«П’ятнадцять “кабачків” полетіло туди»: як «Бусінка» на «Мурчику» розгромив окупантів на Покровському напрямку
Військовий з позивним «Бусінка» був командиром танка, швидко опановував Leopard 2A4, нищив ворога на Покровському напрямку й евакуював підбиту техніку.
Нині він — командир танкового взводу 155-ї окремої механізованої бригади. Тепер отриманий у боях досвід передає новому поколінню танкістів.
Про шлях до війська, навчання на танках Leopard, бойові виїзди та те, як безпілотники змінили роботу танкістів, військовий розповів кореспонденту АрміяInform.
Від фермерства до їзди на танку
«Бусінка» родом із Тернопільщини. Раніше займався фермерством, будівництвом, а згодом працював на шиномонтажі. Після початку широкомасштабного вторгнення рф до війська пішов його молодший брат.
— Мені це завжди не давало спокою. Хотів служити, але у 2022 році відбирали тих, хто мав якийсь попередній досвід. Я добровільно пішов у 2024 році, — каже він.
Оскільки він мав вищу освіту, йому запропонували пройти курси й стати молодшим лейтенантом. До початку навчання він знаходився в 155-й бригаді.
— Там одразу все було, як я люблю. За короткий термін часу і друзі, і знайомі вже були. Я й лишився, — пригадує військовий.
Після базової загальновійськової підготовки почався відбір танкістів. Частина військових вирушила за кордон опановувати французьку техніку, а «Бусінку» направили навчатися працювати з танком Leopard.
— Навчання проходило приблизно три з половиною тижні. Десь на третьому занятті мав необережність стрибнути з танка й підвернув ногу. Інструктора кажуть: «Додому, додому потрібно». Кажу: «Ні, хлопці. Мені треба навчитись, щоб я міг воювати на цій машині». Мені вправили ногу, я купив ортез і в ньому ходив на навчання, — сміється захисник.
«Бусінка» їде на «Мурчику»
«Бусінка» став командиром танка. Крім нього, в екіпажі Leopard 2A4 було ще троє військових: навідник, заряджаючий та механік-водій. За його словами, головне — не лише знати власні обов’язки, а й розуміти роботу побратимів. Саме тому він намагається навчати всіх членів екіпажу взаємозамінності.
— Хлопцям говорю і наголошую, що ми маємо бути взаємозамінні. Це непросто, але треба старатися. Тут комунікація — основне. Бо без комунікації й без розуміння, що ти маєш виконати, ти абсолютно нічого не зробиш, — каже він.
Командир контролює роботу всього екіпажу. Йому водночас необхідно стежити не лише за приладами, а й за ситуацією довкола. З досвідченим екіпажем взаєморозуміння доходить до того, що іноді достатньо одного жесту або легкого дотику до плеча, щоб спілкуватись один з одним без слів. Нових танкістів до цього доводиться готувати поступово, поєднуючи теорію з постійною практикою.
Свій танк екіпаж назвав «Мурчиком». Разом із позивним командира це неодноразово ставало приводом для жартів серед танкістів.
— Коли ми до суміжників були прикомандировані, командир танкового взводу запитав, як машина називається, який позивний командира. Кажу: «Позивний машини — „Мурчик“, а позивний командира — „Бусінка“». І там всі вже старші танкісти — такий хохіт був: «„Бусінка“ їде на „Мурчику“», — сміється військовий.
Реальний досвід екіпаж отримував уже на Покровському напрямку.
— Ми ще навчалися у бойових хлопців, бо вони вже пройшли свій певний бойовий шлях. Вони нам підказували, як правильно маскуватись, як правильно заїхати на позиції, які маневри робити. Ми були як зелені студенти. На ходу вчилися, проблеми вирішували. Командування нам швиденько сприяло і допомагало, — каже «Бусінка».
Як розвиток БПЛА вплинув на роботу танкістів
Одними з перших завдань стали евакуації пошкоджених танків.
— Приїхали в поле, не знаючи, що там. Просто зачепили тросами й полетіли. Зараз вже все змінилося. Тепер ти так не доїдеш, бо ще на під’їзді можеш отримати на горіхи. Значно все змінилося з використанням БПЛА, але і ми розвиваємося, тому що шукаємо шляхи, як краще маскуватись, як краще протидіяти тому всьому. Ми всі навчаємося, — зазначає оборонець.
Військові почали модернізувати танки. Встановлювали додатковий захист й експериментували з різними конструкціями. Частину рішень перейняли в суміжного підрозділу.
— З часом вже почали робити «їжаки» з тросів. Всі хлопці разом різали, варили. Екіпаж брав участь в цьому всьому. Це дуже рятувало. Будь-які засоби хороші. Але до них ми доходили через спроби й помилки, — говорить «Бусінка».
