«Росіяни лізли кількома групами й закидали позицію гранатами»: як поранений «Голд» відбив атаку

Перший вихід «Голда» на позицію розтягнувся майже на місяць. Наприкінці росіяни пішли на штурм, а самого бійця поранило в руки й ноги.

Його історію розповіли у 151-й окремій механізованій бригаді.

До війська «Голд» потрапив 6 червня 2025 року. Уже на призовному пункті дізнався, що служитиме у 151-й бригаді.

Перший бойовий вихід привів його на спостережний пункт. Там треба було стежити за противником, передавати інформацію своїм і тримати позицію.

Побут був таким самим фронтовим, як і робота. Воду економили. Їжу й пляшки скидали з дронів, але після падіння з висоти частина води просто витікала — пластик не витримував удару.

Укриття облаштовували самі, позицію намагалися сховати від тепловізорів. Спали на карематах у спальниках, а замість подушки іноді підкладали листя.

Над ними постійно працювали російські дрони. За словами «Голда», противник прочісував місцевість квадрат за квадратом і робив скиди. Якщо знаходив українську позицію — слідом могли піти штурмовики.

Одного разу «Голд» помітив одразу кілька російських груп, які висувалися до позиції.

«Якщо не ти його — то він тебе», — згадує військовий.

Росіяни полізли кількома групами, закидали позицію гранатами й атакували за підтримки дронів.

Атаку вдалося відбити, але «Голда» посікло уламками — поранення він дістав у руки й ноги.

Боєць відійшов у безпечніше місце, де йому наклали турнікети. А далі почалася евакуація.

Через російські дрони просто пройти маршрут було неможливо. Рухалися шматками: добігти до наступної позиції, перечекати, поки небо стане трохи чистішим, і знову рушати далі.

Після лікування «Голд» повернувся до служби. Зараз він виконує завдання з охорони та чергування.

Майже місяць на одній позиції — це ще й багато часу поруч із тими самими людьми. У короткі хвилини тиші говорили про машини, родини, життя до війни.

Саму війну, каже «Голд», згадували рідше.

Бо про неї й без того нагадувало все навколо.