Будівельні матеріали м.Ніжин
Україна і світ

Чи зможе світ відмовитися від енергоресурсів РФ та чим замінити російську нафту

За 2021 рік від експорту енергоносіїв за кордон Росія отримала понад $250 млрд. Цьогоріч, за оцінками Bloomberg, нафтогазові доходи Кремля можуть зрости більш як на третину й становити понад $320 млрд — через рекордні ціни, які панують на світових ринках внаслідок дефіциту, викликаного неспроможністю постачальників задовольнити постковідне зростання попиту на енергію. У такому разі РФ завершить поточний рік з рекордним профіцитом поточного рахунку в $240 млрд, а відтак, матиме значні резерви для стабілізації курсу рубля і загалом безболісно переживе запроваджені наразі проти неї санкції. Тож єдиним засобом покарати агресора й обмежити його можливості фінансувати загарбницьку війну проти України залишається тотальне енергетичне ембарго. Хоча б — з боку країн Заходу.

Газ як геополітична зброя

Протягом уже понад 20-річного правління Володимира Путіна Кремль наполегливо обплутував Європу “газовими тенетами”. Усіляко схиляв уряди до довгострокових контрактів із вельми заплутаними формулами цін, засновував спільні підприємства, будував нові трубопроводи в обхід ненависної України та витрачав шалені гроші на агресивний PR, повсякчас намагаючись обґрунтувати безальтернативність себе як постачальника “блакитного палива”. А щоб полегшити собі процес цієї “газової окупації”, пачками скуповував місцевих політиків, громадських діячів і журналістів.

Хрестоматійним прикладом такого запроданства став колишній федеральний канцлер Німеччини Герхард Шредер. Після відходу від влади в 2005-му він очолив комітет акціонерів компанії Nord Stream AG, оператора газогону Північний потік, із феєричною зарплатою в €250 тис. на місяць. У європейському політичному лексиконі навіть з’явився термін “шредеризація”, що означає відверте лобіювання місцевими політиками інтересів Кремля з яскраво вираженим корупційним шлейфом.

– З нинішніх політичних важковаговиків цьому визначенню цілком відповідає щойно переобраний на новий термін прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан. Шредер-то, в принципі, коли був канцлером Німеччини, не був помічений у роботі на Газпром, ця робота почалася потім, хоча виникають питання насправді, коли вона розпочалась. А от Орбан, перебуваючи на вищих державних посадах і будучи прем’єр-міністром країни, практично перебуває в режимі ескорт-сервісу кремлівських забаганок, – зазначає президент Центру глобалістики Стратегія ХХІ Михайло Гончар.

Наступниця Шредера, Ангела Меркель, на корупції спіймана не була, але всіляко сприяла розбудові газпромівських проєктів. Саме за її каденції, попри застереження Києва, Вашингтона та власних опозиціонерів, услід за Північним потоком-1 збудували Північний потік-2, і тільки напад Путіна на Україну 24 лютого завадив його введенню в експлуатацію. Але й без нього, всупереч енергетичному законодавству ЄС, Німеччина виявилась залежною від російського газу на 55%. У схожій ситуації опинилися Італія, Нідерланди, Австрія, Словаччина тощо.

Директор енергетичних програм Центру Разумкова Володимир Омельченко наводить невблаганну статистику:

– Європейський Союз споживає всього близько 400 млрд куб. м газу, в тому числі російського — десь 160-170 млрд, тобто ми бачимо, що це залежність близько 40% в середньому, тому, коли протягом багатьох-багатьох років проводилась така необдумана політика збільшення залежності від російських енергоносіїв, то цю політику зламати за лічені дні дуже важко. Саме це і мала на меті Москва — поставити Європу в залежність і в такий спосіб впливати на її політичні рішення. “А єслі не будут брать — отключім газ!”

Нафта – їхнє все

З нафтою справи зовні майже ідентичні. Але в більш залежній позиції тут якраз перебуває Росія. Річ у тім, що газ, попри його геополітичне значення, якщо порівняти з “чорним золотом”, приносить не такі вже й великі гроші.

