чи доречні паралелі та чи не дискредитує це МКС

У понеділок, 20 травня, головний прокурор Міжнародного кримінального суду (МКС) Карім Хан запросив ордери на арешт прем’єр-міністра Ізраїлю Беньяміна Нетаньягу, міністра оборони Ізраїлю Йоава Галанта, а також трьох ватажків палестинського руху ХАМАС.

Ця ситуація утворила низку питань з точки зору правомірності притягнення до відповідальності держави-жертви, на яку скоїли напад бойовики ХАМАС у жовтні 2023 року.

Також це утворило ризики щодо дискредитації міжнароднго права, та, зокрема, актуалізувало питання щодо притягнення до відповідальності російського диктатора Володимира Путіна, на якого МКС також видав відповідний ордер.

Як це рішення може вплинути в майбутньому на судочинство над Росією? Чи можуть країни нехтувати міжнародним правом у випадку з Нетаньягу та користуватись ним при потребі затримати Путіна? Та чи може це дискредитувати міжнародне право в очах країн Глобального півдня? Щодо цих та інших питань Факти ICTV поспілкувались з політологом Олегом Саакяном та юристкою у сфері міжнародного кримінального права, головою ГО LingvaLexa Анною Вишняковою.

Паралелі у війнах України з Росією та Ізраїлю з ХАМАСом

Політолог Олег Саакян вказує, що у питанні судочинства над Росією проводити паралелі між Україною та Росією, а також Ізраїлем та ХАМАСом – недоречно.

– Україна, на відміну від Ізраїля, ніде жодного разу не давала змоги під сумнів поставити нашу доброчесність, з точки зору дотримання міжнародного воєнного і гуманітарного права. Окремі випадки незначних порушень, які трапляються з боку України, зазвичай носять характер або вимушений, наприклад, бої в міській забудові, і, власне, це просто не відповідність міжнародного права сучасним реаліям війни. Або це випадки, які носять характер персональних ексцесів якихось виконавців, і вони мають виключний і поодинокий характер, – каже він.

У такому випадку відповідальність Україна як держава – не несе, як і не несе відповідальність українське воєннополітичне керівництво.

– У випадку Ізраїлю, на жаль, але дії сокирою, а не скальпелем, власне, вилилися в те, що існує нормативна і доказова база під цілу низку системних подібних кроків, – каже він.

Юристка у сфері міжнародного кримінального права Вишнякова погоджується, що некоректно проводити паралелі між війною Росії проти України та війною на Близькому Сході.

– Є спокуса проводити такі паралелі. Тому що там дві демократичні країни (Україна та Ізраїль, – Ред.). Є певні схожі аспекти. Більше того, це не така далека для нас країна. Ми бачимо, яка є підтримка Ізраїля українська. Але юридично це дві різні ситуації, які в юридичному аспекті не мають перетинатися, – каже вона.

За її словами, притягнення до відповідальності в міжнародному кримінальному праві залежить відо того, як саме розглядаються воєнні злочини, в рамках правового режиму jus ad bellum чи то jus in bello.

Довідково. Jus ad bellum – право держави до ведення війни, яке до Другої світової війни вважалось допустимим для вирішення міждержавних конфліктів у “справедливій війні”, а у сучасному міжнародному праві – заборонено згідно статуту ООН з 1945 року. Стаття 2 пункт 4 визначає, що всі члени організації повинні у своїх міжнародних стосунках утримуватись від загрози чи застосування сили проти недоторканості території чи політичної незалежності будь-якої країни, або іншим чином, що суперечить окремим принципам ООН.

Jus in bello (закони та звичаї війни) — сучасний компонент міжнародного права, який регулює умови для початку війни (jus ad bellum) та поведінку воюючих сторін (jus in bello). Закони війни дають визначення таким поняттям як суверенітет та державність, держава та територія, окупація та інші важливі терміни міжнародного права; також положення щодо прав військових, військовополонених та мирного населення, тощо.

– Якщо це режим jus ad bellum, то тоді має значення, хто на кого напав. Якщо ми кажемо про міжнародне гуманітарне право безпосередньо, то немає значення, хто на кого напав. Тобто підключається все одно режим міжнародного гуманітарного права і немає там термінології, хто агресор, а хто жертва. Навіть немає такого питання, як самооборона жертви. Але коли ми кажемо про Міжнародний кримінальний суд, ми не кажемо про систему, яка зовсім не прив’язана до політичних контекстів, – пояснює вона.

По-перше, продовжує Вишнякова, в поле зору юрисдикції МКС не потрапляє низка воєнних злочинів, які чиняться в тих чи інших країнах.

– Є такий аспект, як інтереси правосуддя. Тобто, чи це в інтересі МКС взагалі відкривати таку справу, – каже вона.

По-друге, йдеться про комунікації з державами та міжнародну підтримку.

– Тому потрібно розрізняти, оскільки агресор і жертва, це, все ж таки, більше, соціальний дискурс і правовий режим jus ad bellum. В цьому плані я б не порівнювала ситуацію Ізраїлю і ХАМАСу, чи України та Росії. Це різні за контекстом конфлікти, – пояснює вона.

