Ретранслятори встановлювали під обстрілами: у Харкові бійці 40-ї артбригади забезпечили зв’язок попри вогонь ворожих снайперів
Ретранслятор на дев’ятиповерхівці біля танкового училища у Харкові зв’язківцям 40-ї артилерійської бригади довелося встановлювати під вогнем ворожих снайперів.
Цей епізод став одним із найнебезпечніших у бойовій біографії військовослужбовця 40-ї окремої артилерійської бригади Василя на позивний «Хюндай».
Про шлях від мобілізованого піхотинця до зв’язківця, відновлення зв’язку в Харкові під обстрілами на початку широкомасштабного вторгнення, появу Starlink, резервні канали та непомітну, але критично важливу роботу зв’язківців боєць розповів АрміяInform.
«А він же зв’язківець!»
38-річний Василь з Миколаївщини працював касиром-контролером і не міг навіть уявити, що на тривалий час пов’яже своє життя з військовою службою та братиме участь у бойових діях під час збройного захисту країни.
Під час строкової служби він здобув у Полтаві спеціальність військового зв’язківця, однак не думав, що це отримані знання ще колись йому знадобляться. Все змінив напад росії на Україну в 2014 році.
У 2015 році Василя мобілізували, і хоча за військовою спеціальністю він мав служити зв’язківцем, спершу чоловік потрапив у піхоту й виконував бойові завдання як штурмовик.
— Коли почалося АТО, я мав іти як зв’язківець, але обставини склалися інакше — нам не вистачало людей, не було ким міняти і довелося стати піхотинцем і штурмовиком, — розповідає Василь.
Штаб підрозділу бійця тоді розташовувався у Волновасі, а сам він перебував на позиціях поблизу Старогнатівки.
До роботи за своєю первинною військовою спеціальністю «Хюндай» повернувся лише після підписання контракту у 2019 році.
— У 2019 році, як підписав контракт, начальник штабу, підполковник Пономаренко, подивився військовий квиток і каже: «А він же зв’язківець!» Так я і став знов зв’язківцем, — посміхається військовий.
Після цього Василь працював із різними системами військового зв’язку, переважно радіостанціями Harris і Motorola. Згодом його підрозділ перебрався до Бахмута, де військові пробули близько двох років.
Ретранслятор на дев’ятиповерхівці встановлювали під вогнем снайперів
Напередодні широкомасштабного вторгнення підрозділ мав пройти бойове злагодження. Військові прибули до місця постійної дислокації 92-ї окремої механізованої бригади й лише встигли розміститися.
— Ми мали їхати на бойове злагодження. Приїхали до 92-ї бригади, де було їхнє ППД (пункт постійної дислокації — ред.), тільки розмістилися. І нам наступного вечора говорять: «Можете збиратися, буде війна», — розповідає військовий.
У перші дні вторгнення частина систем зв’язку не працювала. За словами Василя, сервери були зламані, тому військові не могли налагодити звичні канали. Тому, щоб забезпечити принаймні базовий радіозв’язок, зв’язківці їздили Харковом і встановлювали ретранслятори. Це давало змогу підтримувати зв’язок між розосередженими у місті підрозділами через радіостанції.
— Чекали подальших вказівок, бо тоді нічого не було зрозуміло. Зв’язок був зламаний, не можна було ніяк його налаштувати, сервери були зламані. Чекали подальших вказівок вищого начальства.
Їздили, розставляли ретранслятори, щоб хоча б якийсь зв’язок був, хоча б через «Мотороли». З дивізіонами по Харкову їздили, розставляли. Це було в перші дні. Більш-менш почали трохи розуміти, що і як робити, — пригадує зв’язківець.
Саме під час одного з таких виїздів Василь пережив один із найнебезпечніших епізодів своєї служби. Зв’язківці мали встановити ретранслятор на дев’ятиповерховому будинку біля танкового училища у Харкові.
— Це було в Харкові, на початку війни. Може, минуло пару днів. Перший такий у мене випадок — як ми приїхали ставити біля танкового училища на дев’ятиповерхівку ретранслятор, і нас снайпери обстрілювали.