Найбільшою країною-покупцем путінської нафти є Китай. Минулого року, за даними російського ресурсу TAdviser, на нього припало понад 70 млн т, тобто майже 30,5% з 230 млн т усього російського експорту. Водночас країни ЄС сумарно купують близько 60%!

Укупі з газом та вугіллям Євросоюз мимоволі виступає найбільшим спонсором путінського режиму.

На такому тлі зусилля ЄС, спрямовані на підтримку України в її спротиві кремлівській навалі, є відверто сміховинними. І це визнають самі європейські політики.

– Ми надали Україні допомоги на €1 млрд. Може здатися, що це багато. Але ми щодня платимо €1 млрд Путіну за ту енергію, яку він нам постачає. З початку війни ми вже заплатили йому €35 млрд. Порівняйте це з тим мільярдом, який ми дали Україні у вигляді зброї. Це гігантська різниця! – заявив верховний представник ЄС з питань закордонних справ і політики безпеки Жозеп Боррель під час нещодавнього виступу в Європарламенті.

Загалом енергоносії дають Кремлю більше половини експортного виторгу і формують понад 35% держбюджету. Та це далеко не все. Надходження від експорту дають можливість фінансувати імпорт. В Росії це — переважна більшість споживчих товарів, автомобілів, промислового обладнання, технологій і програмного забезпечення, а також предметів розкоші. Митні платежі й ПДВ від цього, майже нескінченного, переліку теж поповнюють бюджет. При цьому, знову ж таки, понад половина російського енергетичного експорту припадає на Європейський Союз.

 

Ембарго: бажання й реальність 

Першим про цілковиту відмову від російських енергоносіїв ще на початку березня заявив Вашингтон. “Захист демократії має свою ціну. Але ми усвідомлювали, що повинні це зробити”, – підкреслив тоді президент Байден. Рішення знайшло двопартійну підтримку в Конгресі, і минулого тижня Білий дім повідомив про підписання відповідного закону. Як не дивно, найбільший у світі виробник вуглеводнів — США, — купував їх у Росії. Торік російська частка в американському імпорті становила 3% сирої нафти, а разом з нафтопродуктами, переважно мазутом, сягала 8%. Вочевидь, Штатам так було дешевше й зручніше.

Енергетична залежність Великої Британії від Кремля була ще більшою: 8% всього внутрішнього споживання нафти і 18% дизельного пального. Проте в Лондоні твердо заявили про намір повністю перекрити кран до кінця цього року. До ембарго приєдналися також Канада й Австралія.

Утім, за весь минулий рік так званий “англо-саксонський світ” сплатив Кремлю за вуглеводні всього лише $2 млрд. У 2022, з урахуванням зростання цін, сума могла вирости до $3 млрд. Натомість на ринку ЄС у 2021-му Москва, за даними російських митників, зібрала “врожай” у понад $135 млрд. Незалежні аналітичні агентства дають ще більшу цифру — $155 млрд. А якщо пан Боррель не перебільшував, і Євросоюз справді сплачує Путіну за енергію €1 млрд щодня, цьогорічну суму можна собі уявити, помноживши 1 на 365, за мінусом хіба що падіння попиту в теплі літні місяці.

Але поки що Брюссель не демонструє такої ж рішучості, як Вашингтон і Лондон. Спочатку ЄС запланував зменшити свою залежність від російського газу на 2/3 до кінця цього року. Припинення його постачання значно раніше ледь не спровокувала сама Росія — вимогою до так званих “недружніх країн” платити за “блакитне паливо” рублями. Проте, після категоричної відмови ЄС і Великої сімки Кремль зважив за краще спустити справу на гальмах. В урочисто підписаному Путіним указі залишили не просто лазівки, а широку дорогу для його оминання.

