’єднала місто над Остром з історією Еллади та Гетьманщини.