Майже тисяча вражених цілей РФ та звання Герой України посмертно: історія бійця підрозділу “Птахи Мадяра” Андрія Михна

Майже тисячу цілей противника за час служби вразив командир роти ударних БпЛА 414-ї бригади, відомої як “Птахи Мадяра”, молодший лейтенант Андрій Михно. На рахунку бійця, який родом із Чернігівщини, знищені та підбиті російські танки, БМП, бронемашини та майже три сотні військових.

Боєць робив розвідку та знаходив цілі FPV-дроном. За допомогою безпілотника “ґвалтував” російські танки.

У 26 років командиру роти ударних БпЛА посмертно присвоїли звання Героя України з удостоєнням ордена “Золота Зірка”.

Андрій Михно став на захист країни у 22 роки, а невдовзі після загибелі в нього народився син. Детальніше про історію молодшого лейтенанта дізнаєтеся у матеріалі Альони Марчан.

“Він просто знав, чого хоче”

Андрій Михно народився 14 червня 1999 року в Городні. 2014-го, після закінчення 9-го класу, пішов навчатися до Чернігівського ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою.

“Він сам це вирішив, скажімо так, я була проти. Я не розуміла, якщо чесно, чого йти, дитина навчалася добре у школі. Але, мабуть, на Андрія дуже вплинули 2013-2014 роки, Майдан”.

Олександр Близнюк був офіцером-вихователем Андрія Михна. Пригадує, що хлопець був дуже витриманий, спокійний, врівноважений та відповідальний.

“Коли вони приходять, ти їх не знаєш. Ми проводимо індивідуальні бесіди з кожним. Ми визначаємося вже для себе. Дивишся на нього в очі, подивишся, як він себе веде, і одразу стає приблизно зрозуміло, що він за людина. Андрій — я запам’ятав його. Він такий був високий, міцної статури, мовчазний. Він просто знав, чого він хоче. І якщо ставилася йому задача, він просто її виконував”.

Ліцей Андрій Михно закінчив 2016 року.

“Вирішив стати юристом і вступити до факультету юридичної підтримки Служби безпеки України. До речі, в академію Ярослава Мудрого (Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого, — ред.). А туди вступити непросто. Ну, вступив”.

Саме під час навчання в університеті Андрій вперше побував на Донеччині. Пригадує мати Олена Михно.

“Він приїхав. Сидів тут із нами і каже: «Батьки, я розумію, ви не знаєте, що я був на Донбасі в 20-му, в 21-му роках». Тобто вони з «Фрайкором» їздили, коли в нього були літні канікули, їздили туди на Донбас, підміняли хлопців”.

Початок повномасштабного вторгнення Андрій Михно зустрів у Харкові, в той період від закінчував навчання в університеті.

“Він 23 лютого 2022 року склав останній держіспит. Подзвонив — привітали. Ну, і прокинулися 24 лютого 2022 року. Андрій одразу вирішив їхати сюди. Взагалі він хотів приїхати сюди, в Городню, в Чернігів. Він дуже любив це місто. Тож і не дарма позивний «Чернігів». Зранку 24 лютого Андрій виїхав із Харкова, доїхали до Києва. Там живе моя сестра. Ну, і там уже просто почалося… Не було дороги вже сюди. Тут уже нас почали бомбити. Тому залишився там, і пішов служити у територіальну оборону”.

Тоді Андрію було 22 роки.

“Ми познайомилися у грудні 2022-го в Києві. Ми познайомилися на сайті знайомств. Це таке було дуже випадкове знайомство, але одразу у нас зав’язалося таке дуже швидке, дуже насичене спілкування. Він мене майже одразу запросив на побачення. Я пам’ятаю, ми зустрілися вперше в живу 10 грудня”, — пригадує дружина Марія Ялинська.

“Ми постійно маємо бути в тонусі”

Після служби у територіальній обороні боєць долучився до зведеної тактичної групи “Адам”, яка названа на честь командира, оборонця Донецького аеропорту та Героя України Євгена Межевікіна з однойменним позивним.

“Він закінчив курс інструкторів із безпілотних систем. Після того теж були переведення, але не одразу: їхня група перевелася до «Адама», — розповіла мати Олена Михно.

