«Більше по нас ніхто не стріляв»: гармаші 40-ї бригади перемогли в артилерійській дуелі

Коли ворог виявив позиції українських артилеристів і відкрив по них гарматний вогонь, наші бійці не забарилися з відповіддю.
Снаряд за снарядом гатили вони по противнику і, зрештою, влучили по ворожій гарматі та її розрахунку.
«Більше по нас ніхто вже не стріляв», — згадує про цей епізод Дмитро з позивним «Малий», розповідаючи про свій бойовий АрміяInform.

До Збройних Сил України Дмитро з Тернопільщини долучився вісімнадцятилітнім і відтоді пройшов довгий непростий бойовий шлях — воював на Харківщині та Сіверському напрямку, на стику Харківської, Донецької та Луганської областей.
Свій позивний військовий отримав через вік, адже був наймолодшим у батареї чи навіть, можливо, в усьому дивізіоні.
— Я прийшов у 18 років. У мене день народження на початку листопада, а через 20 днів я вже був у частині.
Спочатку була строкова служба, «курс молодого бійця». Потім уже підписав контракт на три роки.
З ППД перевели в район бойових дій на підсилення, і з того часу до тепер я на війні, — каже Дмитро.

Початок широкомасштабного російського вторгнення «Малий» зустрів на навчанні — тоді він опановував радянську протитанкову гармату «Рапіра» як навідник. Пізніше служив заряджаючим, потім став старшим навідником.
За кілька років, каже Дмитро, характер бойових дій суттєво змінився. Однією з головних причин стало масове застосування безпілотних літальних апаратів, масове поширення яких дуже вплинуло на бойову роботу артилеристів.
— Тоді більше артилерія била, і можна було бити у відповідь чи втекти, змінити позицію.
А зараз, як дрони літають, то набагато гірше, бо вони можуть зависати, потім летіти. І вони більш маневрені. Коли дрони десятком летять один за одним, то ти скоріше змучишся від них відстрілюватися.
З артилерією було простіше — вона постріл зробила, ти собі впав, приліт був, осколки пролетіли, а ти встав і далі побіг, — пояснює артилерист.

У 2023 році протитанковий підрозділ, де служив «Малий», розформували. Частину військових перевели до піхоти, інших — до артилерійських дивізіонів.
Сам військовий пояснює це тим, що застосовувати протитанкову гармату МТ-12 «Рапіра» в нових умовах стало надто складно.
— Вже, мабуть, не було сенсу. Або дрони, або ПТРК. Та навіть ПТРК уже не так, як дрони.
«Рапіра» з прямої наводки стріляє, а по прямій наводці — це три кілометри, із закритої позиції — сім кілометрів.
Але щоб із «Рапіри» стріляти, то треба за 3‒4 кілометри стояти від «нуля». Це щоб з неї хоча б по передку по піхоті стріляти, — зазначає Дмитро.

Згодом «Малий» перейшов на 155-мм артилерію — спочатку на американсько-британську гаубицю М777, згодом — на причепну версію української «Богдани».
У розрахунку Дмитро заряджаючий, тож постійно має справу зі снарядами вагою в десятки — близько 40–60 кілограмів.
— Вага залежить від різновиду снаряда. Ну, снаряд важить кілограмів 50, можуть і 60 кг.
Нам навіть привозили снаряди по 80 кг — ми ними не стріляли, але такі снаряди теж були.
Такі снаряди привозили в ящиках, і ми вчотирьох один такий ящик несли, де були і сам снаряд, і порох, — розповідає військовий.

За роки служби «Малий» воював на Харківщині та Сіверському напрямку, на стику Харківської, Донецької та Луганської областей.
Восени 2022 року його підрозділ був у районі Балаклії під час Слобожанського контрнаступу.
Артилеристи підтримували українську піхоту вогнем по місцях, де перебували російські військові та їхні мінометні розрахунки.
— Стріляли по скупченнях піхоти, техніці, мінометниках і ворожій артилерії — били тоді з «Рапіри», — згадує він.

На Сіверському напрямку одними з найбільших ризиків були щільно заміновані ділянки. За словами «Малого», близько 20 військових облаштовували там дві позиції серед протипіхотних мін «Пелюстка».
— Там усе було засипано цими мінами-«пелюстками». У нас було тоді 20 осіб, бо ми облаштовували дві позиції. А там був пісок, в якому важче вкопуватися, ніж у землі.
У землі все просто вкопати, бо вона вже не обсипається так, як пісок. А пісок тільки трошки висох — і вже обсипається.
То ми коли там облаштовували позиції, нас 20 осіб бігало між мінами і ніхто не підірвався, — посміхається Дмитро.

Ще один епізод стався в районі Кругляківки. Під час одного з ударів ворожий боєприпас прилетів між бліндажем і гарматою, але сама гармата вціліла.
Там же «Малий» запам’ятав артилерійську дуель, коли російська гармата працювала по їхній позиції, а український розрахунок відповідав окупантам у реальному часі.
— Кажуть, знайшли гармату, звідки вона стріляє. Ми побігли, зарядили, заховалися. Командир гармати лишився біля неї, зробив постріл і зразу заховався в укриття.
І так ми бігали від бліндажа до гармати: зарядили, постріл — і назад заховалися. Вони по нас, ми по них.
Зрештою, вони затихли. Нам повідомили про влучання, і більше по нас ніхто вже не стріляв, — задоволено розповідає «Малий».

Серед бойових епізодів «Малому» найбільше запам’ятався масований артилерійський обстріл позиції гармати. Тоді, за підрахунком військового, по них випустили щонайменше 160 снарядів.
— Було багато, по-різному. І дронами по нас били, й артилерією. Найбільше — це коли 160 снарядів по нас гатили, а ми втекли. Може, їх навіть трошки більше було. Вони стріляли, але ми посадкою вийшли, всі цілі і гармату цілу вивезли, — пригадує артилерист.
Зараз Дмитро «Малий» продовжує нищити ворога влучним вогнем і найбільше чекає переможного завершення війни. Адже, попри любов до артилерійської справи, найбільшим прагненням для нього лишається мир, коли гармашам треба стріляти лише під час навчань на полігонах.





























