Україна і світ

Анексія Криму як каталізатор: У Європі теж є охочі перекроїти кордони



Оригінал на сайті Financial Times

Чи заважає вам спати ночами прагнення анексувати частину сусідньої країни? Якщо так, то ви не самотні.

Недавнє опитування Дослідницького центру П’ю показало, що межами своїх країн незадоволені багато європейців. З твердженням про те, що “частина території сусідніх держав по праву належить нам”, погодилися 67% угорців, 60% греків, 58% болгар і турок, 53% росіян і 48% поляків. Від цих почуттів не вільна навіть Західна Європа – точно так само висловилися 37% іспанців, 36% італійців і 30% німців.

У нормальні часи це б не мало великого значення. Ті ж угорці можуть жалкувати за Трианонським договором 1920 року, який, на їх погляд, позбавив Угорщину двох третин території, не вважаючи при цьому, що можуть повернути собі цю територію на практиці. Погано те, що зараз ненормальні часи.

Ідея анексії, яка довгий час була табуйована в міжнародній політиці, знову починає обговорюватися. Найбільш важливе у цьому сенсі захоплення Росією Криму в 2014 році. Суверенітет Росії над Кримом визнали лише кілька країн, в тому числі Північна Корея, Венесуела і Зімбабве.

Однак через п’ять років контроль Москви над півостровом тільки посилився. Тепер велика частина світу мовчазно погоджується з тим, що серйозні перспективи повернення Криму Україні відсутні. У цьому сенсі анексія вдалася.

Новини за темою



Працює все: Як компанії обходять санкції в Криму

Поточні ізраїльські вибори проходять на тлі дебатів про те, чи слід Ізраїлю офіційно анексувати приблизно третину Західного берега. Хоча мова йде про території, які давно знаходяться під контролем Ізраїлю, більшість країн відносяться до них як до окупованих територій Палестини.

Мирний план президента США Дональда Трампа для Близького Сходу передбачає визнання суверенітету Ізраїлю над великою частиною Західного берега, і прем’єр-міністр Ізраїлю Біньямін Нетаньягу прагне оголосити про приєднання територій до голосування, призначеного на 2 березня.

Поки адміністрація Трампа утримує Нетаньягу від заяв про офіційну анексію. США слід не відступати від цієї позиції, з міркувань, що виходять далеко за межі Близького Сходу. Одностороння зміна міжнародного кордону не за домовленістю сторін або міжнародному договору створить враження, що зараз один із тих історичних моментів, коли перекроюються карти.

Потенційні загарбники всьому світу відразу піднесуться. Якщо анексія стане виглядати прийнятною, це призведе до кровопролиття і перетворить в біженців безліч людей. Як застерігав колишній прем’єр-міністр Швеції Карл Більдт, “кордони в Європі креслилися кров’ю, і зміна їх буде кривавою”.

Те ж саме – і навіть більшою мірою – відноситься до Азії. Прем’єр-міністр Японії Сіндзо Абе всерйоз упирає на повернення приєднаних Росією за підсумками Другої світової війни островів, хоча при цьому підкреслює, що це має статися внаслідок переговорів. Навпаки, китайська влада переконана у своєму праві покінчити з фактичною незалежністю Тайваню з допомогою військової сили.

Варто відзначити, що громадяни будь-яких країн – хоч росіяни, хоч китайці, хоч угорці, хоч ізраїльтяни – мають право думати про кордони своїх країн, що їм завгодно. У минулому кордони не раз змінювалися, і групи населення, які вважають, що вони живуть не у тій – етнічно або релігійно – країні, будуть завжди.

Кращий вихід із таких ситуацій – надійні угоди про захист прав меншин або про подвійне громадянство. Але немає нічого неправильного в тому, щоб виступати за зміну кордону. Головне, щоб зміни були саме результатом переговорів.

Новини за темою



Яку ціну готовий заплатити Зеленський за мир на Донбасі?

Корені сучасного табу на анексію лежать в 1930-х роках. Тоді була допущена ремілітаризація Рейнської області Адольфом Гітлером, за якою послідували анексія Німеччиною Австрії і розчленування Чехословаччини. Саме на цьому прикладі покоління повоєнних політиків вивчили урок: безкарні анексії вкрай небезпечні і в результаті призводять до війні.

Зараз, коли змінюються міжнародно визнані кордони, мова майже завжди йде про виникнення нової країни в результаті успішної боротьби за незалежність, іноді після довгих утисків. Однак дозволити з’явитися новій країні, такій як Південний Судан або Східний Тимор, зазвичай з допомогою обговореного і міжнародно визнаного референдуму, це зовсім не те ж саме, що дозволити існуючій країні захопити силою частину сусідської території.

В останні десятиліття XX століття заборона анексій дотримувалася жорстко. Саме тому в 1982 році Британія вирішила боротися з Аргентиною за Фолклендські острови. Саме тому в 1991 році американці зібрали міжнародну коаліцію, щоб дати відсіч Іраку, який вторгся в Кувейт.

У тому ж році, в якому почалася перша іракська війна, розпався Радянський Союз і на його місці виникли 15 незалежних держав. До честі Росії, розпад СРСР проходив загалом мирно і у рамках міжнародних угод. Прийняте 23 роки потому рішення Москви анексувати Крим стало поверненням до односторонньої агресії. Воно повинно залишитися поодиноким прикладом і не перетворитися в першу ластівку нової епохи.

Гідеон Рахман

Переклад ІноЗМІ

Редакція може не погоджуватися з думкою автора. Якщо ви хочете написати в рубрику “Думка”, ознайомтеся з правилами публікацій і пишіть на [email protected]

 

Джерело: www.112.ua

Теги
Facebook
Close