Другий епізод тоді був на Харківському аеродромі, коли ми бігли злітною смугою з ретранслятором, кабелями й антенами, а артилерія обстрілювала, — каже «Хюндай».
Завдяки «Старлінку» стріми стали звичною практикою
Згодом підрозділ отримав перші термінали Starlink. Через супутниковий інтернет зв’язківці налаштували телефонію, що дозволило стабілізувати обмін інформацією.
Також поява стабільного інтернет-з’єднання змінила взаємодію командирів із підрозділами безпілотних систем.
Відео з дронів почали передавати в режимі реального часу, завдяки чому командири могли швидше бачити обстановку та давати вказівки.
— А потім уже перші Starlink отримали, телефонію налаштували. Уже працювала телефонія через Starlink, уже був більш-менш такий зв’язок.
Потім почали робити стріми. Більш чіткі вказівки вони дають, ніж, допустимо, набрати по тій же «Моторолі». Усе видно, усе транслюється онлайн. Ціль виявляється швидше, — пояснює зв’язківець.
За словами Василя, за кожною трансляцією з безпілотника на командний пункт і викладеним в Інтернет відео зі знищенням окупантів стоїть робота зв’язківців, які забезпечують передавання сигналу та доступ командування до відео.
«Не треба їхати на трьох ЗІЛах, щоб розгорнути 30 кілометрів зв’язку»
Ще одна перевага сучасних засобів зв’язку — зручність і компактність порівняно із технікою, яку використовували раніше. Завдяки цьому обладнання значно легше та зручніше транспортувати та набагато швидше встановлювати.
— Якщо порівняти попередній зв’язок і теперішній, то теперішній ефективніший. Передавання даних краще.
Раніше для розгортання системи зв’язку могли знадобитися кілька вантажних авто, обладнання було великогабаритне. А тепер ту саму роботу може виконати значно менша група військових із компактнішими засобами.
Уже не їдеш і тумбу за собою не везеш, а візьмеш собі пару штучок — і все є. Це дуже зручно, бо воно зручніше і швидше розгортається. Обладнання компактніше, займає менше місця, менше важить, легше встановлюється.
Не треба їхати, допустимо, на трьох ЗІЛах, щоб розгорнути 30 кілометрів зв’язку. А тут приїхав один — і ти вже налаштувався, тебе всі чують і ти всіх чуєш, — розповідає військовий.
«Резервних каналів має бути хоча б штуки чотири»
Точку зв’язку зі Starlink, за словами Василя, можна підготувати до роботи приблизно за чверть години. Водночас супутниковий зв’язок стає вразливим до російських засобів радіоелектронної боротьби. Тому зв’язківці не покладаються на один канал і заздалегідь готують резервні варіанти.
— Якщо зі Starlink, то виходить 15 хвилин. Але зараз Starlink уже глушать також, тому ми налаштовуємо завжди резервні канали зв’язку.
Ми завжди з командиром на командному пункті. У нас, допустимо, є й оптика, і Starlink. Якщо РЕБ працює, то переключаємося на оптику. Якщо РЕБ не працює, то працюємо зі «Старлінками» — пояснює зв’язківець.
Для надійної роботи, вважає він, необхідно мати щонайменше чотири резервні канали. Це дозволяє продовжувати передавати дані навіть у разі пошкодження обладнання, обриву оптоволоконної лінії або придушення супутникового сигналу.
— Нещодавно теж зіткнулися з таким, що оптика поламалася. Але у нас уже були два запасні канали, чотири навіть, які працювали, щоб стріми продовжувалися, — розповідає Василь.
Робота зв’язківців переважно залишається поза увагою, доки всі системи функціонують справно. Про фахівців починають згадувати тоді, коли Інтернет зникає, перестають передаватися стрими або підрозділ втрачає зв’язок із командуванням.
— Ось так воно і виходить. Типу, зв’язку немає — опа, значить зв’язківці десь мають бути. Ага, давайте їх сюди, нехай розбираються. А якщо все нормально працює, і є зв’язок, ніхто не згадує, що ми є. Тому коли про нас не згадують, це значить, що ми працюємо добре, — посміхається зв’язківець Василь.