У складі групи “Адам” Андрій служив із січня до серпня 2023 року. Був на посаді командира екіпажу. Автору проєкту “Добрик live” Андрій Михно розповідав про специфіку своєї роботи так:

“Ми постійно чергуємо, постійно маємо бути в тонусі для того, щоб швидко та оперативно зреагувати на появу наших цілей – цілей, які нам цікаві в нашій смузі відповідальності, те, куди ми дістаємо. Але це та праця, яку ми робимо щодня, навіть коли ми перебуваємо вдома – на місцях нашого відпочинку, ми все одно готуємося, перевіряємо обладнання, доперевіряємо «пташок», які нам надходять”.

Андрій брав участь у боях за Бахмут, Кліщіївку, Андріївку та Іванівське. За час служби у тактичній групі “Адам” Андрій зазнав двох поранень.

“Коли його поранило в око й посікло уламками, я відчувала, що щось не так — мені дуже неспокійно було. І він мені дзвонить, дуже пізно це було, я на нього ще розсердилася, що пізно. — хі-хі, ха-ха, каже, що в нього поранення, і при цьому весь на позитиві. Каже: «Зараз будемо кудись їхати, чекаємо на ще одну евакуацію»”, — каже дружина Марія Ялинська.

Уразив майже тисячу цілей противника

Згодом боєць долучився до 414-ї окремої бригади безпілотних систем, також відомої як “Птахи Мадяра”.

“Ну, про «Птахів Мадяра» – я за ними почала слідкувати з травня 22-го року, ще на самому початку. Якось натрапила, я знала, хто такий Роберт Бровді, з чого це все починалося, і я за ними слідкувала. І так якось і Андрій прийшов до «Птахів Мадяра»”.

За даними 414-ї бригади, Андрій Михно уразив майже тисячу цілей противника, з яких: 297 – військових РФ, 257 – укриттів, 86 – автівок, 50 – антен, 43 – танки, 25 – БМП, 14 – бронемашин.

“Він міг за зміну знищити 20-30 підтверджених орків. Це було для нас таким неймовірним результатом. І ми цьому вчилися у нього.“.

Побратим “Молот” пригадує одну із ситуацій, коли Андрій за допомогою безпілотника знищив російський танк.

“Було навіть таке, що він ці танки «ґвалтував». Коли ти дроном хочеш залетіти в бляшанку, коли вона без бойового комплекту, коли вона пуста – ти нічого не можеш зробити. Він просто дірявив стволи. І в один прекрасний момент він захотів не продірявити «сопілку» танка, а він просто в дуло залетів і ще отак трошечки порухався туди-сюди. У мене досі це відео є, інколи я його передивляюся, згадую Андрія. Він по-своєму досвіду, максимально робив так, щоб усім було комфортно. Це все ми розбавляли жартами. Чорним гумором. Це була наша фішка”.

“Мамо, головне доїхати на позицію”

Як розповіла матір бійця Олена Михно, її син всі нагороди привозив завжди у батьківську хату.

“Серед його нагород – «Орден за мужність» ІІІ ступеню. Я запитувала: «Андрію, за що нагородили?». Він каже: «Це так, за все разом». Хоча я розуміла, що ця нагорода була не просто так. Також «Залізний хрест», «Срібний птах», «Золотий птах»”.

За словами Олена Михно, пригадує слова сина, які він говорив їй, коли їхав на позиції.

“Він сказав: «Мамо, найголовніше — доїхати на позицію і виїхати. Там, на позиції, ми вже самі за себе відповідаємо». Не доїхав на позицію”.

“Коли поїхав на позицію, він мені каже: «Папа, у мене все добре, я їду на позицію». І все. Останні слова”.

Андрій Михно загинув 3 липня 2025 року під час виконання бойового завдання на Дніпропетровщині.

“В один із виїздів їх підловила ворожа FPV, і вона забрала його життя. Наступні дні ми працювали набагато жорсткіше, більше та ефективніше. На честь його пам’яті ми мстилися максимально. І, набравши того досвіду, який залишив «Чернігів», ми його практикуємо”, — розповів побратим “Молот”.