Він пригадує, як одного разу російські війська спробували здійснити прорив. Його екіпаж отримав завдання висунутися для підтримки підрозділів. Однак до району виконання завдання танкісти навіть не доїхали. Ворожу техніку, яка рухалася вперед, ще на підходах уразили українські оператори БПЛА.
— Ми доїхали приблизно до половини дороги, і комбат каже: «Відкат, пацани, вже не треба». Розвернулися і повернулися на свою точку, — згадує військовий.
Цей випадок наочно показав, наскільки суттєво безпілотники змінили поле бою: техніка противника могла бути знищена ще до того, як українським танкістам доводилося вступати в бій.
«П’ятнадцять „кабачків“ полетіло»
З часом екіпаж почав виконувати й вогневі завдання. Йому доводилось працювати по позиціях ворожих пілотів, схованках противника та інших цілях, куди не діставала артилерія.
Через активність ворожих FPV-дронів виїзди доводилось проводити, коли була погана погода та обмежена видимість. Перед одним із таких завдань танкісти провели рекогностування. До лінії бойового зіткнення залишалося близько п’яти кілометрів. Майбутній шлях пройшли заздалегідь, оцінили місцевість і лише після цього спланували маршрут.
— Раз — і поїхали. Мінімум переговорів, мінімум інформації в ефірі. Де ми, що робимо, знали тільки кілька людей. Ми заїхали, гарно відпрацювали весь комплект. П’ятнадцять «кабачків» (снарядів — ред.) полетіло туди, де треба. Все красиво. Танчиком приїхали. Потім розвідка показала радіоелектронне перехоплення, як там всі (військові рф — ред.) метушились, що їх там бамбят. Це була ознака того, що ми гарно відпрацювали в той сектор, — розповідає «Бусінка».
Підірвалися на міні — і продовжили працювати
Він пригадує інший бойовий виїзд. Екіпаж дістався району виконання завдання і відкрив вогонь, однак незабаром Leopard підірвався на міні.
— Танчик витримав цей удар. Одразу відчулося, що є пошкодження. Ми ще зробили серію пострілів у сторону противника. І одразу розворот. Ми поїхали, там щось пару разів міномет ляпнув. Найкращий результат — що люди живі лишились, — говорить захисник.
Попри пошкодження, танк залишався на ходу. Уже після прибуття танкісти побачили масштаби пошкоджень. Втім, «Мурчика» вдалося відремонтувати власними силами.
— Я не знаю, як ми доїхали. Трішки помучилися, але зробили все на місці. І машина була знову готова до виїзду, — каже військовий.
«Комбат, тільки молоко постраждало!»
У танкістів різноманітна робота. Поки одні екіпажі чергують і готові у будь-який момент виїхати на танку для проведення евакуації чи ураження противника, інші виконують супутні завдання, наприклад, доставляють боєкомплект і провізію.
— Коли екіпаж на чергуванні, він постійно перебуває в готовності. Якщо один виїхав, всі в стані очікування. Сидять і чекають, поки не приїдуть. Перебіг подій може бути різним. Можливо, потрібно буде їхати на допомогу, на евакуацію, на підтримку. Коли я не був на чергуванні на танку, то виконував пов’язані завдання, — розповідає «Бусінка».
Нещодавно він разом із побратимом доставляв провізію у визначене місце. Дістатися туди мали на квадроциклі з причепом. Він швидко опановував нову для себе техніку. Дорогою військовий постійно стежив не лише за дорогою, а й за небом. Каже, ця звичка залишилася ще з БЗВП, коли інструктори навчали спостерігати за всім.
— Хоч ти сконцентрований на дорозі, але мусиш «палити» небо. Дорогу, небо — все. Раз — і тут такий подаруночок з боку залітає. Дивлюся — метрів сім від мене. І кнопочку газу на повну даю. І оцей ривок, оці мілісекунди, нам з побратимом врятували життя. Один осколок тільки отримав. І добре так контузило. Все. Я ще комбатові кажу: «Комбат, тільки молоко постраждало!». Якби нас скував страх, він би по нас влупив, — згадує захисник.
За словами військового, у таких ситуаціях вирішальними стають секунди та здатність не розгубитися.
«Тут потрібна холодна голова»
Нині «Бусінка» вже не лише сам виконує бойові завдання, а й готує нових військовослужбовців. Він став офіцером, пройшов вишкіл командирів і очолив танковий взвод. Досвід, який колись здобув на фронті, тепер передає новим танкістам.
— Ми — люди, котрі хотіли навчитися, бо ми знали, що ми будемо робити. Щоб бути танкістом, треба усвідомлювати, на якій ти машині будеш їхати, яка небезпека тебе може чекати й що робити з тою машиною. Тут потрібна холодна голова й усвідомлення того, що ти робиш, — запевняє він.
Військовий переконаний, що сучасному танкісту необхідне критичне мислення, нестандартні підходи та здатність ухвалювати рішення за секунди.
фото автора
