Автор духовного гімну українців: що ми не знаємо про Олександра Кониського? (Частина ІІ)

Ніжинщина для Олександра Кониського була не просто місцем народження. Тут минули його дитячі та юнацькі роки, тут він здобував перші знання, а Ніжин згодом залишився у його пам’яті як важливий осередок освіти й просвітництва. Кониський навчався у Ніжинському повітовому училищі, мріяв продовжити освіту в Ніжинському юридичному ліцеї та згодом навіть використовував псевдонім «Олександр Переходовець», пов’язаний із його рідною Переходівкою.

Тож у другій частині нашої розмови журналісти MYNIZHYN поспілкувалися із завідувачкою відділу Меморіальний будинок-музей Юрія Лисянського Ніжинського краєзнавчого музею імені Івана Спаського Оксаною Степановою про зв’язок Олександра Кониського з Ніжинщиною, його внесок в українську освіту та культуру, випробування, яких зазнав через свої переконання, і, звичайно, про те, чому написана ним «Молитва за Україну» стала духовним символом для кількох поколінь українців.

– Чи був Кониський пов’язаний із Ніжинщиною та яке місце наш край посідає в його біографії або творчості?

– Олександр Кониський народився 18 серпня 1836 року на хуторі Переходівка – нині це село Ніжинського району Чернігівської області. Походив він зі старовинного роду Кониських, представники якого ще у XVII–XVIII століттях були пов’язані з Ніжинським полком і Ніжинським магістратом.

Але особливо важливим для нього був Ніжин як місто його дитинства та юності. Початкову освіту Кониський здобував у Ніжині, навчався в Ніжинському повітовому училищі. Він мріяв продовжити навчання в Ніжинському юридичному ліцеї князя Безбородька, проте через матеріальні труднощі здійснити цю мрію не зміг.

Сам Кониський згодом дуже тепло писав про Ніжин. Він називав його осередком просвітництва Чернігівщини та північної Полтавщини і згадував про значення Ніжинського ліцею та давню історію міста. Тобто Ніжин залишився в його пам’яті не просто рідним містом, а важливим культурним центром, який сформував його уявлення про освіту й українське життя.

Ще одна деталь, яка для Ніжина особливо цікава: Кониський використовував один із псевдонімів «Олександр Переходовець», який безпосередньо пов’язаний із назвою його рідної Переходівки.

До речі, у 2016 році, до 180-річчя Кониського, в Ніжині встановили пам’ятний знак на місці повітового училища, де він навчався, а в Переходівці відкрили меморіальну дошку.

– Наскільки важливим був внесок Кониського у розвиток української освіти та культури?

– Одним із головних напрямів діяльності Кониського була народна освіта. Він був одним з організаторів недільних і вечірніх шкіл, громадських бібліотек та товариств із поширення грамотності. Для таких шкіл він сам створював навчальну літературу: «Українські прописи» (1862), «Арихметика, або Щотниця» (1863), «Граматика, або Перша читанка задля початку вчення» (1883). Тобто він не просто говорив про необхідність освіти українською мовою, а створював для неї конкретний інструментарій.

Не менш значним був його внесок у розвиток української культури як організатора. Кониський був одним із тих діячів, які намагалися об’єднати українську інтелігенцію Наддніпрянщини та Галичини. Він брав участь у створенні у Львові Літературного товариства імені Тараса Шевченка 1873 року, а згодом разом з Олександром Барвінським ініціював його реорганізацію в Наукове товариство імені Шевченка. Саме НТШ згодом стало одним із найважливіших центрів української науки та культури.

Величезне значення мала і його літературна та видавнича робота. Кониський писав вірші, оповідання, повісті, літературно-критичні й історичні статті, займався перекладами. Я б охарактеризувала його творчість як прогресивну та досить сміливу, як на той час, адже він викривав часто різні соціальні, правничі проблеми тогочасного суспільного ладу. Також він видавав твори інших українських письменників, зокрема в альманасі «Луна», де були надруковані раніше неопубліковані твори Тараса Шевченка, Михайла Старицького, Івана Нечуя-Левицького та інших.