За словами Саакяна, наразі слідству доведеться з’ясовувати, наскільки були вимушені дії Ізраїлю, чи мала місце системність цих дій, чи було це ексцесами, або ж прямими наказами.

– На жаль, ситуація в Ізраїлі, зокрема, електоральна навколо Нетаньягу, буде підштовхувати його до того, щоб він діяв сокирою. Це перший урок, що мета не виправдовує засоби. Це сталінський принцип, тоталітарний принцип. В цивілізованому світі — ні. Кожного разу, коли йдеться про певну ціль, завжди співміряються і засоби її досягнення. І інакше західний цивілізований світ не мислить, – каже політолог.

Другим важливим моментом є інший спадок від тоталітаризму, а саме – що переможців не судять.

– Це Росія так мислить, що, буцімто, якщо росіяни переможуть Україну, знищать нас, то, власне, ніхто переможців судити не буде. З ними сядуть розмовляти, бо вони переможці. Ні, так не працює. Кейс Ізраїлю зараз підкреслює, що і переможців судять, якщо цілі були неспівмірні, і засоби неспівмірні тим цілям, які досягалися, – каже він.

Іншим прикладом у цьому випадку може бути судочинство над хорватами, де Хорватія здобула перемогу у війні з Сербією.

– І хто опинився тоді на лаві підсудних? Національні герої, які врятували незалежність Хорватії. Але, тим не менш, те, як це відбувалося, поставило їх під удар Гааги. Тому переможців судять, – розповідає політолог.

Притягнення до відповідальності: Путін та Нетаньягу

Юристка Вишнякова пояснює, що для того, аби судити Путіна в МКС за злочин агресії, потрібна ратифікація Україною Римського статуту, а наразі ця компонента відсутня.

– Агресія є специфічним злочином. Тобто, по-перше, обидві країни мають ратифікувати Римський статут. Що у нас цього немає, що в ситуації з Ізраїлем та ХАМАСом цього немає. Тобто вже злочин агресії не знаходиться під юрисдикцією Міжнародного кримінального суду. І тому ми намагаємося створити окремий трибунал (щодо злочину агресії, – Ред.). В нашій ситуації ми не можемо Путіна судити за агресію у МКС, – пояснює Вишнякова.

Правозахисниця вказує на інше важливе питання, а саме на те, що клопотання про ордер на арешт проти Нетаньягу є першим подібним ордером проти лідера демократичної країни, оскільки перед цим подібні дії були переважно проти диктаторських режимів.

– Багато країн раді цьому, тому що є засудження Міжнародного кримінального суду, що він не сконцентрований тільки на Африці, наприклад, на якихось диктаторських режимах. Але з іншої точки зору, в ситуації з Ізраїлем незалежне розслідування – це дійсно позитивно. Але наскільки таке проведення розслідування в принципі може бути незалежним, я не знаю, – каже вона.

Правосуддя над жертвою і агресором

Правозахисниця Вишнякова вказує, що з її особистої точки, дії Ізраїлю після нападу бойовиків ХАМАСу 7 жовтня 2023 року – є самообороною.

– Єдине, що вона може бути диспропорційна, – зазначає вона.

Разом з тим, це порівняння з тим, як здійснюється самооборона України у випадку з Росією, не є коректним

– Наша самооборона дуже відрізняється від ізраїльської самооборони. Ми ж не стерли Бєлгород. Тому неможливо і порушувати цю дискусію. У нас абсолютно інший патерн самооборони. У нас абсолютно інші можливості, – вказує вона.

Частково з цим погоджується і політолог Саакян, який вказує, що способи ведення війн неможливо порівнювати з точки зору того, як це відбувається в Україні чи Росії, а також тим, як це відбувається на Близькому Сході.

– Порівнювати можливо, тільки в випадку, якщо в нас злетять катушки і ми не почнемо, наприклад, знищувати лікарні на території Росії або толерувати вбивства, гвалтування і все інше. Очевидно, що шанси подібного близькі до нуля. Україна стільки часу веде конвенційну війну згідно з усіма правилами і нормами, це відповідає нашій культурі. І запит суспільства, навіть коли він з’являється на помсту, все одно він в Україні дещо інакший. Ми скоріше говоримо не про помсту, а про лють і відповідно про покарання, кару… І, власне, як покарання, так, такий запит в Україні є, – каже політолог.

Він продовжує, що у випадку, коли б були підстави говорити про воєнні злочини з боку України, тоді Російська Федерація “їх би абсолютизувала, роздмухала би до рівня дирижабля, який неможливо було би не помічати”.

Чи можуть треті країни видати Путіна, але не видати Нетаньягу?

Окремим питанням залишається ситуація, чи може бути країна, як, наприклад, Сполучені Штати, яка не видасть умовного прем’єра Ізраїлю під міжнародне судочинство, але якщо до Штатів приїде Путін – США без вагань підуть на співпрацю з МКС.

