Будівельні матеріали м.Ніжин Будівельні матеріали м.Ніжин
Україна і світ

Чорна віспа – страшна хвороба, яку перемогло людство. Але чи остаточно

Пандемія коронавірусу, що крокує світом, змусила людей дедалі частіше озиратися назад. Адже щось подібне вже було в історії, і нам вдавалося долати страшні хвороби, які здавалися невиліковними… Деякі, як заявляла ВООЗ, згинули назавжди. Отже, це можливо!

Уперше в історії людства 40 років тому Всесвітня організація охорони здоров’я визнала остаточною перемогу над чорною віспою − хворобою, що винищувала мільйони, а тих, хто виживав, жахливо спотворювала.

Історія перемоги над чорною віспою рясніє драматичними і детективними деталями. Завідувачка референс-лабораторії дослідження особливо небезпечних патогенів Центру громадського здоров’я МОЗ України Наталя Видайко розповіла Фактам ICTV, як це було і чи справді чорна або, точніше, натуральна віспа зникла назавжди.

Наталія Видайко

Історія перемоги 

У 1980 році на Асамблеї Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) пролунало офіційне оголошення про повне викорінення Variola vera − натуральної (або чорної) віспи. Відповідно, було припинено і обов’язкову противіспову вакцинацію.

Поки що це єдина інфекційна хвороба (та хочеться вірити, не остання), яку вдалося повністю викорінити, знищивши сам збудник. Тут справді є, чим пишатися. Щоправда, для нелегкої перемоги знадобилися століття і … глобальна загальна вакцинація.

Натуральна віспа − інфекційне захворювання, його викликає вірус Variola. Чорною хворобу прозвали тому, що одним із основних симптомів була специфічна висипка − тверді пухирці, наповнені рідиною чорного кольору. У минулому ця недуга поширювалась в усьому світі.

Смертність від неї була дуже високою − понад 40 %. Згідно з літописами, з IV до VIII століття нашої ери через епідемії віспи, приміром, населення Китаю і Кореї зменшилось на чверть, Японії − на 40 %. У XVII-XVIII століттях в Європі через цю хворобу щорічно помирало до 1,5 млн людей.

Натуральна віспа передавалась від людини до людини повітряно-крапельним шляхом з дрібними крапельками слини, навіть з диханням хворого (як при грипі), або в результаті прямого контакту із зараженим.

Вірус потрапляв в організм людини через слизові оболонки рота, носа й очей. Укорінювався і починав розмножуватися в лімфатичних вузлах, селезінці та кістковому мозку. У хворого підвищувалась температура, з’являлася блювота, головний біль і біль у спині.

Усе тіло хворого обсипало виразками, які незабаром перетворювалися на бульбашки, потім тверднули і покривалися кіркою. Тільки через 3-4 тижні після зараження криваві кірки відпадали. Це означало, що людині пощастило, вона залишилася живою, хоча і спотвореною назавжди жахливими рубцями і часто абсолютно незрячою.

черная оспа, пандемия, эпидемия

Перша вакцина

Натуральна віспа посідає особливе місце в історії боротьби людства з інфекційними хворобами − саме проти цієї смертельної хвороби було створено першу в історії вакцину. І дякувати за це треба коровам. Навіть рятівну ін’єкцію назвали латинським словом vacca − корова.

Медики давно помітили, що люди, які безпосередньо контактували з великою рогатою худобою, не хворіли чорною віспою, навіть коли навколо бушувала епідемія. Як потім виявилося, пастухи коров’ячих стад мали імунітет проти натуральної віспи, адже перехворіли коров’ячою віспою, що не становила смертельної загрози для людини.

Проте лише у XVIII столітті англійський лікар Едвард Дженнер почав прищеплювати коров’ячу віспу людям – просто набирав у шприц гнійний вміст з бульбашок хворих корів і вводив його хворим пацієнтам. Авантюра? Якоюсь мірою, так. Але все ж хворі виживали і уникали спотворення тіла!

Лише через 20 років лікар зважився використовувати для рятівних ін’єкцій матеріал не хворих тварин, а вже щеплених коров’ячою віспою людей. Перше таке щеплення Дженнер зробив 14 травня 1796 року маленькому хлопчику, якого треба було терміново рятувати, і фактично поклав початок масовій вакцинації. Вакцинацію, як запобігання натуральній віспі, визнали і оцінили.

