Місто і регіон
Будинок з історією: як садиба Макарових стала музеєм

Будинок з історією: як садиба Макарових стала музеєм
Ніжинська історія приховує безліч цікавих сторінок, і одна з них – доля садиби, яка належала родині Василя Яковича Макарова, місцевого мирового судді. Від кар’єрного злету її власника до благодійних ініціатив його дружини, а потім занепаду та державного перепрофілювання – ця будівля пройшла довгий шлях.
Василь Якович Макаров народився у 1835 р. в родині Якова Гавриловича та Анастасії Олександрівни (у дівоцтві Ракович). Отримав освіту в Ніжинській класичній чоловічій гімназії, а згодом – у юридичному ліцеї князя Безбородька. Після навчання розпочав військову службу, отримавши чин поручика.
Одружився з Ольгою Павлівною Сомовою, у шлюбі народилося двоє дітей: Василь (1864) і Євгенія (1865). Та щастя тривало недовго: у 1867 р. дружина померла, залишивши чоловіка з двома малолітніми дітьми.
Служба та постійні відрядження не давали змоги самостійно виховувати дітей, тож у 1868 р. В.Я.Макаров одружився вдруге – з Наталією Єлисеївною Троциною. Саме їй він довірив опіку над своїми дітьми, а сам продовжив будувати кар’єру.
Завдяки підтримці родича нової дружини Костянтина Троцини, який був почесним мировим суддею та головою ніжинського з’їзду мирових суддів, Василь став мировим суддею 4-ї дільниці. У 1872 р. він запропонував новий поділ мирових округів, отримав державну квартиру й активно займався судовою реформою. Крім того, працював у комісії з облаштування лікарні в Носівці.
Через часті відрядження чоловіка Наталія Єлисеївна прагнула бути ближче до нього, тому 1 травня 1876 р. придбала в Ніжині садибу в купця Файнберга. Маєток розташовувався на вулиці Ліцейській і складався з двох одноповерхових кам’яних будинків, подвір’я та господарських приміщень. Разом із подружжям у садибі проживала сестра Наталії Ольга Троцина, яка так і не вийшла заміж.
У 1882 р. Наталія серйозно захворіла й склала заповіт, передавши свої маєтності Василю Яковичу. Однак із приміткою: протягом трьох років після її смерті він мав жертвувати по 3 тисячі рублів сріблом на користь Ніжинської жіночої школи рукоділля, у цьому ж документі вона заповіла 1 тис. рублів на будівництво в Ніжині жіночої школи рукоділля при прогімназії імені П.І.Кушакевич (невідомо, чи була відкрита ця школа). Ніжинську садибу вона спершу заповіла сестрі, а вже після її смерті – чоловікові.
Останні роки життя Макаров присвятив громадській діяльності, ставши у 1897 р. попечителем Ніжинського повітового училища. Та після смерті сина наступного року, не витримавши втрати, сам пішов із життя навесні 1899-го.
Родинний маєток у Липовому Розі перейшов до їхньої доньки Євгенії, яка вийшла заміж за генерала Миколу Розгонова. Проте цей маєток не пережив революційних подій – селяни його знищили. А ось ніжинська садиба залишилася. У 1960–1980-х рр. тут діяв філіал школи №3, а згодом – вечірня школа. Від 1981 до 2018 р. в будівлі працювала філія загальноосвітньої школи №1.
Нині ця історична споруда має нове життя: вона є частиною Ніжинського краєзнавчого музею ім. Івана Спаського та функціонує як відділ Художній музей. Це символічний поворот у долі будівлі, яка зберегла в собі дух часу та пам’ять про родину Макарових.