Юристка Вишнякова пояснює, що у Римському статуті є ремарка про відповідні зобов’язання країн-підписантів. Втім, якщо існують двосторонні зобов’язання між державами, то вони будуть превалювати над зобов’язаннями цих країн видавати лідера, наприклад, до Гааги.

– МКС у відповідності до ст. 98 Статуту не може саме зобовʼязувати країни видавати підозрюваних, у разі якщо існують міждержавні договори і країни визнають імунітети. Хоча, водночас у кейсі аль-Башира (суданського президента Омара аль-Башира, – Ред.), Суд звертався з подібним проханням до низки африканських країн, – вказує Вишнякова.

Санкціями за невиконання зобов’язань МКС можуть бути, переважно, політичні впливи, зокрема, через Радбез ООН.

– МКС не інституція, яка накладає санкції. Щодо механізмів впливу, то це вже політика. Перш за все, ми маємо Раду безпеки ООН, яка може там видавати певні, скажімо так, жорсткі рішення. Тому РБ ООН може впливати на країни… Але у самого МКС немає подібних механізмів. Хіба що він може звертатися, наприклад, до інших країн, – пояснює юристка.

Як вказує Вишнякова, показовою є ситуація з Омаром аль-Баширом, оскільки навіть в цьому випадку, нічого не вийшло.

Загалом, підсумовує правозахисниця, в цьому питанні у міжнародному праві існують суттєві юридичні лакуни, а саме міжнародне право тісно переплетено з політичними рішенням.

За словами правозахисниці, на сьогодні існує певне неформальне розрізнення, з яким складно сперечатись, а саме – Сила права і право сили.

– Тобто ми йдемо, звичайно, до того, щоб була сила права. Але, на жаль, те, що стосується усіх міжнародних дипломатичних речей, це, звичайно, право сили, – пояснює вона.

Чи дискредитує це рішення МКС в очах світу?

Після рішення головного прокурора МКС Карім Хана, президент США Джо Байден заявив, що Вашингтон не визнає юрисдикцію МКС у цьому питанні, оскільки не існує “тотожності між тим, що зробив Ізраїль, і тим, що зробив ХАМАС”.

Загалом, каже політолог Олег Саакян, у випадку з Ізраїлем, дії ізраїльської влади поставили “на розтяжку” Західний світ.

За оцінкою експерта, те, як відбувався напад ХАМАСу на Ізраїль у жовтні 2023 року, зокрема в частині такої кількості жертв серед цивільних, з обезголовленням, вбивством дітей тощо, не залишав інших варіантів Ізраїлю, окрім як оголошувати операцію “не просто по знищенню ХАМАСу, але фактично по помсті, бо цього вимагало ізраїльське суспільство”.

– Це наштовхує на думку, що за таким сценарієм стояла Російська Федерація. І російський слід в ХАМАСі – він не тільки інформаційний, оскільки ми можемо подивитись на те, як російська пропаганда супроводжувала цю операцію бойовиків проти Ізраїлю. Але й в тому, що ХАМАСу поставлялись нібито українські види озброєння, що сама ж влада Ізраїлю заперечувала, що до цього причетна Україна. Це свідчить, що російський слід там доволі серйозний, – каже політолог.

У цьому випадку, додає Саакян, якби прокурор Карім Хан не звернувся до МКС із клопотанням щодо того, аби виписати ордер на арешт найвищих ізраїльських політиків, тоді Путін та росіяни казали б усьому Глобальному півдню, що нібито “їх міжнародне право діє тільки щодо чужих, а для чужих, тобто західних країн, це право може трішечки посунутись”.

Натомість Сполучені Штати наразі “доволі обережно” заявили, що “не можна ставити знак дорівнювання між агресором і жертвою”, але не стали повністю на бік Ізраїлю.

– Поруч з тим, дійсно, в очах Глобального півдня це дискредитує міжнародне право. І не заява Байдена, а сама ця ситуація, в якій немає можливості для хороших заяв. Що би зараз не було сказано будь-яким представникам від західних країн, все одно це буде мати негативний ефект. А відмовчатися не вдасться. І от в цьому ця розтяжка, – пояснює політолог.

На думку Саакяна, якби кроків щодо судочинства над Ізраїлем та ХАМАСом з боку МКС не було, то це могло б дискредитувати міжнародне право і Міжнародний кримінальний суд.

– І саме від того, наскільки вдасться прийняти Соломонове рішення і пройти по лезу ножа Міжнародному кримінальному суду, буде залежати, чи країни почнуть виходити з Римського статуту, чи ні. Чи нові країни будуть доєднуватися до юридикції МКС, чи ні. Чи будуть довіряти йому. Відповідно, цим буде користуватися Росія. Таким чином підважується міжнародне право, і Росія отримує для себе зараз поле неоднозначностей і широких інтерпретацій, – пояснює політолог.

Якщо побачили помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту і натисніть Ctrl+Enter.