Україна і світ

Чергування на швидкій довжиною у 22 дні: парамедик з Маріуполя про роботу під обстрілами

Будівельні матеріали м.Ніжин

Його не лякали обстріли, бо обов’язки були важливіші за страх. 23-річний парамедик із Маріуполя Сергій Чорнобривець 24 лютого повернувся додому з нічної зміни.

Сергій Чорнобривець парамедик Маріуполь

Сергій Чорнобривець

Цього дня розпочалася війна, і він, зібравши речі, знову повернувся на роботу. Ніхто ще не знав, що це чергування на швидкій триватиме 22 доби.

– Вже за містом було чутно вибухи Градів, нас бомбили, і ми зрозуміли, що братимуть в облогу, – розповів Сергій. – Але ні в кого не було й думки їхати, тікати. Ми знали, що це наш обов’язок і ми маємо там залишатися.

На їхній підстанції того дня зібралися всі молоді медики. У кімнатці з чотирма ліжками спали вдесятьох… коли вдавалося поспати.

– Прокидалися ми під кричалку про російський військовий корабель. Це була мотивація, це означало, що тримаємось.

Це ще було не пекло

Сергій згадує, як район Кірова обстріляли і до них приїхала вантажівка.

– Ми думали, що воду привезли. Води не було. І коли відкрили машину, побачили шістьох тяжко поранених людей. Травми осколкові, відкриті рани. Двоє медиків стрибнули в машину, зупиняли кровотечу. Тут же на вулиці надали допомогу і буквально за п’ять хвилин перевантажили в швидкі та помчали до обласної.

Умови були надважкі, каже парамедик. Бої все наближалися. Ставало все гірше та гірше. Але ніхто не падав духом.

Не було ні електрики, ні зв’язку, ні води, ні газу, нічого. Маленький дизельний генератор вмикали двічі на день – вранці та ввечері, а їжу почали готувати на багатті.

– Березень був дуже холодний, – згадує Сергій. – Ти надягаєш на себе все, що можеш, і все одно холодно. І заснути не можеш, бо холодно.

Але працювати ніхто не припиняв. Коли зник зв’язок, люди самі почали приходити за допомогою.

Той день, коли до них приїхав обстріляний легковик, Сергій запам’ятає на все життя. На задньому сидінні лежала дівчинка років семи з червоною плямою крові на спині.

– Розрізаємо одяг і бачимо отвір такий, що через нього видно, як б’ється серце дитини. Уламком пробило грудну клітку, і він вийшов зі спини. А пробита легеня стиснулася, й видно було серце.

Робота медиків була організована відмінно: одна людина заспокоювала когось, друга зайнялася венозним доступом, третя – знеболювала, а четверта провела повний огляд. Справжня командна робота! Дівчинку швидко відправили до лікарні. Вона вижила.

Сергій показав у телефоні фото малюнка, який пізніше ця дівчинка намалювала: машина швидкої допомоги та два медики. Йому було до сліз приємно отримати такий подарунок.

Але й це ще не було пекло, каже фельдшер.

Пекло почалося потім

Один випадок біля лікарні вразив Сергія в серце. До підстанції під’їхала обстріляна машина, з якої з криком “У мене поранені!” вискочив чоловік.

Відчиняє дверцята, а там два підлітки по 16 років. Один у свідомості з осколковими пораненнями, а другий – непритомний і з травматичною ампутацією обох ніг.

Сергій почав реанімувати цього хлопчика. Йому казали, що це вже 200-й, але він не вгамовувався.

– Я головою розумію, що його вже немає, а руки продовжують робити, – сказав Сергій. – Я вийшов і не міг усвідомити – хлопчику 16 років, жити і жити, як так?

Люди приходили на підстанцію та просили врятувати їх рідних у районах під обстрілами. І Сергій їхав та рятував.

– Одягаю броник, каску та їдемо. І тут розпочинається обстріл. Вибух. Мене та водія приглушило. Я повертаюсь до будинку, де ми щойно були, а будинку просто немає… Його знесло.

Тайра благословила

Якось на підстанцію приїхала Тайра – волонтер-парамедик Юлія Паєвська, яка ще з початку війни на Донбасі допомагала пораненим. 16 березня її взяли в полон окупанти. А тоді на підстанції вона шукала добровольців для евакуації поранених.

– Ми поїхали до шпиталю і вивозили поранених на вертолітний майданчик. Тайра – вона найкраща, – зізнався парамедик. – Вона сказала, що у такій ситуації ми стаємо справжніми чоловіками. Вона нас так мотивувала, що треба триматися до кінця. І ми трималися.

Сергій та його друзі-медики працювали доти, доки це було можливо.

Окупант: “Можу розстріляти”

Коли рашисти та ДНРівці були вже у місті, то зупиняли машини швидкої і погрожували зброєю.

– Це не передати, коли автомат тобі в спину упирається і ворожий солдат каже, ось зараз можу вас розстріляти і мені за це нічого не буде, – згадує Сергій. – Заходили на підстанцію і нас оглядали, поставили два танки за підстанцією та розстрілювали багатоповерхівки. Їм було смішно та весело.

А потім окупанти взагалі заборонили виїжджати на допомогу людям. І тоді медики вирішили залишити місто.

У день виїзду Сергієві виповнилося 23 роки. Дві доби вони діставалися Запоріжжя через численні ворожі блокпости.

Відзначений президентом

Сергій розповідає про свою роботу, як про повсякденні речі, але насправді це розповідь про героїв-медиків, які стійко і мужньо виконували свій професійний обов’язок під ворожими обстрілами.

Навіть президент України в одному зі своїх виступів згадав молодого парамедика Маріуполя.

– Український народ – це люди, які не шкодують себе заради інших. Фельдшер із Маріуполя Сергій Чорнобривець залишався на посту 22 дні поспіль.

А сам Сергій хоче, щоб країна знали імена його колег-героїв: Катерина Нагнібіда, Антон Касімов, Тетяна Двійних, Аліна Глобчанська, Олексій Сєров, Олександр Кононов, Олена Скирда, Андрій Кононов…

Мариуполь скорая
Джерело ФАКТИ. ICTV
2022-05-28 14:53:56

Магазин Автозапчастин м.Ніжин