Йшли понад 10 км через спалені посадки й мінні поля: історія «Татарина», який рятує підбиту техніку

«Татарин» понад 20 років працював у шахті на Донеччині, а тепер займається евакуацією пошкодженої техніки з поля бою на Покровському напрямку.

Кожен виїзд — смертельний ризик. Під час однієї евакуаційної місії його транспорт підірвався на міні, тому військовим довелось понад 10 кілометрів йти пішки через мінні поля і спалені посадки під загрозою ворожих обстрілів.

Про свій військовий шлях та один із найскладніших виїздів військовослужбовець 155-ї окремої механізованої бригади розповів кореспонденту АрміяInform.

«Там уже немає нічого…»

Військовий з позивним «Татарин» долучився до війська у 2024 році. До цього понад 20 років працював у шахті. Він родом із Мирнограда, що на Донеччині.

— Все життя прожив на одному місці. Тримався там до 2024 року. Звісно, хотілося б повернутися назад, але там уже немає нічого… Все розбито. Такий от «русскій мір». Зараз виборюю свою домівку, — із сумом говорить він.

Після навчального центру чоловік потрапив до 155-ї бригади. Нині «Татарин» — командир відділення технічної розвідки. Він допомагає евакуювати пошкоджену техніку з поля бою, щоб після ремонту вона знов могла допомагати українським захисникам на фронті.

— Ми витягуємо техніку безпосередньо з поля бою. Нам дають наказ, а ми вже плануємо виїзд, робимо технічну розвідку. Спочатку їдемо з хлопцями, дивимося, як там краще підчепити, і як краще заїхати туди іншою машиною. Плануємо час, виїжджаємо, а потім уже чіпляємо евакуаційною машиною, — пояснює він.

Так оборонці витягували з передових позицій різну техніку — від бронетранспортерів до танків.

Йшли понад 10 км через посадки, мінні поля і розтяжки

Військові їздять проводити технічну розвідку на американському автомобілі HMMWV, відомому як «Хамві».

— Дуже гарна машина. Вона не підводила жодного разу. Ми першого «Хамві» втратили, коли підірвалися на міні. Тоді проводили розвідку. Хоч відлетіло колесо, хлопців довозив до посадки як міг — на трьох колесах, — каже командир відділення технічної розвідки.

Це був один із найважчих виїздів для його групи. Пошкоджений французький бронетранспортер VAB залишився в районі, звідки вже відходили українські підрозділи. Його потрібно було забрати, щоб він не залишився противнику.

Тоді в евакуаційній місії брали участь четверо людей: «Татарин» та троє його побратимів. Військовий з позивним «Дід», який родом з Дніпра, «Блогер» — з Житомира, а також «Патрон» — з Тернопільщини.

До VAB дістатися вдалося, але неподалік їхній «Хамві» підірвався на міні. Військові дістали контузії та інші травми. Однак на цьому небезпека не закінчилася. Групу виявив ворожий FPV-дрон.

— Ми тільки повискакували з машини й почали відходити, як FPV наздогнав та добив її. Машина згоріла. Добре, що всі цілі. Контузії у нас були, струс мозку й таке все. Виходили вже пішки, — говорить військовий.

Транспорту вже не було. Разом із ним згоріли й засоби зв’язку. Зв’язатися зі своїм підрозділом чоловіки не могли, тому далі їм довелося виходити із небезпечної зони самотужки. Попереду були кілометри розбитих спалених посадок та замінованої місцевості.

— Там, де ми були, вже не було наших позицій. Ми опинились між двох вогнів. У нас не було ніякої рації — все згоріло. Наосліп йшли. Ми понад 10 кілометрів виходили через посадки, мінні поля і розтяжки. Тяжко було вийти, — пригадує «Татарин».

Через активність безпілотників відкриті ділянки доводилося долати максимально швидко.

— Ми навіть не йшли, а бігли. Там посадки були биті, голі. Не було, де сховатись. І все було забито дронами. Не знаєш, де свій, де чужий, — каже військовий.

«Свої, свої!»

Зрештою оборонці помітили натоптану стежку, а згодом почули голоси. Це виявилися українські піхотинці із суміжного підрозділу. Для «Татарина» момент зустрічі був особливо напруженим, оскільки він родом із Донеччини та переважно спілкується російською мовою. Побратими попросили його спочатку мовчати, аби їх не сприйняли за ворога.

— Почули голоси хлопців. Страшно було, тому що я сам, як кажуть донбаський. Розмовляю по-російськи, а побратими українською мовою. І мені сказали, щоб я нічого не казав, бо приймуть не за своїх. Там піхота була. Вони вже зброю попереклацували. Ми їм: «Свої, свої. Ми зі 155-ї!». Підняли зброю, підійшли, поговорили. Хлопці по раціях вже своїм передали, хто ми, — розповідає «Татарин».

Виявилося, що їхню групу вже шукали побратими зі 155-ї бригади, зокрема за допомогою безпілотників.

«У найкращих блокбастерах таке не побачиш»

Військовим ще потрібно було дістатися до безпечнішої зони, щоб отримати медичну допомогу. Наступного дня суміжники забирали їх з позицій на іншому «Хамві». Та й цей шлях не минув без зустрічі з FPV-дроном.

— Ми з Вовчиком вдвох, як у фільмі, відстрелювалися. Вовчик з автомата, а я з помпової рушниці. І він (FPV-дрон — ред.) за 30 метрах як бахнув. Це ми ще на ходу в «Хамві» відстрелювалися. У найкращих блокбастерах таке не побачиш. Тяжко було. Війна є війна, — говорить захисник.

Зрештою військових вивезли до безпечнішої зони. Там їх вже чекали медики.

— Найголовніше — живі й здорові, — впевнений він.

На «Татарина» чекає дружина та дочка. Через російську агресію його життя і професія кардинально змінились. Тепер замість роботи у шахті — розбиті дороги, міни, FPV-дрони та багатотонна техніка, яку необхідно повернути з поля бою.

Кожна успішна евакуація означає, що пошкоджена машина не залишиться противнику. Її доправлять для ремонту, а після відновлення вона може знову повернутися до підрозділу і допомагати захисникам виганяти окупантів з української землі.