Жахливі кадри Бучанської різанини загострили європейську дискусію, і повне енергетичне ембарго таки з’явилося на порядку денному. На його підтримку, зокрема, висловились Франція та Італія. Водночас, Німеччині з Австрією геноцид українців, вочевидь, не здався переконливим. Не кажучи вже про Угорщину, прем’єр якої досі не бачить криміналу в сплаті за газ рублями. Зрештою, 6 квітня Єврокомісія презентувала 5-й пакет антиросійських санкцій, у якому розщедрилася тільки на заборону імпорту вугілля. А це — жалюгідні €4 млрд на рік.

Водночас, голова Європейської ради Шарль Мішель публічно визнав, що “заходи проти російської нафти й навіть газу” рано чи пізно знадобляться. Окремі країни ЄС уже взяли ініціативу в свої руки. Польща оприлюднила план цілковитої відмови від кремлівських вуглеводнів. Закупки вугілля Варшава обіцяє припинити вже в квітні-травні, нафти — до кінця року. Контракт на постачання газу, який збігає 31 грудня, подовжений не буде.

– Приклад Польщі, він взірцевий, – каже Михайло Гончар, – інша справа, що, звісно, обсяги споживання енергоресурсів німецькою економікою й польською економікою, вони різні, кратно відрізняються, зрозуміло, бо різні обсяги економіки в Польщі й Німеччині. Але, знову ж таки, в Польщі, у нинішнього польського керівництва, був системний підхід і наявна політична воля позбутися залежності від російських енергоносіїв. У Німеччині була наявна абсолютно протилежна політична воля.

Італія своєю чергою збирається збільшити закупівлю “блакитного палива” в Алжирі. Фінляндія заявила про наміри “швидко” відмовитися від російських енергоносіїв і планує разом з Естонією орендувати LNG-термінал для прийому скрапленого газу морем. Але звідки ж його привезуть? Першими на думку спадають близькосхідний Катар, а також США з Канадою — за нинішніх шалених цін їхні, дорогі в розробці, сланцеві поклади стають цілком рентабельними.

– Німеччина вже почала перемовини з Катаром, планує будувати два нових СПГ-термінали, для того щоб завозити цей СПГ-газ із Катару чи зі США, Італія теж заявила, що планує побудувати додаткові два СПГ-термінали, щоб відмовитись від російського газу. Відмовитись можливо, тому що багато країн планують збільшити обсяги видобутку, але потрібен час. Потрібно будувати інфраструктуру, ну, скажімо так, я вважаю, що за 3-5 років суттєво зменшити постачання газу з РФ можливо, – підсумовує гендиректор Оператора ГТС України Сергій Макогон.

При цьому він наполягає, що скорочення постачання з Росії має відбувати за рахунок вже діючого Північного потоку-1, а українська газотранспортна система, попри війну, мусить працювати якомога довше:

– У нас немає окремих труб для транзиту і для внутрішнього транспортування газу, і наразі транзит для нас виступає в якості так званої енергетичної протиповітряної оборони. Ми бачимо наразі, що росіяни не руйнують нашу газотранспортну систему, тому що для них дуже важливий транзит, а в той самий час ми маємо змогу постачати газ нашому населенню.

Отже, процес уже йде — попри багаторічні й багатомільярдні зусилля Кремля обплутати Європу газогонами й корупцією. З нафтою все має бути ще простіше, адже вона значно меншою мірою прив’язана до трубопроводів.

– Ринок нафти набагато конкурентніший і, на відміну від газу, з нафти зіскочити дуже легко, тому що приходить просто альтернативний танкер, не російський, для нафти це повсякденна справа — танкери, – каже директор Консалтингової групи А-95 Сергій Куюн.

І на підтвердження наводить приклад тієї ж Польщі:

– В 2020 році у них було, здається, під 70% російської нафти. Минуло два роки, й вони просто спокійно від неї відмовляються.

Мало того, путінська нафта стала настільки “токсичною”, що багато світових трейдерів з репутацією відмовилися її купувати, навіть не очікуючи заборонних рішень своїх урядів.