“Якби вони дізналися, що вони вбили саме його – вони б зраділи”, — каже дружина.

“Мабуть, слова «загинув» я вже не чула”

Того ж дня, 3 липня, родину сповістили про загибель Андрія.

“Чую… Собака. Таке відчуття, що якби я не відкрила ту хвіртку, цього б не було. Відкриваю хвіртку, стоїть із військкомату. Спочатку спитали Михна Олексія Михайловича. Я кажу: його немає, він поїхав. Тоді вони: «Ми хочемо вам сказати, що ваш син, Михно Андрій Олексійович…» І далі вже я… Мабуть, слова «загинув» я вже просто не чула.

Дружина говорить: коли почула крик матері з вулиці, вже зрозуміла, що щось не так. Але повірила в те, що Андрій загинув, лише коли побачила його у труні.

“Я обирала йому труну. Ми обирали квіти. Але мабуть остаточно я повірила, коли побачила його в труні. Було таке відчуття ніби він спав. Він зазвичай спав із таким виразом обличчя. Трошки рот привідкритий, здавалося, що от-от, і він плямкне та повернеться на інший бік. Але цього не сталося”.

Коли Андрій загинув, Марія була на останніх місяцях вагітності.

“Він був неймовірно щасливий, коли дізнався, що у нас буде син. А всі батьки чомусь думали, що буде дівчинка. Ми ім’я обрали ще у 23-му році. Ми так і назвали — Святослав. А дівчинку хотіли назвати Софія. Ви знаєте, мабуть, якби не дитина, то цілком ймовірно, що і мене б із ним поруч поховали”.

До загибелі Андрія пара пробула в офіційному шлюбі три місяці. Побралися вони у березні 2025 року.

“У травні поїхала до нього. Ми святкували мій День народження. І це останній раз, коли я бачила його наживо”.

За словами Олени Михно, тіло її сина привезли додому 4 травня. А вже 5 травня Андрія провели в останню путь.

“Перший час я ходила кожного дня: зранку і ввечері. Сиділа тут (біля могили, — ред.), вже нікого не було. І взимку теж, снігу було і доріжка протоптана до нашої могили. Мені тут тихо, спокійно і розмовляти найбільше з ним тут хочеться, тому що це останнє місце, де я його побачила. Він усмішкою зустрічає”.

“Сподіваюся, він мене там чує”

Після загибелі Андрія в одній із кімнат будинку його батьки зробили місце пам’яті. Там розмістили речі, які належали їхньому полеглому сину.

“Шолом, в якому Андрій загинув, який був на ньому в момент загибелі, на якому написано: «Ані слова російською». На ньому залишилася ще його кров. «Закохані в життя, одружені на смерті» — не дочитав він цю книжку. Я дочитала… за нього. Це все про боротьбу нашого українського народу в роки Другої світової війни. Він любив це читати. Коли Андрій загинув, мені навіть на похороні хотілося кричати: «Ну, люди, ви не розумієте, хто загинув». Це не тому що, він мій син. Але я знаю, скільки техніки було знищено і скільки наших хлопців залишилося живими, завдяки тому, що Андрій воював”.

“Дуже багато хотілося б зробити по-іншому. Я найбільше шкодую, що він не встиг побачити нашу дитину”.

“Кожного вечора сиджу тут з ним. До того, як він загинув, я сиділа і чекала дзвінка, так і зараз. Сподіваюся, він мене там чує”, — говорить мати Олена Михно.

6 травня указом президента України Андрію Михну посмертно присвоїли Звання Героя України з удостоєнням ордена “Золота Зірка”.

“Звичайно, від цього не легше… Але це справедливо просто. Так повинно бути, якби ще не та приставка – «посмертно». Але з усім тим, що він робив, як він це робив. Андрій заслуговує на цю винагороду”, — каже мати Олена Михно.

11 червня у День Сил безпілотних систем ЗСУ президент Володимир Зеленський передав орден “Золота Зірка” рідним загиблого Героя України молодшого лейтенанта Андрія Михна.

Підписуйтесь на Суспільне Чернігів і на інших платформах: Telegram, Facebook, Viber, YouTube, WhatsApp, TikTok.