Окремий напрям його діяльності – повернення та популяризація спадщини Шевченка. Кониський перекладав російськомовні твори Шевченка українською і створив фундаментальну працю «Тарас Шевченко-Грушівський: Хроніка його життя» – одну з найповніших на той час біографій поета.

– Відомо, що за свої переконання він зазнавав переслідувань. Якими були найскладніші випробування у його житті?

– Одним із найтяжчих епізодів став арешт у січні 1863 року. Кониського звинуватили в належності до антиурядової політичної організації. Без суду його вислали до Вологди, а потім перевели до Тотьми. Фактично це означало кілька років відірваності від України, обмеження свободи та життя під наглядом влади. У 1866 році йому дозволили повернутися в Україну.

Причиною переслідувань була не лише його політична активність у вузькому розумінні. Кониський активно займався українською освітою, організовував недільні школи, писав українські підручники, виступав на захист української мови.

Його діяльність влада сприймала як небезпечну. Показовий факт: підручник про закони, необхідні селянам, який він підготував, цензура не дозволила надрукувати.

Після повернення із заслання труднощі не закінчилися. Кониський ще довго перебував під поліцейським наглядом. За словами Михайла Грушевського, лише 1872 року він був фактично звільнений від цих обмежень і зміг оселитися в Києві. До речі цьому дуже сприяла його дружина, яка, за спогадами доньки, особисто їздила до Петербурга і домагалась відповідних розпоряджень.

Ще одним випробуванням стала заборона українського слова. Кониському доводилося друкуватися в умовах жорсткої цензури, використовувати численні псевдоніми та шукати можливості видавати українські тексти за межами Російської імперії. Його діяльність припала на період, коли український культурний рух постійно стикався з імперськими обмеженнями.

– Чому саме його твір «Молитва за Україну» зміг пережити епохи та стати одним із духовних символів українського народу?

– Звичайно, особливе місце в творчості Кониського займає «Боже великий, єдиний» («Молитва за Україну»), слова якої він написав 1885 року, а музику створив Микола Лисенко. Пісня стала одним із найвідоміших творів української духовно-патріотичної традиції. У її словах втілені найважливіші прагнення народу – мир, свобода, єдність і благополуччя рідної землі. Цей твір став не лише мистецьким явищем, а й духовним символом, який об’єднує українців у різні історичні періоди. Особливо актуально він звучить і сьогодні, коли українці знову виборюють свою незалежність.

– Якщо б вам потрібно було охарактеризувати Олександра Кониського одним реченням для сучасних українців, яким би воно було?

– Олександр Кониський – це один із тих «будівничих України», які не чекали сприятливих часів, а просто щодня робили те, без чого сучасної української культури могло б не бути.

Життя Олександра Кониського – це приклад людини, яка попри переслідування, цензурні заборони та особисті випробування не відмовилася від своєї мети – працювати заради української освіти, культури й національної свідомості. Його зв’язок із Ніжинщиною додає цій постаті особливого значення для нашого краю, адже саме тут розпочався його життєвий і освітній шлях.

А написана Кониським «Молитва за Україну», що стала одним із найвідоміших духовно-патріотичних творів українців, і сьогодні нагадує про його головні прагнення – мир, свободу, єдність і добробут України.

Як повідомляв MYNIZHYN, для більшості українців ім’я Олександра Кониського насамперед пов’язане з відомими словами молитви «Боже великий, єдиний, нам Україну храни». Проте за цим твором стоїть значно масштабніша постать – письменник, педагог, видавець, юрист, громадський діяч та один із активних творців українського культурного життя ХІХ століття. Кониський присвятив своє життя розвитку української освіти, мови та національної свідомості, за що неодноразово зазнавав переслідувань.