– Тобто ходять танкери по світовому океану з російською нафтою, і вони не можуть знайти покупця. Не знаходить збут ця нафта, тому що багато компаній не хочуть купувати російську нафту через іміджеві втрати можливі, – розповідає Володимир Омельченко.

За підрахунками партнера консалтингової компанії RusEnergy Михайла Крутіхіна, Росія вже втратила половину експорту нафти та нафтопродуктів. І далі, вочевидь, буде.

Святе місце порожнім не буде 

Але хто ж замінить російську нафту на світовому ринку, де й без цього відчувався суттєвий дефіцит внаслідок стрімкого відновлення економіки після коронакризи? Перша в черзі, звісно, Саудівська Аравія та її партнери з ОПЕК. Щороку картель домовляється про квоти, тобто свідомо обмежує видобуток, аби не збивати ціни. Утім, наразі арабські країни Близького Сходу не поспішають збільшувати виробництво сировини. По-перше, просто не встигають за зростанням попиту. По-друге, Ер-Ріяд намагається виторгувати у США більшу підтримку в боротьбі з проіранськими хуситами, які раз-по-раз завдають ударів по саудівській нафтовій інфраструктурі. Ну і, зрештою, усім постачальникам “чорного золота” дуже подобаються нинішні ціни, які майже не падають нижче $100 барель, а на початку березня сягали навіть $140.

Проте довго так тривати не може. Інакше традиційні країни-постачальники переграють самі себе, – застерігає Сергій Куюн:

– Висока ціна — це завжди відродження альтернативи, альтернативного нафтовидобутку. Це сланцеві родовища з більш високою собівартістю. Вони не працюють при $80-60 за барель, але при $100-120  починають відроджуватись. І починають забирати частку ринку в ОПЕК.

Йдеться насамперед про величезні сланцеві поклади США та Канади. Маловідомий факт, але Канада посідає четверту позицію в світі за видобутком як нафти, так і газу. Просто її внесок не дуже помітний на глобальному рівні через тісну інтеграцію з ринком південного сусіда.

– Роль США є ключовою, і я навіть сформулював би так тезу, що тільки союз Канади й США в енергетичному питанні може покрити потенційний дефіцит енергоносіїв, якщо введуть ембарго на енергоносії з Російської Федерації. Сама Канада, на жаль, не зможе забезпечити ті потужності, які потребує ринок. Але пряме союзництво зі США, воно вирішить цю проблему, хоча б частково, – зазначає виконавчий директор аналітичного центру ADASTRA Тарас Проданюк.

Тим часом 6-й пакет антиросійських санкцій Євросоюзу вже на підході. І в ньому можна-таки очікувати появи енергетичного ембарго. Чи зможе Москва компенсувати свої втрати на європейському та американському ринках? Повністю — однозначно ні, може спробувати тільки частково. Проте Китай уже купує російську нафту на межі технічних можливостей. Індія ніби й виявила бажання придбати 8 млн барелів, але це — краплина в морі, лише трохи більше за одноденний російський продаж довоєнних часів. До того ж, Делі згоден купувати тільки з величезною знижкою, яка ставить під сумнів саму рентабельність видобутку. Проєкт газопроводу до Пакистану, після зміни влади в Ісламабаді, вочевидь, реалізований не буде. Усілякі “сірі” схеми в сучасному світі буде надзвичайно складно приховати.

Російські пропагандисти лякають людство нафтою по $200 за барель у разі запровадження ембарго. Однак, світ переживав і більші потрясіння. Для Росії ж це стане кінцем її існування у вигляді глобальної бензоколонки. Вона ураз втратить близько 20% держбюджету. І це буде тільки вершина айсбергу. Далі посипляться імпорт, митні платежі, надходження від ПДВ, сотні тисяч представників відгодованого на захмарних зарплатах офісного планктону нафтогазових компаній залишаться без роботи.

Кремль отримає значно більший клопіт, ніж боротьба з уявним “українським фашизмом”. Постане питання про саме виживання путінського режиму.

Джерело ФАКТИ. ICTV
2022-04-13 22:12:19

Магазин Автозапчастин м.Ніжин