Завдяки нестандартному рішенню двом розвідникам 4 бригади оперативного призначення “Рубіж” вдалося полонити одразу п’ятьох окупантів.

Про те, як за допомогою одного полоненого витягнути з бліндажа ще чотирьох, «дружній» вогонь ворога по своїх, та як народжується довіра в розвідці, читайте у матеріалі АрміяInform.

Все починалося, як проста задача, аби мене обкатати — потрібно було провести рекогностування місцевості в нашому тилу, згадує свій перший вихід розвідник Вжик:

«За день до цього у нас було планування. Було доведено задачу, промальовано маршрути. Відправляли мене з Хьюго та ще двох хлопців з приданих сил. Щоб я знав, що таке броня, що таке висадка. Бо це був мій перший вихід на задачу. Страху не було. Бо ми все спланували. Також був впевнений в побратимі, з яким я йшов. Ну і, я розумів, що якщо дати волю емоціям, то можуть бути якісь помилки».

Для Хьюго це був вже не перший вихід. Зізнається, що спочатку на новачка не розраховував, планував покладатися лише на себе. Але подальші події все змінили.

«Спланована випадковість» та перший полонений

Ситуація змінилася коли неподалік від розвідників дронарі помітили окупантів, які просочилися через позиції та зайняли один з бліндажів.

«Нам дали команду піти на зачистку бліндажа. Наші дронщики по ньому відпрацювали і треба було проконтролювати — живі окупанти, чи вже ні. По тому, як нам обмалювали ситуацію, то складалося враження, що вони точно вже 200. Тому ми сильно не переймалися», — згадує Вжик.

 

Розвідники закидали бліндаж гранатами, зробили простріли і почали виходити на голосовий контакт — пропонували виходити та здаватися в полон.

«Вийшов наш перший полонений — „Сем“. Він сказав, що там ще четверо в бліндажі залишається. Ми запропонували здатися й їм. Але вони не виходили. Тому ми відкотилися, аби їх накрили наші важкі бомбери. Під вечір ми знову висунулися до того бліндажа, просвічували його ліхтариками. Там темно, нічого не видно. Знову голосовий контакт, але тиша. Подумали, що вже все. І повернулися, бо вже темніло», — розповідає Вжик.

Тактична гнучкість: ідея замість штурму

Але на ранок прийшла задача знову перевірити цей бліндаж і спробувати забрати звідти ворожу радіостанцію. Адже вона могла дати багато важливої інформації. На цей раз розвідники вирішили використати полоненого «Сема».

«Це була пропозиція Вжика. Ми погодили це з командуванням. Ми йому сказали, що нам важлива радіостанція. А якщо там ще живі інші окупанти, то він мав запропонувати їм здатися. Якщо вони згодні, то ми їх забираємо і всі будуть живі. Він відповів, що розуміє і готовий працювати. Ми коли прийшли на точку, то сказали що у нього 5 хвилин. Він розгріб завали і заліз туди. Потім ми чули голоси. Коли я гукнув „Сема“, він відповів, що вони живі та зараз будуть виходити. Вони всі вилізли. „Сем“ передав нам радіостанцію. Я поставив його першим, кажу: будеш їх вести, дорогу вже знаєш», — згадує розвідник Хьюго.

Для нього це теж були перші полонені в його військовому житті. Згадує, що росіяни потім розповідали, що не одразу зрозуміли що відбулося.

«Вони не зрозуміли спочатку, куди „Сем“ взагалі подівся. Коли він до них спустився, то один з них його питав: „Сем“, а де ти був? Він відповів, що в полоні. Вони були в шоці, що він повернувся. Він їм пояснив, що ми стоїмо нагорі і чекаємо. І що потрібно збиратися і йти здаватися в полон. Сказав, що їх не вбиватимуть. І вони погодилися», — розповідає Хьюго.

Крізь вогонь до евакуації

Але на цьому ще все не закінчилося. Потрібно було безпечно евакуюватися самим та вивести полонених.

«Контролювати одразу п’ятьох полонених складно. Ми розбили їх на групи. Коли виходили, то по нам відпрацював ворожий дрон. Потім була інформація, що по нам наводиться артилерія. Але ми встигли добігти до укриття. До речі, для них не було новиною, що по них працювали свої ж. Саме тому вони навіть не намагаються повертатися. Бо їх там „обнулять“. Вони взагалі потім казали, що у нас в полоні їм краще, ніж там у своїх», — говорить Вжик.

До точки евакуації теж йшли під обстрілами. По їхній групі працювала ствольна артилерія, а також поряд прилетіло кілька КАБів.

«Стволка відпрацювала якраз в момент, коли Хьюго пересік ту посадку. Пощастило, що не накрило. Ну, а далі нас вже броня вивезла», — згадує Вжик.

Перший вихід додав мотивації

Менш ніж пів року тому Вжик був баристою в Києві. А тепер його життя змінилося докорінно. А перший вихід лише додав мотивації.

«Я не можу сказати, подобається мені це чи ні. Це просто є в моєму житті, і я це прийняв. Головне, що ці п’ять полонених — це можливість повернути наших хлопців додому. І це найкраща мотивація», — говорить Вжик.

Тепер між хлопцями повна довіра, додає Хьюго. Вони після того були ще на одному з виходів та спрацювалися. Каже: «я точно знаю, що у разі чого мені є, на кого покластися».

Фото автора та відділення комунікацій 4 бригади оперативного призначення НГУ «Рубіж».