Всесвітня вакцинація

У 1967 році ВООЗ оголосила масовану кампанію боротьби з віспою. Вакцинація проти смертельної хвороби охопила найвіддаленіші куточки планети. Результати вражали.

Сама природа вірусу допомогла людству ліквідувати захворювання, адже людина – єдиний хазяїн Variola, а поза людським організмом, в довкіллі цей вірус може виживати дуже короткий час. Тож перервати епідемічний ланцюжок натуральної віспи виявилося набагато легше, ніж при зоонозних хворобах, до процесу яких залучені тварини, птахи, комахи, членистоногі тощо.

Через 10 років після початку противіспової кампанії Всесвітня організація охорони здоров’я була вже готова оголосити: одна з найстрашніших хвороб людства переможена. Але тут сталася подія, яка не тільки посунула в часі оприлюднення переможних реляцій, а й поставила купу запитань, вичерпної відповіді на які й досі так і не вдалося отримати.

Остання жертва чорної віспи

У 1978 році на натуральну віспу несподівано захворіла 40-річна фотограф кафедри анатомії медичного факультету Бірмінгемського університету.

Як вона заразилася? Чому? Хто в цьому винен? І тепер, через 43 роки після трагічного випадку, немає однозначних відповідей. Справді, в університеті була лабораторія, де досліджували вірус натуральної віспи. Але ніхто зі співробітників, які безпосередньо цим займалися, не захворів! Як же вірус вразив медичного фотографа? Громадськість вимагала розібратися і покарати винних.

Люди боялися, що смертоносний вірус може і далі заражати. Професор − іменитий і авторитетний вчений, який безпосередньо керував лабораторією, де вивчали смертоносний вірус, вкоротив собі віку, хоча його вина підтверджена не була.

Медики вакцинували понад 500 людей, які контактували або потенційно могли контактувати з хворою. У дуже легкій формі захворіла тільки мати пацієнтки, але незабаром одужала. Сама фотограф повністю втратила зір, у неї відмовили нирки, розвинулося запалення легенів, і жінка померла. В історії медицини медичний фотограф Дженет Паркер залишиться останньою жертвою чорної віспи.

Чи надійна охорона

У 1999 році ВООЗ висунула вимогу повністю знищити вірус натуральної віспи у всіх лабораторіях світу, але потім було ухвалено рішення все ж залишити зразки вірусу, щоб мати можливість його вивчати. У наші дні вірус натуральної віспи зберігається лише у двох науково-дослідних центрах світу: в Росії, в Науковому центрі вірусології та біотехнології “Вектор”, та в США в Центрі з контролю та профілактики захворювань.

ВООЗ постійно контролює дотримання вимог біобезпеки та біозахисту у цих центрах: фіксуються усі процедури, проводяться аудити, інвентаризації, максимально обмежено коло дослідників, що мають доступ до відповідних приміщень і дозвіл на роботу з вірусом. Лабораторії, де тримають вірус, відповідають вимогам максимального рівня біобезпеки BSL4.

Проте сумніви щодо походження коронавірусу змушують знову ставити питання щодо надійності систем біологічного захисту лабораторій. Зовсім нещодавно, в 2014 році, в американському штаті Меріленд в одній із наукових лабораторій несподівано знайшли кілька ампул зі збудником натуральної віспи.

Минуло понад 20 років, як роботи з вірусом віспи тут  припинилися. Найімовірніше, інвентаризація біоматеріалу в лабораторії не проводилась багато років. Небезпечна знахідка спонукала до застосування надзвичайних заходів реагування. Лабораторні професіонали у супроводі поліцейських о четвертій ранку одночасно подзвонили у двері всіх(!) співробітників цієї лабораторії, навіть тих, хто вже давно не працював там, і провели обшуки.

На щастя, подія завершилась без жахливих наслідків і стала уроком та пересторогою: недбалість під час роботи з небезпечними патогенами неприпустима.

Справді, натуральна віспа як захворювання ліквідована, однак залишається реальним предметом подальшого вивчення. Усі люди, народжені після 1979 року, не мають імунного захисту від неї. Науковці розуміють масштаби жахливих наслідків, якщо вірус якимось чином зможе повернутися в людську популяцію, і продовжують роботу, щоб бути готовими до вчасного та ефективного реагування.

Джерело ФАКТИ. ICTV
2021-09-24 16:40:24

Магазин Автозапчастин м.Ніжин